Айшон — Вікіпедія

Удмуртка в айшоні із зачіскою чузирет, 19 ст.
Святковий айшон. Південні удмурти, п. 20ст.

Айшо́н (від загальнопермського ай — передній та шон — розвісити) — старовинний головний убір одруженої удмуртки, висока берестяна шапка, обшита тканиною та прикрашена спеціальними монетами, намистом, бісером, мушлями.

Айшон є аналогом російського кокошника, марійського шурка, мордовського панчо, казахського саукеле. Висота шапки становить 20-40 см. Найбільш повно про айшони описав П. С. Паллас в 1788 році. Вперше надівши на весіллі в будинку чоловіка, удмуртка носила айшон до менопаузи, потім міняла його на інший головний убір. Айшон носили з покривалом — сюлик.

В XVIIIXIX століттях айшон був відмічений в Сарапульському, Єлабузькому, Малмизькому повітах В'ятської губернії. З побуту став виходити в кінці XIX століття. Сьогодні айшони знаходяться лише в музеях та сценічних національних костюмах.

Айшон у творчості

[ред. | ред. код]

У 2010 р. на російському конкурсі відбору до Євробачення удмуртський колектив «Бурановські бабусі» виконував пісню «Довга-довга береста і як зробити з неї айшон».

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Удмуртская республика: Энциклопедия / Гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск: Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20000 экз. — ISBN 5-7659-0732-6
  • Паллас П.С. Путешествие по разным провинциям Российской империи. Ч.III. СПб., 1788
  • Белицер В.Н. Народная одежда удмуртов. М., 1951
  • Удмурты: историко-этнографические очерки. Ижевск, 1993