Бобров Федір Олександрович — Вікіпедія

Бобров Федір Олександрович
Народження	6 березня 1898(1898-03-06) Ludza Countyd, Вітебська губернія, Російська імперія
Смерть	25 вересня 1944(1944-09-25) (46 років) Румунське королівство
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	піхота
Роки служби	1918—1944
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор
Командування	42-га гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви	Перша світова війна, Громадянська війна в Росії, Радянсько-німецька війна
Нагороди
Бобров Федір Олександрович у Вікісховищі

Федір Олександрович Бобров (нар. 6 березня 1898(18980306) — 25 вересня 1944) — радянський військовик часів Другої світової війни, генерал-майор, Герой Радянського Союзу.

Народився 6 березня 1898(18980306) року в селі Чакші, Вітебської області в родині селянина-бідняка. Росіянин. Член РКП(б) з 1918 року. Отримав початкову освіту, з 1912 року наймитував.

З початком Першої світової війни призваний до війська, проходив службу в навчальній кулеметній команді, брав участь у бойових діях.

У 1917 році вступив до Червоної гвардії, брав участь у Жовтневому перевороті. З рештків 141-го Можайського полку сформував і очолив кулеметну команду. У складі загону сибірських стрільців 23 лютого 1918 року брав участь у бою під Псковом. Керуючи кулеметниками, забезпечив прикриття залізничної та шосейної доріг на Псков, чим на деякий час призупинив наступ кайзерівських військ і дав змогу більшовикам евакуювати кілька ешелонів з військовим майном. У подальшому брав участь у придушенні антибільшовицьких повстань на території Тульської губернії, ніс охорону Московського кремля.

З початком громадянської війни в Росії влітку 1918 року загін під командуванням Ф. О. Боброва був направлений на Східний фронт під Казань, де брав участь у боях проти білогвардійської Східної армії адмірала О. В. Колчака. В одному з боїв отримав поранення, проте не залишив поле бою.

У 1919 році воював на Південному фронті проти білогвардійських Збройних Сил Півдня Росії генерала А. І. Денікіна, отримав кілька поранень.

У 1921 році закінчив Військово-політичні курси й невдовзі став начальником цих курсів. Згодом обійняв посаду комісара школи старшого командного складу РСЧА. У 1926 році закінчив КУКС «Постріл» й був призначений комісаром В'ятської піхотної школи, а пізніше — комісаром Калузьких піхотних курсів.

У 1931 році закінчив Севастопольську школу зенітної артилерії, а у 1932 році — курси ППО. Командував окремою бригадою ППО Москви.

Навесні 1941 року отримав призначення сформувати і очолити 222-гу стрілецьку дивізію.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на Західному, Воронезькому, 1-шу та 2-гу Українських фронтах.

Дивізія під командуванням полковника Ф. О. Боброва у складі військ 43-ї армії брала участь у оборонних боях на Смоленщині у вересні 1941 року, де на річці Десна поблизу Шатьково розгромила 268-му піхотну дивізію Вермахту. Під час оборони Москви 26-28 грудня 1941 року дивізія зайняла місто Наро-Фомінськ. 9 січня 1942 року, перейшовши у наступ, зломала оборону 258-ї німецької піхотної дивізії й визволила 16 населених пунктів. 19 січня бійці полковника Боброва захопили місто Верея^[1].

У липні 1942 року полковник Бобров прийняв під командування 42-гу гвардійську стрілецьку Червонопрапорну дивізію, сформовану на базі 1-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної бригади Західного фронту.

1 жовтня 1942 року полковнику Ф. О. Боброву присвоєне військове звання генерал-майор^[2].

У березні 1943 року воїни дивізії під командуванням генерал-майора Ф. О. Боброва виявили відвагу і мужність при ліквідації ворожого плацдарму в районі Ржев — Вязьма — Гжатськ^[3].

Після участі у Курській битві 42-га гвардійська під командуванням генерала Боброва брала участь у визволенні Лівобережної України. За особливий внесок у визволення міста Прилуки Чернігівської області у вересні 1943 року дивізія отримала почесне найменування «Прилуцька».

За зразкове управління військами під час форсування Дніпра та захоплення плацдарму на правому березі північніше міста Ржищів Київської області, нагороджений орденом Леніна.

Під час проведення Умансько-Ботошанської операції дивізія під командуванням генерала Ф. О. Боброва прорвала укріплену полосу оборони ворога й, форсувавши повноводні навесні річки Гірський Тікич, Південний Буг і Дністер, вийшла на державний кордон СРСР з Румунією^[4].

25 вересня 1944 року, перебуваючи у військах на березі річки Бистриця, автомобіль, у якому знаходився командир 42-ї гвардійської стрілецької Придуцької ордена Леніна Червонопрапорної дивізії гвардії генерал-майор Ф. О. Бобров, наїхав на німецьку міну. Від вибуху отримав смертельні поранення й помер за кілька хвилин на руках своїх бійців.

Вважалося, що воєначальник був похований у братській могилі у центральному парку імені Тараса Шевченка в місті Чернівцях. Проте при демонтажі надгробного пам'ятника 31 серпня 2023 року ніяких ознак поховання не було виявлено^[5].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм гвардії генерал-майору Боброву Федору Олександровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно)^[6].

Нагороджений двома орденами Леніна (23.10.1943, 28.04.1945), трьома орденами Червоного Прапора (12.04.1942, 18.05.1944, …), орденами Суворова 2-го ступеня (08.04.1943), Кутузова 2-го ступеня (13.09.1944), Богдана Хмельницького 2-го ступеня (17.05.1944) й медалями.

• Гусар Ю. Його дивізія пройшла від Дону до Карпат / Юхим Гусар // Ветеран Буковини. — 2013. — 22 травня (№ 1-2). — С. 4.
• Джога І. Командир дивізії Бобров Федір Олександрович / Іван Джога // Вони визволяли Буковину.- Чернівці: МВІЦ «Місто», 2006. — С. 166. — ISBN 966-8341-78-3.