Вінницький район (1923—2020) — Вікіпедія

Вінницький район
ліквідована адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Основні дані
Країна:	СРСР ( УСРР),  Україна
Область:	Вінницька область
Код КОАТУУ:	0520600000
Утворений:	1923
Ліквідований:	17 липня 2020[1]
Населення:	▼ 80 556 (01.01.2018)
Площа:	6889 км²
Густота:	95,46 осіб/км²
Тел. код:	+380-432
Поштові індекси:	23201—23261
Населені пункти та ради
Районний центр:	м. Вінниця
Селищні ради:	3
Сільські ради:	30
Смт:	3
Селища:	2
Села:	49
Районна влада
Голова ради:	Сітарський Сергій Миколайович
Голова РДА:	Луценко Євгеній Васильович[2]
Вебсторінка:	Вінницька РДА Вінницька районна рада
Адреса:	21000, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 17
Мапа
Вінницький район у Вікісховищі

Ві́нницький райо́н — колишній район Вінницької області в Україні утворений у 1923 році. Територія району 921 км². Район об'єднує 54 населених пункти, у тому числі 3 селища міського типу та 51 село.

Районні органи влади розташовані у Вінниці.

13 травня 2015 — Верховна Рада України прийняла постанову, згідно якої затвердила територію Вінницького району загальною площею 91035,54 гектара.^[3]

Літинський район	Калинівський район
	Вінниця	Липовецький район
Жмеринський район	Тиврівський район	Немирівський район

Перші згадки про жителів сучасної території Вінницького району відносяться до VIII ст. до н. е., коли, з Прикаспію, через Дон вторглися войовничі племена скіфів. Тому свідчать знайдені під час археологічних розкопок скіфські кургани біля сіл: Переорки, Стрижавка, Тютьки, Лука-Мелешківська.

Реформа 1861 р. принесла селянам відміну кріпосного права. І в той же час на території району почала розвиватися переробна промисловість: спиртовий завод коло с. Переорки, цукровий завод в с. Степанівка, порцеляновий завод у с. Майдан.

В центрі Вороновиці знаходиться пам'ятник архітектури XVIII ст. палац Грохольських-Можайських. Будинок почали будувати в 1760 р. польські магнати Грохольські. Сьогодні під дахом цієї споруди працюють два музеї: музей авіації України і музей кобзаря Володимира Перепелюка 1941—1944 рр. для України і зокрема для району були важкими воєнними роками. Наприкінці 1941 р. у Коло-Михайлівському сосновому лісі почалося будівництво надсекретного об'єкта, який згодом отримав назву ставка Гітлера «Вервольф».

Адміністративно-територіально район поділяється^[4] на 6 міських громад:

• Вінницька
• Іллінецька
• Липовецька
• Немирівська
• Погребищенська
• Гніванська

7 селищних:

• Вороновицька
• Стрижавська
• Турбівська
• Літинська
• Оратівська
• Сутисківська
• Тиврівська

та 3 сільських:

• Агрономічна
• Лука-Мелешківська
• Якушинецька.

З корисних копалин видобуваються граніт, глина, пісок, торф.

У Вінницькому районі працює 13 промислових підприємств, які об'єднані у дві галузі: в обробній працює — 11 підприємств, в добувній — 2. Найбільші з них: Українсько-австрійське підприємство «Поділля ОБСТ»; ВАТ «Комбінат хлібопродуктів № 2»; Приватне підприємство виробнича фірма «Панда»; ЗАТ «Вінниця млин»; ЗАТ «Подільський цукор»; спільне Українсько-угорське підприємство «Анфол».

Район — аграрний, 95 % валового внутрішнього продукту становить виробництву і переробка сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства спеціалізуються у рослинництві на виробництві зерна і цукрового буряка, а у тваринництві м'яса і молока. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 75 %, тваринництво 25 %. Працює 85 фермерських господарств, площа сільгоспугідь, яку вони використовують, становить 4,3 тис. га.

У районі зареєстровано 703 суб'єкти підприємництва. З початку інвестування економіку району залучено іноземних інвестицій на суму 18,2 млн дол. США. З іноземними інвестиціями працює 13 підприємств.

На території відкрито понад 30 приміських автобусних маршрутів загального користування, на яких працює понад 100 одиниць автотранспортних засобів.

На територію району заїжджають вінницькі міські автобуси #27 Залізничний вокзал «Вінниця» — Лука Мелешківська та #19 Вишенька — Намирівське шосе — Село Віницькі Хутори. Докладніше — у статті Вінницький автобус.

Із міста Вінниці розходяться залізниці у трьох напрямках: на Козятин (зупинки Стадниця, Десенка, Сосонка), на Жмеринку (Парпурівський, Тюшки, Веселка), на Гайсин (Гуменне, Вороновиця). У цих напрямках курсують приміські поїзди.

Районом проходить низка важливих транспортних коридорів, серед них автошляхи E50 та E583, а також об'їзна навколо Вінниці, яка є адміністративною межею між Вінницею і районом. Також проходить низка регіональних та територіальних автошляхів: Р17, Т 0204, Т 0212, Т 0216, Т 0230 та Т 0231.

Розподіл населення за віком та статтю (2001)^[5]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року^[6]:

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року^[6]:

У районі функціонують 40 середніх загальноосвітніх шкіл, 15 дошкільних установ. Працює Прибузька спеціальна загальноосвітня школа, дитяча юнацько-спортивна школа та 3 школи естетичного виховання дітей, які відвідують близько 300 учнів.

На території району розташований Вінницький національний аграрний університет. У ВУЗі навчається близько 8,2 тис. студентів, які отримують спеціальності на факультетах: агрономічному, зооінженерному, механізації сільського господарства, економічному, обліково-фінансовому.

Базову освіту надає молоді Вороновицьке професійно-технічне училище № 14, яке готує швачок, кухарів-кондитерів, електро- та газозварювальників, слюсарів, трактористів та трактористів-водіїв

Мережа закладів культури нараховує 81 заклад системи Міністерства культури України:

• 39 закладів культури клубного типу:
  • районний будинок культури (с. Вінницькі Хутори)
  • 2 селищні будинки культури
  • 24 сільські будинки культури
  • 12 сільських клубів
• централізована бібліотечна система у складі центральної районної бібліотеки, районної бібліотеки для дітей (смт Вороновиця) та 33 бібліотеки-філії;
• 2 дитячі музичні школи та 2 дитячі школи мистецтв;
• 3 музеї: Вороновицький музей історії авіації та космонавтики України, народний музей історії села Оленівка та народний музей історії села Жабелівка.

Працює 278 клубних формувань, у тому числі 16 оркестрових та інструментальних колективів, 106 вокально-хорових, 19 хореографічних, 24 театральних колективи.

Медичне обслуговування населення району здійснюють Вінницька центральна районна клінічна лікарня, Вороновицька районна лікарня, Стрижавська міська лікарня; Луко-Мелешківська, Мізяківсько-Хутірська, Писарівська, Гавришівська та Михайлівська дільничі лікарні, 9 лікарських амбулаторій та 36 фельдшерсько-акушерських пунктів.

На сьогоднішній день розрахунковий час доїзду «швидкої» до найдальшої точки Вінницького району — тридцять хвилин. Але на практиці цей час може бути куди довше — в день дві машини обслуговують в середньому близько 18 викликів, і час, який витрачається на виклик, може бути самим різним — залежно від патології, стану хворого, часу, за який довелося добиратися на один виклик. І коли вони обслужать наступний — нікому не відомо.^[7]

Радіус обслуговування «швидкої» — близько тридцяти кілометрів. На даний момент є ще дві підстанції — машина в Стрижавці (сестринська бригада) та Вороновиці (лікарська бригада). У Вінниці — дві машини, і ось недавно отримали ще й реанімобіль. В принципі, на кожній дільниці є санітарний транспорт, але вони працюють з 9 до 16 години. Потім вони закриваються, і все обслуговування лягає на дві бригади.

Зараз районна швидка допомога в результаті реформування повинна перейти до структури «Медицина катастроф». Згідно з наказом, на чергуванні повинні бути три машини — дві лікарські бригади та одна фельдшерська.

Після реформи структура районної «швидкої» буде виглядати так: Центральна станція швидкої допомоги у Вінниці, і ще п'ять бригад в навколишніх селах — у Стрижавці, Михайлівці, Вороновиці, Некрасові і Вінницьких Хуторах.

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Вінницького району було створено 68 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 74,71 % (проголосували 48 321 із 64 676 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 73,34 % (35 440 виборців); Юлія Тимошенко — 13,50 % (6 523 виборців), Олег Ляшко — 3,85 % (1 862 виборців), Анатолій Гриценко — 3,46 % (1 670 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,84 %.^[8]

• Пам'ятки архітектури Вінницького району
• Пам'ятки монументального мистецтва Вінницького району
• Пам'ятки історії Вінницького району
• Пам'ятки археології Вінницького району

• Прокіп Романенко (1906—1965) — новатор колгоспного виробництва, голова колгоспу «Ленінський шлях» Калинівського району Вінницької області УРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці (1952, 1958).
• Василь Баранюк (1915—1990) — радянський військовик, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1945).
• Іван Стаднюк (1920—1994) — радянський прозаїк, сценарист, драматург і військовий журналіст.
• Микола Баленко (1921—1994) — радянський військовий льотчик-штурмовик, учасник Другої світової війни, гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945).
• Василь Онопенко (1949) — український політик та правник, 3-й Міністр юстиції України (1992—1995), Голова Верховного Суду України (2006—2011).
• Наталія Добринська (1982) — українська легкоатлетка (багатоборство), олімпійська чемпіонка (Пекін, 2008).

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вінницький район (1923—2020)

• Вінницька ОДА^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Мислене древо [Архівовано 19 лютого 2006 у Wayback Machine.]

• Вінницький район // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.169-192

Це незавершена стаття про Вінницьку область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.