Велике життя. 2 серія — Вікіпедія

Велике життя. 2 серія
Жанр	драматичний фільм
Режисер	Луков Леонід Давидович[1]
Сценарист	Нилін Павло Пилипович
У головних ролях	Андреєв Борис Федорович
Оператор	Михайло Кирилов
Композитор	Микита Богословський
Кінокомпанія	Кіностудія імені Горького і Союздитфільм[d]
Тривалість	94 хв.[2]
Мова	російська і німецька
Країна	СРСР
IMDb	ID 0051426
Попередній	Велике життя

«Велике життя. 2 серія» — російський радянський художній фільм режисера Леоніда Лукова. Фільм знятий на кіностудії ім. М. Горького в 1946 році і є продовженням першої частини фільму, знятої в 1939 («Велике життя»). Стрічка зазнала нищівної критики з боку радянського партійного керівництва й особисто Йосипа Сталіна^[3], і її було випущено в прокат тільки по смерті вождя, в 1958 році. У 1963 році, в часи «хрущовської відлиги»^[4] Луков змонтував «нову режисерську версію»^[5], з якої вилучив усі фрагменти, де було показано (портрет у кадрі) або згадано (у тексті) Сталіна, а також скоротив дві виконані Марком Бернесом пісні до одного куплета кожну.

Дія відбувається в 1943 з моменту звільнення Донбасу до глибокої осені на одній з вугільних шахт і в селищі при шахті.

• Борис Андреєв — Харитон Єгорович Балун
• Петро Алейников — Іван Семенович Курський
• Марк Бернес — Борис Миколайович Пєтухов, гірничий інженер
• Віра Шершньова — Соня Осипова
• Степан Каюков — Савелій Микитович Усинін, голова шахткому
• Іван Пельтцер — Кузьма Петрович Дрімлюг, шахтар-стахановець
• Іван Новосельцев — Хадаров, секретар парткому
• Юрій Лавров — Іван Сергійович Кузьмін

• Марк Бернес виконує пісні «Наша любовь» (М. Богословський — В. Агатов) і рос. «Три года ты мне снилась» (М. Богословський — О. Фатьянов)

Оргбюро ЦК ВКП (б) заборонило випуск фільму та доручило Секретаріату ЦК «розробити проєкт постанови ЦК ВКП(б), який викладає мотиви заборони фільму»^[3].

За постановою, друга серія фільму «Велике життя» має багато недоліків, з-поміж яких вказувалися: невідповідність назви змісту через малий масштаб подій, «примітивне зображення всілякого роду особистих переживань і побутових сцен»; зображення відбудови Донбасу без висвітлення керівної ролі держави в цьому процесі та підтримки нею ініціатив робітників; негативний образ партробітників, які можуть виключити зі своїх лав ініціативних людей; ігнорування життя солдатів і партизанів: «про війну, яка була в той час у розпалі, говориться, як про віддалене минуле»; зображення висування на керівні посади некомпетентних людей, ігнорування інтелігенції, створеної радянською владою, «проповідування відсталості, безкультур'я та невігластва», «бездушно-знущальне ставлення до молодих робітниць, прибулих на Донбас»; слабка зв'язність сюжету; «неправильне використання талановитих артистів» через безглузді та примітивні побутові сцени^[6].

Йосип Сталін особисто виступав із критикою другої серії «Великого життя», а також продовження «Івана Грозного» та «Адмірала Нахімова». Щодо фільму Леоніда Лукова Сталін сказав, що «процес відновлення Донбасу займає лише одну восьму частину, і дано все це в іграшковій, сміховинній формі», де не показано роль механізації праці. Він похвалив акторську гру, але висловив своє незадоволення персонажами й зображеними умовами їхнього життя. Сталін постановив, що таке становище, «може бути, має місце подекуди, але це нетипово» і показувати таке не можна людям, які можуть поїхати на справжнє відновлення Донбасу. Він висловив думку, що фільм можна виправити видаленням деяких сцен і додаванням нових, але сумнівався в легкості переробки фільму^[3].