Вакханалія — Вікіпедія

Вакхана́лія^{[1][2][3][4][5]} або Вакхана́лії^[6][7][8][9] (лат. Bacchanalia) — античні містичні свята оргіастичного типу на честь бога Вакха (Бахуса, Діоніса), які походять зі Сходу (Фракії)^[6], відбувалися в нічний час^[9]; спершу поширилися в Південній Італії й Етрурії, а у 2 ст. до н. е. — по всій Італії^[7]. Увібрали в себе елементи деяких східних релігій^[9].

Разом з сатурналіями та луперкаліями, відносяться до трьох найбільших і найвідоміших оргіастичних святкувань античної доби^[6].

Переносно вакханалії — розгульне бенкетування, безтямне пияцтво, нестримний вияв розпусти, оргія.^[7][6][3][2]

В опері та балеті — хореографічна сцена, танець або епізод, що змальовує картину загальних гучних веселощів сп’янілих людей. Характер її пристрасний; музичний розмір та форма довільні. Виникла наприкінці 18 сторіччя, коли «12 вакханалій» Д. Штейбельта^[de] для фортепіано в супроводі тамбурина стали популярними в салонах Парижу як танцювальні імпровізації. До найвідоміших зразків належать «Вальпургієва ніч» з опери Ш. Гуно «Фауст», «Грот Венери» з опери Р. Вагнера «Тангейзер» тощо.^[5]

Спочатку вакханалії проводилися раз на рік, таємно, в них брали участь винятково жінки (вакханки), які доводили себе до релігійного екстазу та колективного катарсису. Потім свята почали влаштовувати декілька разів на місяць, на них допускали й чоловіків (вакхантів). Вони були відкриті для всіх соціальних груп, навіть рабів. Включали надмірне споживання вина, збуджувальні танці й особливі релігійні гімни, оглушливу й ритмічну музику, гучні й веселі процесії зі смолоскипами, нерідко жертвопринесення тварин. Вважалося, що в «культовій ході бере участь і сам Вакх (Діоніс), а стан екстазу, релігійної несамовитості втілює містичне єднання з божеством».

Згодом важливою частиною святкувань стали інтенсивні й безладні статеві акти, різноманітні й необмежені мораллю чи правом сексуальні практики. З часом вакханалії перетворилися на розпусні оргії, нерідко тягли за собою злочини, ґвалтування, вбивства, суїциди.

186 р. до н. е. сенат ужив проти вакханалій заходів^[8], видавши декрет (лат. Senatus consultum de Bacchanalibus), який загрожував смертною карою за участь в оргіастичних культах та встановив систему покарань для їх учасників аж до смертних вироків. Консули розслідували злочини, скоєні під час святкувань, наслідком чого було багато смертних вироків, заслань, арештів. Проте викоренити містерії не вдалося; за часів імперії вони влаштовувались таємно. Культ Вакха відродився у сполученні з іншими східними культами — Ісіди, Мітри, Кібели-Великої матері та ін.^[6][7]

Вакханалії, описані вже у V сторіччі до н.е. Еврипідом в трагедії «Вакханки» (перша вистава 406 р. до н.е.), були пов’язані із запереченням загальноприйнятих норм поведінки та етики (розривання та поїдання сирого м’яса, канібалізм, агресія стосовно оточення або тих, хто не хотів дотримуватися діонісійського культу), затьмарення розуму (манія), що давало короткочасне «блаженне відчуття злиття з богом і наповненості божественною силою»^[10].

1. ↑ Вакханалія // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. ↑ ^{а б} Вакханалія // Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974. — С. 117.
3. ↑ ^{а б} Вакханалія // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К.; Ірпінь: Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
4. ↑ Вакханалія // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
5. ↑ ^{а б} Вакханалія // Юцевич Ю.Є. Музика. Словник-довідник. — Вид. 2-ге, переробл. і доп. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2009. — (С. 34) 352 с., 77 нотних прикладів та малюнків. — ISBN 978-966-10-0445-9.
6. ↑ ^{а б в г д} А. В. Арістова. Вакханалії // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
7. ↑ ^{а б в г} Вакханалії // Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ. стаття А. О. Білецького; відп. ред. А. О. Білецький. — 2-е вид. — К.: Наукова думка, 1989. — (С. 55-56) 240 с. — ISBN 5-12-001101-2.
8. ↑ ^{а б} Вакханалії // Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. — 3-тє вид., перероб., доп. — К. : Всеувито. Новий друк. — 2003. — 1414 с.
9. ↑ ^{а б в} Вакханалії // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 41.
10. ↑ Солонько Л. А. Еволюція стародавніх ритуальних практик у процесі формування діяльнісного світогляду // Мультиверсум. Філософський альманах. — 2014. — № 3. — С. 115-125.

• Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко. Харків : Фоліо, 2015. С. 561–570.
• Касьянова О. В. Трансформації пластично-хореографічного вирішення опери Ріхарда Вагнера «Тангейзер» // Часопис Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. — 2013. — № 2 (19). — С. 17-24.

Це незавершена стаття з римської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.