Альбрехт Прусський (1809—1872) — Вікіпедія

Альбрехт Прусський
Albrecht von Preußen
Альбрехт близько 1872 року
Ім'я при народженні	Фрідріх Генріх Альбрехт
Народився	4 жовтня 1809(1809-10-04)[1][2][…] Кенігсберг, Королівство Пруссія[2]
Помер	14 жовтня 1872(1872-10-14)[1][2][…] (63 роки) Берлін, Німецький Райх
Поховання	Мавзолей парка Шарлоттенбург, Берлін
Підданство	Королівство Пруссія
Національність	німець
Діяльність	офіцер, політик
Знання мов	німецька
Учасник	французько-прусська війна
Суспільний стан	Член королівської родини
Титул	принц Прусський
Посада	Member of the Customs Parliamentd
Військове звання	генерал-полковник у званні генерал-фельдмаршала
Партія	Conservative Partyd
Конфесія	лютеранство
Рід	Гогенцоллерни
Батько	Фрідріх Вільгельм III[2]
Мати	Луїза (королева Пруссії)
Брати, сестри	Вільгельм I Гогенцоллерн, Карл Прусський, Фрідріх Вільгельм IV, Александріна Пруська, Олександра Федорівна, Луїза Пруська, Prince Ferdinand of Prussiad і Princess Frederica of Prussiad
У шлюбі з	Маріанна[2] і Rosalie von Rauchd[2]
Діти	Від першого шлюбу: Шарлотта, Альбрехт, Єлизавета, Александріна Від другого шлюбу: Вільгельм, Фрідріх
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Принц Фрідріх Генріх Альбрехт Прусський, (нім. Friedrich Heinrich Albrecht Prinz von Preußen), (нар. 4 жовтня 1809 — пом. 14 жовтня 1872) — прусський принц з династії Гогенцоллернів, п'ятий син короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та королеви Луїзи, генерал-оберст кавалерії прусської армії та генерал-фельдмаршал російської, учасник австро-прусської та франко-прусської воєн, член рейхстагу Північнонімецького союзу у 1867—1871 роках.

Альбрехт народився 4 жовтня 1809 року у Кенігсберзі. Він був п'ятим сином та наймолодшою, дев'ятою, дитиною в родині короля Пруссії Фрідріха Вільгельма III та його першої дружини Луїзи Мекленбург-Стреліцької. На момент появи хлопчика на світ, в живих залишались його брати Фрідріх-Вільгельм, Вільгельм та Карл і сестри Шарлотта, Александріна та Луїза.

Перебуваючи у вигнанні після захоплення у 1806 Наполеоном Берліна, прусська королівська родина змогла повернутись до столиці лише у грудні 1809. Королева Луїза невдовзі померла. Альбрехту на той час виповнилось десять місяців.

У віці 10 років, як і всі прусські принци, він пристав до лав війська. Був зачислений другим лейтенантом у 1-й гвардійський піхотний полк. Люблячи та поважаючи коней,^[4] двадцяти років пристав до кавалерії.

Незадовго до свого 21-річчя Альбрехт вступив у династичний шлюб із своєю кузиною Маріанною Нідерландською, яка була його одноліткою. Весілля відбулося 14 вересня 1830 у палаці Нордейнде^[5] в Гаазі. У подружжя народилося четверо живих дітей:

• Шарлотта (1831—1855) — дружина кронпринца Саксен-Мейнінгену Георга, народила чотирьох дітей;
• Альбрехт (1837—1906) — генерал кінноти, регент Брауншівейзького герцогства у 1885—1906 роках, був одружений з Марією Саксен-Альтенбурзькою, мав трьох синів;
• Єлизавета (27 серпня—9 жовтня 1840) — померла немовлям;
• Александріна (1842—1892) — дружина принца Мекленбург-Шверінського Вільгельма, мали єдину доньку.

Родина оселилася в Берліні у Палаці принца Альбрехта на вулиці Вільгельма № 102, неподалік від Потсдамської площі. Альбрехт придбав його за 356 000 талерів і доручив повністю переобладнати відомому архітектору Карлу Фрідріху Шинкелю. Молодята займали перший поверх, в той час, як на другому були приміщення для персонала, кімната для срібла та столових приборів і велика більярдна.^[6]

Восени 1837 року Маріанна отримала у спадок від матері Каменц у Силезії^[7] і стала натхненницею створення нового готичного замка, будівництво якого було доручено також Шинкелю.^[5] 15 жовтня 1838 урочисто був закладений перший камінь у фундамент майбутнього палацу в присутності архітектора та Альбрехта і Маріанни.^[7][8]

1842 року принц здійснив мандрівку на Кавказ та взяв участь у великій російській експедиції проти горців, що виходила із Ставрополя. Коли начальник експедиції загинув, то Альбрехт перебрав керівництво на себе і довів експедицію до кінця, за що користувався великою повагою імператора Миколи I.^[9]

У сімейному житті, згідно одного з відгуків, пара після весілля була дуже прив'язана один до одного. Однак, з роками відбулось відчуження.^[10] Цьому, окрім іншого, сприяла агресивна поведінка Альбрехта по відношенню до слуг незалежно від статі. Голланський звіт таємної поліції свідчить також про «венеричну хворобу».^[5]

У 1845 році Маріанна пішла від чоловіка, а 28 березня 1849 було оформлене розлучення. Маріанна на той час мала роман із своїм секретарем Йоганном ван Россумом, а Альбрехт був закоханий у доньку колишнього військового міністра Густава фон Рауха, Розалію, яка була придворною дамою Маріанни.

Подолавши опір Гогенцоллернів, в особливості, брата —імператора Фрідріха-Вільгельма IV, Альбрехт побрався із Розалією фон Раух. Весілля відбулося 13 червня 1850 в Берліні. Оскільки дружину відмовились приймати при прусському дворі, Альбрехт замовив учню Шинкеля, Адольфу Лозе, будівництво нового замка у Дрездені. До закінчення будівництва, резиденція подружжя розташовувалась у Мейнінгені, де жила донька Альбрехта, Шарлотта.

Принц 1852 року отримав звання генерала кінноти, а для Розалії 28 травня 1853 року був створений титул графині Гогенау. Замок Альбрехтсберг був готовий у 1854. Там же народився і перший син подружжя. Всього у пари було двоє діточок:

• Вільгельм (1854—1930) — граф фон Гогенау, генерал-лейтенант прусської армії, флігель-ад'ютант імператора Вільгельма II, був двічі одружений, мав чотирьох дітей від обох шлюбів;
• Фрідріх (1857—1914) — граф фон Гогенау, був одружений із Шарлоттою фон дер Деккен, мав чотирьох дітей.

Сини, через своє походження, не мали права наслідувати титул та не причислялися до династії Гогенцоллернів. Однак, вони носили титул графів Гогенау.

Внаслідок військової служби, Альбрехт часто бував в різних куточках Пруссії, а також здійснив кілька тривалих поїздок більшою частиною Європи, Близького Сходу і навіть Африки.^[10]

Після смерті імператора Фрідріха-Вільгельма IV у 1861, прусський двір став більш лояльним до родини. Новий кайзер Вільгельм I, навідав брата, завітавши до нього в Альбрехтсберг, і привітав Розалію, як свою невістку.^[10]

У 1865 Альбрехт став інспектором третього армійського дивізіону. В австро-прусській війні 1866 командував кавалерійським корпусом Першої прусської армії. Добровільно став під керівництво молодших генералів, будучи певним, що кожен офіцер має служити у місці відповідно своїх здібностей і не вважаючи себе підходящим для вищих керівних посад.^[11]Служив під проводом свого небожа, принца Фрідріха Карла. Брав участь у битвах при Мюнхенґреці, при Гичині та під Садовою.^[9]

У 1867—1871 роках Альбрехт був членом рейхстага Північнонімецького союзу від виборчого округу Ґумбінен^[12] —Інстербург, де відносився до позафракційних консерваторів.^[13]

На початку війни проти Франції 1870 принц отримав під своє командування 4-ту кавалерійську дивізію, яка складалася з шести полків та входила до складу Третьої армії. Він зайняв Шалонський табір наступного дня після відступу французів і першим помітив відвід військ Мак-Магона до Меца, внаслідок чого було вирішено невідкладно дати бій при Седані. Ця битва, що стала найвідомішою франко-прусській війні, відкрила прусським військам дорогу до Парижа. Сам імператор Наполеон III потрапив у полон. Це, в свою чергу, призвело до кінця монархії у Франції та встановлення республіканського ладу.

Пізніше, Альбрехт брав активну участь у військових діях під проводом генерала Людвіга фон дер Танна, великого герцога Мекленбург-Шверінського Фрідріха Франца II та принца Фрідріха Карла проти Луарської армії та у складному зимовому поході. Внаслідок напруженої діяльності отримав апоплексичний удар.^[9]

В день тріумфального повернення військ до Берліна, принц отримав чин генерал-оберста прусської армії зі званням генерал-фельдмаршала. У вересні 1872, під час зустрічі трьох імператорів, був удостоєний Олександром II звання російського генерал-фельдмаршала.

Помер 14 жовтня 1872 в Берліні після другого удару. Похований у металевій труні у склепі під вестибюлем в Мавзолеї парка замка Шарлоттенбург, де вже покоїлись його батьки.

Розалія, після його смерті, усамітнено жила в Альбрехтсбергу. Її не стало сім років потому. Діти, після закінчення військової служби, також оселилися в Альбрехтсбергу. Вільгельм у 1925 році був змушений продати палац через картярські борги.^[10] Всі троє поховані на лісовому цвинтарі Білий Олень у Дрездені.

Нащадки Альбрехта і Розалії живуть і досі.

• Орден Чорного орла з ланцюгом
  • орден (4 жовтня 1819)
  • ланцюг (1827)
• Орден Червоного орла, великий хрест з дубовим листям і мечами
• Орден Корони (Пруссія) 1-го класу з мечами
• Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест
• Князівський орден дому Гогенцоллернів, почесний хрест 1-го класу з мечами
• Pour le Mérite з дубовим листям
  • орден (31 липня 1866)
  • дубове листя (31 грудня 1870)
• Хрест «За вислугу років» (Пруссія)

• Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (1835)
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) з військовою відзнакою

• Королівський гвельфський орден, великий хрест (1838)
• Орден Святого Георгія (Ганновер)

• Орден Вірності (Баден) (1856)
• Орден Церінгенського лева, великий хрест (1856)

• Орден Андрія Первозванного
• Орден Святого Олександра Невського
• Орден Білого Орла
• Орден Святої Анни 1-го ступеня
• Орден Святого Станіслава 1-го ступеня
• Орден Святого Георгія 4-го ступеня

• Орден Золотого лева (Гессен-Кассель; 5 вересня 1841)
• Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (1841)
• Орден Білого Сокола, великий хрест (Велике герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське; 11 листопада 1942)
• Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест (1850)
• Орден Людвіга (Гессен), великий хрест (Велике герцогство Гессен; 6 липня 1851)
• Орден Альберта Ведмедя, великий хрест з мечами (Герцогство Ангальт)
  • орден (29 листопада 1854)
  • мечі (12 вересня 1864)
• Орден Рутової корони (Королівство Саксонія; 1854)
• Орден Почесного легіону, великий хрест (Друга французька імперія; 1858)
• Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга, великий хрест із золотою короною (Велике герцогство Ольденбург; 18 вересня 1861)
• Орден Генріха Лева, великий хрест (Герцогство Брауншвейг-Люнебург)
• Орден Вендської корони, великий хрест з короною в руді (Мекленбург)
• Орден Спасителя, великий хрест (Грецьке королівство)
• Орден Нідерландського лева, великий хрест
• Почесна шабля (Османська імперія)
• Орден Вежі й Меча, великий хрест (Португальське королівство)
• Орден Святого Фердинанда за заслуги, великий хрест (Королівство Обох Сицилій)

• 14 жовтня 1901 року на Замковій вулиці^[14] Берліна в присутності кайзера Вільгельма II, був відкритий пам'ятник принцу Альбрехту Прусському у вигляді бронзової статуї на постаменті з барельєфами.^[15]
• В російській імператорській армії його ім'я було присвоєно Драгунському литовському полку № 1.^[9]

Август Вільгельм Прусський

Луїза Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська

Людвіг IX

Кароліна Цвайбрюкен-Біркенфельдська

Карл Мекленбург-Стреліцький

Єлизавета Саксен-Хільдбурґхаузенська

Георг Гессен-Дармштадтський

Марія Луїза Лейнінгенська

Фрідріх Вільгельм II

Фредеріка Луїза Гессен-Дармштадтська

Карл II

Фредеріка Гессен-Дармштадтська

Фрідріх Вільгельм III

Луїза Мекленбург-Стреліцька

Альбрехт

• Hans Zeidler und Heidi Zeidler: Der vergessene Prinz. Geschichte und Geschichten um Schloß Albrechtsberg. Verlag der Kunst, Dresden 1995, ISBN 3-7608-0341-5
• Maik Ohnezeit: Militärische Leistungsbilanz. Ein Andenken des Prinzen Albrecht von Preußen aus dem Krieg 1870/71, in: Buck, Meike; Derda, Hans-Jürgen; Pöppelmann, Heike (Hrsg.): Tatort Geschichte. 120 Jahre Spurensuche im Braunschweigischen Landesmuseum, Petersberg 2011 (Veröffentlichungen des Braunschweigischen Landesmuseums 113), S. 194—195.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Альбрехт Прусський (1809—1872)

• Профіль на Geneall.net [Архівовано 28 липня 2014 у Wayback Machine.] (нім.)
• Профіль на Thepeerage.com [Архівовано 25 липня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
• Генеалогія Альбрехта Прусського [Архівовано 7 січня 2022 у Wayback Machine.] (англ.)