Подружня зрада — Вікіпедія

Пере́люб — порушення подружньої вірності^[1], перебування у позашлюбному любовному зв'язку^[1], статевий акт з чужою дружиною або чоловіком. У багатьох релігіях і культурах вважається гріхом, який жорстоко карається, аж до смертної кари. Визначення перелюбу різниться у різних правових системах, але спільним для всіх є факт сексуальної близькості поза шлюбом у тій чи іншій формі. У багатьох юрисдикціях країн, що розвиваються, адюльтер, як і позашлюбний секс, досі переслідується законом. У таких країнах жінок карають набагато суворіше, ніж чоловіків, аж до забивання камінням. У деяких країнах світу випадками адюльтеру і перелюбства називають і ті, коли жінку зґвалтовано. Так, наприклад, відбувається в Нігерії та Пакистані. Також — перелю́бство, подру́жня зра́да, адюльтер.

В значній кількості країн одружена жінка розглядалася як власність чоловіка. Відповідно, перелюб був частково замахом на право власності чоловіка, право на розмноження.

Смертна кара дружинам за зраду передбачалася Законами Ману в Стародавній Індії, а також законами Стародавнього Єгипту, Афін. За законами Римської республіки чоловік, що застав дружину на місці перелюбу, міг її вбити.

За Кодексу Наполеона, що набув чинності 21 березня 1804, чоловік міг вимагати від дружини розлучення за адюльтер, а чоловіча зрада могла бути достатньою підставою для розлучення, якщо тільки він приводив коханку додому.

Згідно з дослідженням Робіна Бейкера з використанням генетичних методів, 11% дітей лондонців, народжених у шлюбі, не від законних батьків. За даними двох досліджень, 26% або 40% одружених мешканок Москви хоча б раз мали адюльтер. Серед чоловіків цей відсоток істотно вищий^[2].

• 1425 року Парізіна Малатеста, дружина маркіза Нікколо ІІІ д'Есте, і його син Уго д'Есте були страчені за перелюб^[3].

Історично адюльтер суворо переслідувався законом. На подружжя могли накладатися зобов'язання не мати сексуальних партнерів(-ок) поза шлюбом. Дуже часто подружня зрада була вагомою підставою для початку процесу розлучення. У деяких місцях за адюльтер засуджували до смертної кари.

У Біблії термін перелюб відрізняється від ширшого поняття «розпусти», що не передбачає подружнього статусу особи (осіб).

Старий Завіт (Тора) забороняє перелюб (Вих., 20:14; Втор., 5:18), передбачаючи за нього смертну кару (Лев., 20:10) для «чужоложників та перелюбниць». У Новому Заповіті перелюб так само засуджено (1Кор., 6:9; Гал., 5:19).

Ісус Христос перебував на шлюбних церемоніях (Ін., 2:1-11), дав заповіді подружнього життя й такі, що засуджують перелюб. Наприклад: «Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на [чужу] жінку з пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт., 5:28). Також Христос засудив розлучення та повторний шлюб як перелюб: «Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб». (Лук., 16:18; Марк. , 10:11-12).

Новозавітнє Святе Письмо дозволяє чоловіку та жінці вступати в шлюб (1Кор., 9:5), бути разом (1Кор., 7:5), володіти тілом одне одного (1Кор., 7:4), народжувати дітей (1Тим., 5:14), тобто, вести сексуальне шлюбне життя. Втім, не спонукає (1Кор., 7:6,35). Отже, таке сексуальне життя чоловіка і жінки, що перебувають у шлюбі, не вважається перелюбом або розпустою згідно з Біблією.

У ще одному свідоцтві про життя Ісуса написано, що Він пробачив жінку, звинувачену в перелюбі (Ін., 8:1-11).

Також у Новозавітньому Святому Письмі говориться, що Ісус Христос скасував закон Мойсея, Тору (Євр., 7.12, Дії, 3.22-23), давши замість нього закон Христа^[4] (Гал., 6.2), котрий скасував смертну кару та заборонив вбивства взагалі^[5] ( Мт., 5.38-39, 5.43-44, 26.52, Рим., 13.8-10, 3.8), а отже і покарання на смерть за перелюб, що містилося у старозаповітньому Письмі.

Натомість, вважається, що для перелюбника приготована не людська, а Божа кара - смерть друга, вічна мука у вогняному озері (Одкр., 21:8).

В ісламі будь-який позашлюбний добровільний сексуальний зв'язок є перелюбством. Якщо людина, що вчинила перелюб, перебуває в шлюбі, її піддають 100 ударам батогом (хоча в деяких мусульманських державах і регіонах мають місце порушення цього правила, ба більше, смертній карі можуть піддати й неодружену жінку, причому не тільки за перелюб, хоча це повністю суперечить Корану і сунні Пророка).

Безпосередньо статевий акт (за висловом юристів потрібно бачити, що «ключ знаходиться в замку») повинні підтвердити 4 (мінімум) людини, що мають бездоганну репутацію та заслужений авторитет (грубо кажучи, свідчення тих, кого часто звинувачують у брехні, ненадійних людей не приймаються). Якщо будуть розбіжності в показаннях свідків, вони всі будуть тілесно покарані. Будь-який вагомий сумнів скасовує покарання^[6]. Також заборонено самосуд (існує думка, що чоловік може вбити дружину і коханця^[7], але це повністю суперечить Сунні Мухаммада^[8]). Якщо чоловік скаже, що побачив дружину з коханцем, але не наведе доказів, то він сам заслуговує 80 ударів батогом^[9]. Але подружжя може поклястися в тому, було перелюбство чи ні^[10]. Якщо чоловік звинуватить жінку, яка не є його дружиною, у перелюбі і не надасть чотирьох свідків, то отримає 80 ударів. Людина може сама зізнатися, що вчинила перелюбство, тоді вона також зазнає смертної кари (забивання камінням). Подібного роду випадки були в практиці.

У Корані немає ніяких згадок про те, що слід піддавати страті тих, хто вчинили перелюб.^[11] Згідно з Сунною, на людині, яку зґвалтували, немає гріха (і, відповідно, вона карається).

• Позашлюбний секс
• Зґвалтування у шлюбі

• Перелюби // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1327. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Adultery