Борота Віктор Степанович — Вікіпедія
Борота Віктор Степанович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 1 серпня 1936 Старогнатівка, Волноваський район, Сталінська область, Українська СРР, СРСР | |||
Помер | 6 травня 2022 (85 років) | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Діяльність | спортсмен, спортивний тренер, письменник, поет | |||
Alma mater | КДПІ (1957) | |||
Членство | Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Ві́ктор Степа́нович Борота (1 серпня 1936, с. Старогнатівка, нині Волноваський район, Донецька область — 6 травня 2022)[1] — український спортсмен, тренер з вільної боротьби, письменник, поет. Грек за походженням[2]. Майстер спорту СРСР (1963). Заслужений тренер СРСР (1980).Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (1997). Член Спілки письменників СРСР, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України.
Віктор Степанович Борота народився 1 серпня 1936 року в селі Старогнатівка на Донеччині.
1957 року закінчив факультет фізичного виховання Кримського педагогічного інституту.
Почав працювати тренером з вільної боротьби Добровільного спортивного товариства «Колос» у рідному селі Старогнатівка (1962—1975), де самотужки створив спортивнусекцію — сільську школу боротьби, яка виховала чемпіонів країни та світу. Найтитулованіший вихованець Віктора Бороти — Ілля Мате, чемпіон Ігор ХХІІ Олімпіади (1980)[3] у ваговій категорії до 100 кг, дворазовий чемпіон світу (1979, 1982) та бронзовий призер чемпіонату світу (1981), чемпіон Європи (1979)[4].
Працював тренером-викладачем з вільної боротьби Школи вищої спортивної майстерності Донецької області (1975—1996).
Від 1996 року — на пенсії. Віктору Степановичу призначена призначена державна стипендія Президента України[5], стипендія Кабінету Міністрів України як видатному діячу фізичної культури і спорту (2012)[6].
Помер 6 травня 2022 року.
Віктор Борота — письменник та поет, член Національних спілок письменників і журналістів України.
Дебютував оповіданням «Чолпан — утренняя звезда» у збірці «Параллель: Молодая проза Донбасса» (Донецьк, 1981).
Писав російською та урумською мовами. Автор роману-мозаїки «Восшествие на Олимп» («Сходження на Олімп»), збірок віршів та прози про спорт. Твори Віктора Бороти значною мірою автобіографічні, це спроби переосмислити власне життя та історію свого народу.
- «Непреклонность» (1985)
- «Созвездия скал» (1988),
- «От Прометеева огня» (1992)
- «Комли дерев» (1992)
- «Хысмет» («Доля», 1993)
- «Звезда Чолпан» (1999)
- «Аббатство камней» (1999)
- «Отчий клич» (2000)
- «Тайна стихий» (2000)
- «Элефтерия» (2001)
- «Галаман грядущий» (Москва, 1992)
- «Гордиев узел» (1996)
- «Авторские афоризмы» (1999)
- Заслужений тренер України (1976)
- Майстер спорту, заслужений тренер СРСР (1980)
- Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1980)
- Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (1997)
- ↑ https://ukrwrestling.com.ua/index.php/2022/05/07/pishov-z-zhyttia-viktor-borota/
- ↑ Знаменитые Греки Украины. Греки Украины (рос.) . Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 26 квітня 2022.
- ↑ Олимпийские дни Украины. — Киев: Здоров'я, 1982. — С. 175. — (рос.)
- ↑ С. Н. Бубка, М. М. Булатова (2011). Олімпійське сузір’я України: Тренери (українська) . Київ: Олімпійська література. с. 32. ISBN 978-966-8708-44-2.
- ↑ Борота Віктор Степанович. Управління з питань фізичної культури і спорту Донецької ОДА. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2022.
- ↑ Про виплату стипендії Кабінету Міністрів України видатним спортсменам, тренерам та діячам фізичної культури і спорту. 22 травня 2012. Процитовано 25 квітня 2022.