Афікс — Вікіпедія

А́фікс, також Формант[1] (лат. affixus — прикріплений, причеплений) — частина слова, що вносить зміну у значення кореня. Словотворчі афікси утворюють нові слова (наприклад, пись-м-ен-ник), словозмінні — виражають відношення слова до інших слів (наприклад, вогн-і гор-ять, музик-а гра-є).

Афікс є засобом вираження лексичних значень і відношень між словами у словосполученні та реченні.

Класифікація

[ред. | ред. код]

У залежності від позиції в слові розрізняють:

У залежності від функціональності розрізняють:

  • Непродуктивний афікс — такий, що рідко бере участь у творенні слів або не використовується в сучасній мові зовсім. Напр.: паст-ух, да-м.
  • Продуктивний афікс — такий, що широко використовується для творення нових слів і форм. Напр.: говори-ти, здобув-ач.
  • Словотворчий афікс — такий, що служить для утворення нових слів. Напр.: дистриб'ют-ор, степ-ов-ий, під'-'іхати.
  • Формотворчий афікс — такий, що служить для утворення форм слів. Напр.: нов-іш-ий, пальт-а, ходи-л-а.

Також виділяють:

Див. також

[ред. | ред. код]

Афіксація в німецькій мові

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Термін «формант» запроваджений Карлом Бругманом.

Джерела

[ред. | ред. код]