Блюз — Вікіпедія

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті.

Блюз (англ. blues — скорочено від blue devils — меланхолія, нудьга) — жанр вокального та інструментального музичного мистецтва, що належить головним чином до джазу. Блюз виник на півдні Сполучених Штатів приблизно в 1860-х рр. на основі африканських музичних традицій, афро-американських робітничих пісень.

Характерною особливістю блюзу є використання блюзового ладу, що охоплює знижені V і VII щаблі (так звані «блюзові ноти»). Часто музика будується за структурою «питання — відповідь», виражена як у ліричному наповненні композиції, так і в музичному, часто побудованому на діалозі інструментів між собою. Блюз є імпровізаційною формою музичного жанру, де в композиціях часто використовують тільки основний опорний «каркас», який обіграють сольні інструменти. Споконвічна блюзова тематика будується на чуттєвій соціальній складовій життя афроамериканського населення, його труднощах і перешкодах, що виникають на шляху кожної чорношкірої людини. Блюз як жанр характеризується своїми текстами, басовими лініями та інструментарієм. Ранні традиційні блюзові вірші складалися з одного рядка, повтореного чотири рази. Лише в перші десятиліття 20-го століття найпоширеніша нинішня структура стала стандартною: візерунок AAB, що складається з лінії, проспіваної над чотирма першими тактами, її повторення протягом наступних чотирьох, а потім довшої заключної лінії у останні такти. Ранні блюзи часто набували форми вільного оповідання, часто пов’язуючи з расовою дискримінацією та іншими проблемами, з якими стикаються афроамериканці.

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.

Форма блюзу — це циклічна музична форма, в якій повторюване прогресування акордів відображає схему «питання - відповідь», яка зазвичай зустрічається в африканській та афро-американській музиці. У перші десятиліття 20-го століття блюзова музика не була чітко визначена з точки зору певного прогресу акордів. З популярністю таких виконавців, як Бессі Сміт, використання 12-тактових блюзів поширилося в музичній індустрії в 20–30-х роках.

Інші прогресії акордів, такі як 8-тактові форми, досі вважаються блюзом. Існують також 16-тактні блюзи, такі як інструментальні композиції «Sweet 16 Bars» Рея Чарльза та «Watermelon man» Гербі Генкока. Іноді використовують ідіосинкратичну кількість тактів, наприклад, прогрес у 9 тактів у «Sitting On The Top Of The World» Уолтера Вінсона.

Основний 12-тактовий ліричний фрейм блюзової композиції відображається стандартною гармонійною прогресією 12 тактів у 4/4 часовому підписі. Блюзові акорди, пов'язані з 12-тактовим блюзом, як правило, являють собою набір з трьох різних акордів, відтворених за схемою 12 тактів. Вони позначені римськими цифрами, що стосуються ступенів прогресування. Останній акорд є домінуючим поворотом, що означає перехід до початку наступної прогресії. Тексти пісень зазвичай закінчуються на останній такт десятого такту або перший такт одинацятого такту, а останні два такти даються інструменталісту як перерва; гармонія цієї двотактної перерви, повороту, може бути надзвичайно складною, іноді складається з окремих нот, які не піддаються аналізу в термінах акордів.

Значну частину деяких акордів грають у гармонійній сьомій формі. Використання гармонійного септимального інтервалу є характерним для блюзу і в народі його називають «блюзовою сімкою». Семиакорди блюзу додають до гармонічного акорду ноту з частотою у співвідношенні 7:4 до основної ноти. При співвідношенні 7:4 воно не наближається до жодного інтервалу в традиційній західній діатонічній шкалі. Блюзові шафли, або «крокуючий бас», підсилюють трансоподібний ритм і схему «питання - відповідь», і вони утворюють повторюваний ефект, який називається грув. Характерні для блюзу ще з часів його афро-американського походження, шафли відігравали центральну роль у свинг-музиці. Найпростіші шафли, які були найяскравішим підписом R&B хвилі, що розпочалася в середині 1940-х років, являли собою три ноти рифу на басових струнах гітари. Коли цей риф грали поверх баса та барабанів, створювалося «відчуття груву».

Спочатку це була сольна народна пісня з характерним настроєм, що була популярною серед афроамериканців, які мешкали уздовж річки Міссісіпі. Блюз найчастіше виконувався а-капела, а дещо пізніше — в супроводі банджо, гітари, пізніше — фортепіано або інструментального ансамблю. Згодом блюз об'єднався з народною музикою білих поселенців (яка, у свою чергу, іде коріннями в кельтську музику) та іншими стилями, і сам поділився на кілька чітко сформованих напрямків.

На початку XX століття сформувався так званий класичний, або міський блюз. Типова форма класичного блюзу — дванадцятитактовий період з трьох фраз по чотири такти кожна (AAB); перші 4 такти — на тонічній гармоніці, по два на субдомінанті й тоніці, і по два — на домінанті й тоніці. Проте зустрічаються й інші форми. Для мелодики блюзу характерні респонсорна структура й використання блюзового ладу. У ліричних текстах безлічі блюзів знайшла відбиття тема соціального й расового гноблення.

Становленню блюзу як напрямку сприяла творчість «чорного» композитора Вільяма Генді («Мемфіс-блюз», 1912; «Сент-Луїс-блюз», 1914). Виконавцями класичних блюзів були Ма Рейні, Берта Хілл, Бессі Сміт та інші.

Блюз вплинув на формування джазу й поп-музики. Елементи блюзу використали композитори XX століття.

Часто блюз сприймається в музичному середовищі як примітивна форма джазу, стилю, який розвивався практично паралельно. Довоєнний акустичний блюз був складовою частиною негритянського фольклору, тому ставлення до нього білого населення було вельми зневажливим. До кінця сорокових років XX століття в блюзі остаточно утвердилася електрогітара. Важко сказати, що підштовхнуло багатьох блюзменів перейти зі звичної акустичної гітари на електричну, але блюз відтоді дуже сильно змінився. Найчастіше з електричним блюзом пов'язують імена Мадді Вотерса, Бі Бі Кінга, Ті-Боуна Вокера, Альберта Коллінза і Альберта Кінга. Ці музиканти досягли небувалого рівня майстерності в електричному блюзі, і часто їх музика безпосередньо межує з роком, тому багато рок-музикантів називають їх своїми натхненниками. Але, попри все це, більшість білих американців поліпшила своє ставлення до блюзу лише в шістдесятих роках XX століття, що пов'язано в основному з виникненням блюз-року.

Термін блюз походить від «блакитних дияволів», що означає меланхолію та смуток. Вперше використано цей термін в цьому сенсі у одноактному фарсі Джорджа Колмана «Сині дияволи» (1798). Фраза сині дияволи могла бути похідною від Британії, коли цей термін мав на увазі «інтенсивні зорові галюцинації, які можуть супроводжувати важку відмову від алкоголю». З плином часу фраза втрачала посилання на дияволів, і «це означало стан збудження або депресії». До 1800-х років у Сполучених Штатах термін блюз асоціювався із вживанням алкоголю, значення якого збереглося у фразі синій закон, який забороняє продаж алкоголю в неділю. Хоча використання фрази в афроамериканській музиці може бути і давнішим, це засвідчується в друці 1912 року, коли «Далласький блюз» Харта Ванда став першою блюзовою композицією, захищеною авторським правом. У текстах пісень фраза часто використовується для опису пригніченого настрою. У цьому сенсі сумного душевного стану, одне з найперших зафіксованих посилань на «блюз» було написано Шарлоттою Фортен, якій тоді було 25 років, у своєму щоденнику 14 грудня 1862 року. Вона була вільнонародженою чорношкірою з Пенсільванії, яка працювала шкільним учителем у Південній Кароліні, навчаючи рабів і звільнених, і написала, що «прийшла додому з блюзом», бо почувалася самотньою і жаліла себе. Вона здолала свою депресію, а згодом зазначила низку пісень, таких як «Бідна Рожева», які були популярними серед рабів. Незважаючи на те, що вона визнала, що не може описати манеру співу, яку почула, Фортен написала, що пісні "не можна співати без повного серця і неспокійного духу", умови, що надихнули незліченні блюзові пісні.

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.

Тексти ранніх традиційних блюзових віршів часто складалися з одного рядка, повтореного чотири рази. Лише в перші десятиліття ХХ століття набула поширення нинішня структура стала стандартною: так звана форма «AAB», що складається з лінії, проспіваної над чотирма першими тактами, її повторення протягом наступних чотирьох, а потім довший заключний рядок над останніми тактами.

Дві перші опубліковані блюзові пісні, «Dallas Blues» (1912) та «Saint Louis Blues» (1914), були блюзовими 12-тактовими та ліричними структурами AAB. Рядки часто співають за зразком, ближчим до ритмічної розмови, ніж до мелодії.

Ранні блюзи часто набували форми вільного оповідання. Афро-американські співаки озвучували його або її «особисті негаразди у світі суворої реальності: втрачене кохання, жорстокість поліцейських, утиски з боку білих людей та важкі часи». Незважаючи на те, що блюз набув асоціації з бідою та гнобленням, тексти пісень також можуть бути жартівливими та грубими. Християнський вплив був очевидним. У репертуарі багатьох основних виконавців блюзу, таких як Чарлі Паттон та Скіп Джеймс, були релігійні пісні та духовна музика. Преподобний Гері Девіс та Сліпий Віллі Джонсон — приклади артистів, яких часто класифікують як музикантів блюзу за свою музику, хоча їхні тексти явно належать до духовних.

• Кантрі-блюз — найраніша форма блюзу, що з'явилася у 1890-х роках. На відміну від класичного блюзу, що мав переважно міське побутування, кантрі-блюз заснований на сільському музичному фольклорі чорношкірого населення США.
• Дельта-блюз — один з найбільш ранніх стилів блюзу. Його назва походить від дельти річки Міссісіпі. Гітара (зокрема славетна гітара з сигарної коробки), губна гармоніка і слайд-гітара є домінуючими інструментами і відмітною ознакою стилю. Вокальні стилі коливаються від самозаглиблених і сентиментальних до пристрасних і запальних.
• Електрик-блюз — форма, для якої характерне використання підсилювачів звуку.
• Файф-н-драм блюз  — форма блюза, що вийшла з кантрі-блюза, військової музики і африканської ритмічної барабанної музики. Зазвичай, групи, що грають в цьому стилі, складаються з дудкаря і кількох барабанщиків.^[1].
• Джамп-блюз — швидкий блюз, виконавці якого використовують саксофон та мідні духові.
• Піано-блюз — загальна назва для всіх піджанрів блюзу, що використовують піаніно. Одним з найвідоміших прикладів цього стилю є бугі-вугі — імпровізаційна форма у джазі, один з найбільш ранніх видів негритянського блюзу на фортепіано. Буґі-вуґі властиві остинатні басові фігури в ритмі восьмих або восьмих з крапкою та шістнадцятих в октавному русі, двадцятитактовий блюзовий квадрат, моторна ритміка, швидкий темп.
• Класичний жіночий блюз — рання форма блюзу, популярна в 1920-х. В класичному варіанті, представлений виконавицями-жінками, яким акомпанує піанст, або невеликий джазовий ансамбль.

Подібно до джазу, рок-н-ролу, важкої металевої музики, музики хіп-хопу, регі, репу, кантрі-музики та поп-музики, блюз звинувачується у тому, що він є «музикою диявола», а також у підбурюванні до насильства та іншої поганої поведінки. На початку 20 століття блюз вважався неповажним, особливо коли біла публіка слухала блюз протягом 20-х років. На початку ХХ століття WC Handy був першим, хто популяризував музику під впливом блюзу серед американців, що не є чорними. Під час відродження блюзу в 1960-х та 70-х художник акустичного блюзу Тадж Махал та легендарний техаський блюзмен Латнін Хопкінс писали та виконували музику, яка займала важливе місце у популярному фільмі «Саундер» (1972). Цей фільм приніс Махал номінацію на «Греммі» за найкращу оригінальну партитуру, написану для кінофільму, та номінацію BAFTA. Через три десятиліття Махал написав блюз і виконав композицію банджо, виконану у фільмі 2001 року «Ловець пісень». Наприкінці XX століття Ден Айкройд та Джон Белуші випустили фільм «Брати Блюз» (1980 р.), який зібрав багатьох живих авторитетів жанру ритм-блюз разом, таких як Рей Чарльз, Джеймс Браун, Кеб Каллоуей, Арета Франклін та Джон Лі Хукер. Сформована група розпочала успішне турне під шатрами братів Блюз. 1998 рік приніс продовження, яке, хоча і не мало такого великого критичного та фінансового успіху, показало набагато більшу кількість виконавців блюзу, таких як Б. Б. Кінг, Бо Діддлі, Еріка Баду, Ерік Клептон, Стів Уінвуд, Чарлі Масселвайт, Блюз-мандрівник, Джиммі Воган та Джефф Бакстер. У 2003 році Мартін Скорсезе доклав значні зусилля для просування блюзу до більшої аудиторії. Він попросив кількох відомих режисерів, таких як Клінт Іствуд та Вім Вендерс, взяти участь у серії документальних фільмів для PBS «Блюз». Він також брав участь у виданні компіляцій великих виконавців блюзу в серії високоякісних компакт-дисків. Блюз-гітарист і вокаліст Кеб 'Мо' виконав свій блюзовий переклад «Америка, прекрасна» у 2006 році, щоб завершити фінальний сезон телесеріалу «Західне крило». Блюз був висвітлений в епізоді 1 сезону 2012 року «У виставі в Білому домі» під назвою «Червоний, білий і блюз». Проводить президент Обама та місіс Обама, шоу демонструвало виступи BB King, Buddy Guy, Gary Clark Jr., Jeff Beck, Derek Trucks, Keb Mo та інших

• Зала слави блюзу

• Cool Blue (інтернет-радіо, Нова Зеландія)
• Blues — News Portal [Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.]: International Internet of Radio Community

• Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Андрій Орел. Jandek // «Аутсайдер» (Київ). — № 6 (2006). — Стор. 69-90.
• Історія блюзу // «Галас» (Київ). — 1996. — №1. — С. 57-59; — 1996. — №2. — С. 61-63; — 1996. — №3. — С. 59-61.
• Журба Я. Вплив блюзу на неакадемічну музику хх століття : дис. канд. мист. 026.00.01 теорія та історія культури / КНУКіМ. Київ, 2021. 232 с. [Архівовано 6 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Толочик М. Блюзове виконання у спектрі джазової музики // Актуальні питання культурології. - 2012. - Вип. 12. - С. 167-171. [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Блюз

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Блюз

Це незавершена стаття про музичний жанр. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.