Вєрник Ігор Емільович — Вікіпедія

Ігор Вєрник
рос. Игорь Эмильевич Верник
Зображення
Зображення
Ім'я при народженніІгор Емільович Вєрник
Дата народження11 жовтня 1963(1963-10-11) (61 рік)
Місце народженняМосква,  РРФСР, СРСР СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР → Росія Росія
Alma materШкола-студія МХАТ (1984)
Професіяактор, телеведучий, радіоведучий, продюсер
Кар'єра1984—нині
Нагороди
Народний артист Росії
Народний артист Росії
Заслужений артист Росії
IMDbID 0894613
vernik.ru
CMNS: Вєрник Ігор Емільович у Вікісховищі

І́гор Емі́льович Вє́рник (нар. 11 жовтня 1963, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно, продюсер, радіо- та телеведучий, музикант, заслужений артист Росії (1999)[1], народний артист Росії (2016)[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Ігор Вєрник народився 11 жовтня 1963 року в сім'ї режисера Всесоюзного радіо, народного артиста Росії Еміля Григоровича Вєрника (нар. 4 вересня 1924)[3] та педагога музичної школи Ганни Павлівни Вєрник.

1984 року закінчив школу-студію МХАТ (курс І. Тарханова). З 1986 року — артист МХТ ім. Чехова. Відомість до Ігоря Вєрника прийшла на початку 1990-х років і багато в чому завдяки його чарівній усмішці — візитній картці актора.

Часто запрошується до журі Вищої ліги КВК; сім разів був членом журі фестивалю КВК «Голосящій КіВіН» (2000, 2001, 2003, 2005, 2006, 2008, 2010).

Брав участь у телепроєкті Першого каналу «Льодовиковий період» у парі з Албеною Денковою.

Був одружений із Марією Вєрник із 2000 до 2009 року, син Григорій Вєрник (нар. 1999).[4][5]

Старший єдиноматерній брат Ростислав Дубинський (старший на 9 років)[6] — актор, він закінчив школу-студію МХАТ.[7]

Брат-близнюк Вадим Вєрник (нар. 11 жовтня 1963) — телеведучий.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Є засновником Благодійного фонду підтримки діячів мистецтва «АРТИСТ», заснованого в 2008 році.

Визнання й нагороди

[ред. | ред. код]

Творчість

[ред. | ред. код]

Ролі в театрі

[ред. | ред. код]
  • «Тартюф» — Даміс
  • «Портрет» — Психіатр
  • «Варвари» — Дробязґін
  • «Іванов» — Боркін
  • «Яма» Купріна — Лихонін
  • «Кабала святош»
  • «Новий американець»
  • «Ретро»
  • «Татуйована троянда» Тенессі Вільямса
  • «Ундіна»
  • «Король Лір»
  • «Жінка з моря» — Люнґстран
  • «Процес»
  • «Примадони» — Дункан
  • «Піквікський клуб» — Додсон
  • «Свідок обвинувачення» — Леонард Воул
  • «Номер 13D» — Річард Віллі
  • «Майстер і Маргарита» — конферансьє Вар'єте Жорж Бенгальський

Вибрана фільмографія

[ред. | ред. код]

Кіно

[ред. | ред. код]
Рік Фільм Оригінальна назва Роль
1994 Майстер і Маргарита рос. Мастер и Маргарита Юда Іскаріот
2006 ЖАRА рос. Жара працівник кіностудії
2006 Ліфт рос. Лифт Григорій
2007 Чоловіча інтуїція рос. Мужская интуиция Кирило
2007 12 рос. 12 свідок
2010 Все в порядку, мама рос. Всё в порядке, мама Олег
2012 Той ще Карлосон! рос. Тот ещё Карлосон! тато Малюка
2012 Мами рос. Мамы
2014 Чемпіони рос. Чемпионы спортивний чиновник

Серіали

[ред. | ред. код]
Рік початку участі Серіал Оригінальна назва Роль Кількість серій
2008 Татусеві доньки рос. Папины дочки камео 1 серія
2012 Далекобійники 3 рос. Дальнобойщики 3 Іван Олексійович Шубін, колишній шеф Івана (3 серія)
2014 Кухня рос. Кухня Герман Михайлович Ланд, новий шеф-кухар «Claude Mone» 17 серій
2016 Фізрук рос. Физрук ведучий фіналу конкурсу «Вчитель року»
2019 Жуки рос. Жуки Володимир Марченко, інвестор 16
2021 Жуки-2 рос. Жуки Володимир Марченко, інвестор 16

Озвучування мультфільмів

[ред. | ред. код]
  • 1992—1994 — Капітан Пронін — Капітан Пронін
  • 1992 — Туман із Лондону — Туман із Лондону

Радіо

[ред. | ред. код]
  • 1998—1999 — монорадіоспектакль «Капітанська дочка», постановник, озвучування
  • 2006 — нині — «Театральне середовище братів Верників» (радіостанція «Культура»), ведучий

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Нагороджено Указом Президента Росії № 502 від 18 квітня 1999 року [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ Указ Президента Російської Федерації від 31 березня 2016 року № 142 «Про нагородження державними нагородами Російської Федерації» [Архівовано 25 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  3. ↑ Еміль Вєрник на Кіно-Театр.РУ [Архівовано 11 лютого 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Вєрник примирився з колишньою дружиною за місяць до родів [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ Біографія Ігоря Вєрника на ГлобалМСК.ру [Архівовано 12 серпня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. ↑ Компромат зберігаю в брата [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Вадим Вєрник — Колумб російського телеекрану [Архівовано 15 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ Постанова ЦВК Росії № 98/784-6, 9 лютого 2012 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ Ігор Вєрник підтримав Рамзана Кадирова | Інформаційне агентство «Грозний-Інформ» [Архівовано 25 листопада 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ У Грозному нагородили переможців VIII Міжнародного конкурсу журналістів «Золоте перо». Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 23 квітня 2013. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вєрник_Ігор_Емільович