Іванове дитинство — Вікіпедія

Іванове дитинство
рос. Иваново детство
Жанрвоєнна драма
РежисерТарковський Андрій Арсенійович
СценаристМихайло Папава,
Володимир Богомолов
На основіIvand
У головних
ролях		Микола Бурляєв
Валентин Зубков
Микола Гринько
Євген Жариков
Валентина Малявіна
Степан Крилов
ОператорВадим Юсов
КомпозиторОвчинников В'ячеслав Олександрович
ХудожникЄвген Черняєв
КінокомпаніяМосфільм
Дистриб'юторMOKÉPd, Netflix і Folkets Biod
Тривалість96 хв.
Моваросійська
КраїнаСРСР
Рік1962
IMDbID 0056111

«Іванове дитинство» (рос. «Иваново детство») — російський радянський драматичний художній фільм кіностудії «Мосфільм» 1962 року, перша повнометражна кінострічка російського кінорежисера Андрія Тарковського (1932—1986) за повістю Володимира Богомолова «Іван».

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Передумови створення

[ред. | ред. код]

Тарковський не збирався знімати цей фільм. Але кіно — це виробництво за участю багатьох працівників з власним виробничим планом, кошторисом, натурними та павільйонними зйомками, хворобами і вимушеними замінами.

Літературним першоджерелом було невелике оповідання «Іван» 1957 року, яке створив письменник Володимир Богомолов. В творі автором виступав молодий лейтенант, що декілька разів стикнувся з 12-річним хлопцем-розвідником Іваном Бусловим. Війна позбавила хлопчика і батьків, і спокійного дитинства, перевернула і спотворила характер хлопця, котрого випалює зсередини лише жага помсти фашистам. Але безжальна війна покарає і підлітка, який в оповіді Володимира Богомолова теж гине.

Твір Богомолова був помічений і перекладений більш ніж на 20 різних мов. Із твором був знайомий і кінодраматург Михайло Папава, котрий створив власний варіант сценарію, але змінив кінець. У Папави хлопець подорослішав на війні, і в кінці сюжету їде в потягу разом із вагітною дружиною.

В сценарій Папави втрутився сам Володимир Богомолов. В газеті «Комсомольская правда» пройшла публікація про підлітків-розвідників, котрі допомагали дорослим під час боїв на Дніпрі 1941 року. Друкований матеріал закінчувався проханням відгукнутися тодішніх підлітків-розвідників. Але жодного відгуку на матеріал не було, бо дійові особи тих подій загинули. Відгукнутися не було кому. Тому Володимир Богомолов переробив кінцеву частину кіносценарія, повернувши тому трагічну розв'язку оповідання.

Тема війни за часів СРСР штучно підтримувалась в мистецтві радянською ідеологією в бажанні приховати провали двох перших років військових дій, в бажанні приховати мільйни радянських військовополонених і страшні прорахунки в обороні. Акцент з трагічних двох початкових років переносили на перемогу 1945-го. Твір Богомолова, навпаки, повертав свідомість читачів до важкого стану на фронтах, коли ворожі табори розділяв Дніпро десь на Гомельщині[1].

Підняті проблеми

[ред. | ред. код]

Підліток на війні

[ред. | ред. код]

Дитина і підліток на війні, поблизу фронту — нонсенс. Адже там повсякчас чатує на живих смерть. Саме цей нонсенс і розглянув режисер в кінострічці. Формально Тарковський іде за твором. Але лінійного розвитку сюжету нема. Він постійно перебивається спогадами підлітка, поданими як його сни. Сни Івана подані як теплі, безхмарні, ідилічні сцени — з садами, галявинами, освітленими сонцем, яблуками і конями, згадками про матір. Тим контрастніше постають буденні сцени забруднених берегів річки ночами, окопів і землянок, відбитих у фашистів, весь цей важкий, тимчасовий побут вояків.

Чоловічий фільм

[ред. | ред. код]

Як бувають чоловічі танці, так і фільм Тарковського — чоловічий фільм. В кінострічці серед жінок лише недовго присутня Маша, мати і сестра в снах підлітка. Саме в умовах агресивного чоловічого світу на війні формувався характер розвідника-підлітка Івана. Він швидко засвоїв дещо привілейований стан розвідвідділку, до якого причетний. Неприємне здивування викликають звички Івана керувати дорослими, його не прохання, а накази-репліки («Нехай він вийде» — до вартового, «Негайно сповістите в штаб 51-му, що я перебуваю тут» — лейтенанту, до якого випадково потрапив, «Це вас не стосується» — йому ж.) Дитина-підліток нервово, на межі чергової істерики намагається керувати навіть дорослими розвідниками, активно, як рівня з дорослими, впливати на їх рішення, виважені і логічні, на відміну від невиважених і нелогічних у Івана. Тому він галасливо пручається відправці в тил, не хоче в часи війни навчатися в школі, а хоче воювати. Хоче — попри все, як це у балуваного тінейджера. Це тонко відчув Жан Поль Сартр, кортий назвав підлітка Івана «справжнім чудовиськом, незвично прекрасним і майже відразливим»[2].

Залежність від свого віку, малий життєвий досвід виявляються лише в снах Івана, де він гуляє сонячними галявинами, спостерігає за конями, вибирає стигле яблучко для сестри. Залежність від свого віку і важкого досвіду також в істеричних вигуках Івана, що в Німеччині нема культури, бо фашисти палили на його очах книги на місцевій площі. Мовчазним доказом того, що в Німеччині була і є культура, в фільмі Тарковського стають безсмертні гравюри Дюрера, неперевершений культурний внесок в мистецтво і історію цього складного світу. А помилки мав не тільки німецький народ, як то сталося з політикою підтримки більшістю німців фашизму. Помилки мав і народ Італії, і Іспанії, і народи Латинської Америки, і більшовицької Росії, що залишилось за межами кінострічки. Політичні прорахунки в Європі і призвели до велетенської боротьби між двома тоталітарними системами — фашистською Німеччиною та сталінським СРСР.

Актори і ролі

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 вересня 2012. Процитовано 6 грудня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ В. И. Михалкович, «Андрей Тарковский», серия «Искусство», № 4, 1989, с. 20
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іванове_дитинство&oldid=43189856