Високоактивна антиретровірусна терапія — Вікіпедія

Високоактивна антиретровірусна терапія (скорочено — ВААРТ) — метод лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу, що полягає у одночасному застосуванні хворими кількох антиретровірусних препаратів на відміну від монотерапії (застосування одного препарату), що застосовувалась раніше.

Мета застосування ВААРТ

[ред. | ред. код]
  • Вірусологічна — зниження вірусного навантаження до мінімального рівня (бажано до рівня менше 50 копій/мл) та утримувати цей рівень якнайдовший час для запобігання прогресування хвороби та розвитку резистентності вірусу до препаратів.
  • Імунологічна — відновлення функції імунної системи для покращення кількісних показників (підвищення кількості лімфоцитів CD4 до нормального рівня), а також і якісних показників (відновлення специфічної імунної відповіді організму на інфекційні агенти).
  • Клінічна — збільшення тривалості життя хворих та забезпечення покращення якості їх життя.
  • Терапевтична — застосування таких схем лікування ВІЛ-інфекції, для яких досягнення вірусологічної, клінічної та імунологічної мети поєднується з використанням найширшого спектру антиретровірусних препаратів, запобіганням побічної дії та токсичних ефектів препаратів і полегшенням дотримання хворим режиму прийому препаратів.
  • Епідеміологічна — ефективна терапія ВІЛ-інфекції значно зменшує ризик передачі вірусу іншим людям. Тому забезпечення універсального доступу до ВААРТ є одним з найважливіших чинників ефективної профілактики ВІЛ-інфекції.
  • Економічна — адекватний доступ до ВААРТ дозволяє зменшити витрати на лікування опортуністичних інфекцій, частоту перебування хворих в стаціонарі та зменшити витрати на догляд за важкохворими.

Принципи застосування ВААРТ

[ред. | ред. код]
Схематичний опис дії 4 класів антиретровірусних препаратів

Вірус імунодефіциту людини має високу мутагенність, що дозволяє йому видозмінювати свою РНК та продукувати штами, що мають стійкість до деяких антиретровірусних препаратів. Тому в основі ВААРТ лежить застосування трьох або чотирьох препаратів для дії на різні стадії розвитку вірусу та запобігання розвитку стійкості вірусу до одного препарату і розвитку мутацій вірусу. Усі антиретровірусні препарати поділяються на п'ять груп: інгібітори зворотної транскриптази, що поділяються на нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази та ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази; інгібітори протеази; інгібітори інтегрази; інгібітори злиття та інгібітори рецепторів. Якщо препарати приймаються нерегулярно або в недостатніх дозах, то вірус може виробляти стійкість до одного або кількох антиретровірусних препаратів, що приводить до погіршення підбору препаратів для подальшого ефективного лікування ВІЛ-інфекції. Терапія трьома і більше препаратів вимагає чіткого прийому ліків, без пропуску прийому та прийому більшої дози препарату у випадку пропуску прийому. Для покращення прихильності хворих до ВААРТ розроблені схеми прийому препаратів один раз на добу. Для однократного прийому затверджені такі препарати: диданозин, абакавір, тенофовір, ламівудин, емтрицитабін, ефавіренз, атазанавір, атазанавір/ритонавір, лопінавір/ритонавір, фосампренавір/ритонавір.[1]

Групи препаратів, що застосовуються при ВААРТ

[ред. | ред. код]

Для лікування ВІЛ-інфекції застосовуються п'ять груп лікарських препаратів: нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази та ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази, інгібітори протеази, інгібітори інтегрази, інгібітори злиття та інгібітори рецепторів.

Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази

[ред. | ред. код]

Механізм дії даної групи препаратів полягає у конкурентному блокуванні ферменту зворотної транскриптази та вибірково інгібувати реплікацію вірусної ДНК. Усі препарати групи є аналогами природних нуклеотидів або нуклеозидів. Саме до цієї групи належить перший препарат, що був затверджений для лікування СНІДу — це зидовудин, що був зареєстрований у 1987 році. До нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази належать:

Препарат Міжнародна абревіатура[2]
Абакавір ABC
Диданозин ddI
Зальцитабін ddC
Зидовудин AZT, ZDV
Ламівудин 3TC
Ставудин d4T
Тенофовір TDF
Фосфазид fAZT[3]
Емтрицитабін FTC
Абакавір/Ламівудин ABC/3TC, KVX
Тенофовір/Емтрицитабін TDF/FTC, TVD
Зидовудин/Ламівудин ZDV/3TC, CBV
Зидовудин/Ламівудин/Абакавір ZDV/3TC/ABC, TZV

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази

[ред. | ред. код]

Препарати даної групи інгібують ранні стадії життєвого циклу вірусу, тому особливо ефективні при гострому зараженні ВІЛ-інфекцією. Препарати групи ефективні лише проти вірусу ВІЛ-1 та неефективні проти ВІЛ-2. До ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази належать:

Препарат Міжнародна абревіатура
Делавірдин DLV
Невірапін NVP
Ефавіренз EFV
Етравірин ETR
Рілпівірин RPV

Інгібітори протеази

[ред. | ред. код]

Препарати цієї групи блокують активний центр ферменту вірусу — протеази, який необхідний для розщеплення поліпротеїнових попередників вірусу на окремі білки, що входять до складу вірусу, та порушують утворення білків вірусного капсиду. До інгібіторів протеази належать:

Препарат Міжнародна абревіатура
Ампренавір APV
Атазанавір ATV
Індинавір IDV
Лопінавір LPV
Нелфінавір NFV
Ритонавір RTV, /r
Саквінавір SQV-INV
Лопінавір/Ритонавір LPV/r
Типранавір TPV
Фосампренавір FPV
Дарунавір DRV

Інгібітори інтегрази

[ред. | ред. код]

Препарати даної групи блокують фермент вірусу, що бере участь у включенні геному провірусної ДНК в геном клітин людини. До інгібіторів інтегрази належать:

Препарат Міжнародна абревіатура
Ралтегравір RAL
Долутегравір DTG
Елвітегравір EVG

Інгібітори злиття

[ред. | ред. код]

Препарати цієї групи блокують проникнення вірусу всередину клітин-мішеней. До інгібіторів злиття належить препарат Енфувіртид (міжнародна транскрипція ENF або T-20).

Інгібітори рецепторів

[ред. | ред. код]

Інгібітори рецепторів блокують проникнення вірусу всередину клітини-мішені, діючи на корецептори. Єдиним зареєстрованим препаратом групи інгібіторів рецепторів є Маравірок (міжнародна транскрипція MVC), клінічні дослідження проходять препарати Вікрівірок, Аплавірок та препарати, що мають лише умовні назви — TAK-220 і AMD 070.[4]

Показання для початку ВААРТ

[ред. | ред. код]

Основним показником до призначення ВААРТ є наявність будь-якого СНІД-індикаторного захворювання або зменшення кількості CD4-лімфоцитів менше ніж 350 кл/мл. Незалежно від імунологічних показників ВААРТ призначається при вагітності, хворим з ВІЛ-асоційованою нефропатією та при коінфекції з вірусним гепатитом В при використанні препаратів, що діють на обидва віруси — тенофовіру, емтрицитабіну та ламівудину. Згідно національного клінічного протоколу рекомендовано розпочати ВААРТ у таких категорій хворих, які не підпадають у зазначені вище критерії — високе вірусне навантаження (>100 000 копій/мл), швидке зниження CD4-лімфоцитів (на 120 кл/рік), хворим старшим 50 років та хворим з високим ризиком не асоційованих з ВІЛ-інфекцією захворювань (ІХС, онкологічні захворювання).

ВААРТ при вагітності

[ред. | ред. код]

Згідно національного клінічного протоколу, при вагітності ВААРТ призначається усім хворим незалежно від імунологічних показників для зниження частоти передачі ВІЛ-інфекції дитині. Згідно досліджень, що були проведені з 1990 до 2000 року серед ВІЛ-інфікованих матерів, що народили дітей, отримані наступні результати: при відсутності АРТ частота передачі ВІЛ-інфекції складала 20,0 %, при використанні монотерапії зидовудином — 10,4 %, при використанні двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази — 3,8 %, а у вагітних, що отримували ВААРТ — 1,2 %[5][6]. Згідно даних Об'єднаного європейського дослідження, частота перинатальної передачі ВІЛ-інфекції при застосуванні ВААРТ в 20012002 роках склала 1 %[7]. Більшість препаратів є безпечними при застосуванні під час вагітності, протипоказаними при вагітності з антиретровірусних препаратів є ефавіренз, диданозин та ставудин.

ВААРТ у дітей

[ред. | ред. код]

Згідно міжнародних рекомендацій, АРТ у дітей проводиться при наявності симптомів, пов'язаних з ВІЛ-інфекцією; наявність IV стадії ВІЛ-інфекції; при низькій кількості або низькому відсотку CD4-лімфоцитів в крові відповідно до віку; при високій концентрації вірусної РНК в крові або при її наростанні; швидке зниження абсолютної або відсоткової концентрації CD4 в крові до рівня помірного імунодефіциту; а також при розвитку симптомів імунодефіциту.

Побічні ефекти ВААРТ

[ред. | ред. код]

При застосуванні антиретровірусних препаратів можливі побічні ефекти:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Бартлетт Дж., Галлант Дж. Антиретровирусная терапия(рос.) [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
  2. John Bartlett, «Medical Management of HIV Infection» Сокращения названий лекарственных препаратов [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (2009-2010 год)(рос.)
  3. Застосовується суто у Російській Федерації, не проводились контрольовані клінічні дослідження
  4. http://hiv.pp.ua/publ/vich_infekcija/art_v_2005_godu/blokatory_koreceptorov_vikrivirok_maravirok_aplavirok_i_t_p/10-1-0-180 [Архівовано 2 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. Cooper ER, Charurat M, Mofenson L, Hanson IC, Pitt J, Diaz C, Hayani K, Handelsman E, Smeriglio V, Hoff R, Blattner W; Women and Infants' Transmission Study Group. Combination antiretroviral strategies for the treatment of pregnant HIV-1-infected women and prevention of perinatal HIV-1 transmission.(англ.)
  6. Carlos Eduardo Fonseca, M.D., Franklyn Edwin Prieto, M.D., MSc. Managing HIV during pregnancy and in exposed newborn children [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.](англ.)
  7. European Collaborative Study Mother-to-Child Transmission of HIV Infection in the Era of Highly Active Antiretroviral Therapy[недоступне посилання](англ.)

Джерела

[ред. | ред. код]