Гельмут Танцман — Вікіпедія
Статтю «Гельмут Танцман» створено в рамках місяця Німеччини 2024
(15 червня — 14 липня 2024 року)

Гельмут Танцманн (нар. 18 січня 1907, Ошац; † 6 березня 1946)[1] — був німецьким юристом, лідером СС та урядовим радником у Службі безпеки рейхсфюрера СС (СД).

Біографія

[ред. | ред. код]

Танцманн відвідував гімназію, а після її закінчення вивчав право. Він здобув ступінь доктора права на початку 1930-х років і працював у Міністерстві фінансів Саксонії з 1933 по 1937 рік.[2]

Танцманн приєднався до NSDAP (номер членства 2 433 947) і SA в 1933 році. Він був членом СА до 1936 року, а потім перейшов до СС (членський номер 290.002).[3] Танцманн піднявся в СС у 1941 році до оберштурмбанфюрера СС.[2] З 1937 року Танцманн працював помічником офіцера в Берлінському державному поліцейському управлінні.[4]

Після початку Другої світової війни він очолював гестапо в Данцигу з листопада 1939 по травень 1940 року. В окупованому Німеччиною так званому Генерал-губернаторстві він потім працював начальником офісу командувача поліції безпеки та SD (BdS), а з липня 1941 року був командувачем поліції безпеки та SD (KdS) у Лемберзі.[2] У районі Галичина Танцманн також організовував вбивства євреїв і видавав накази про вбивства євреїв (“judenfrei”). Ці так звані «єврейські акції», в яких були розстріляні тисячі людей, розпочалися восени 1941 року і тимчасово припинилися наприкінці 1941 року.[5] Після початку Action Reinhardt Танцманн, як KdS, координував розгортання поліції безпеки під час депортації євреїв до табору смерті Белжець.[6]

З дисциплінарних міркувань — через розтрату — він був тимчасово представлений як KdS Lemberg з кінця 1942/початку 1943 року і нарешті був офіційно замінений на цій посаді Йозефом Вітіскою в березні 1943 року.[3] Передісторією стала перевірка відділків міліції Галицького округу працівниками Рахункової палати. Аудитори виявили цінні речі та смітні фонди, що містять гроші вбитих євреїв, які члени Einsatzgruppe C надали поліції.[7]

Потім Танцманн став KdS у Монпельє, де він працював до серпня 1944 року.[8] У Монпельє координували Танцманн та інші a. також переслідування євреїв і депортації, а також репресивні заходи проти французького опору.[9] Танцманн також тимчасово працював KdS у Марселі.[10] Наприкінці літа 1944 року він сформував Зондеркоманду Танцманн, названу на його честь (команда z. b. V. 21 Tanzmann), який складався з близько ста членів офісів СД у Монпельє та Віші. Разом із цими працівниками він був переведений до Північної Норвегії через Фленсбург щонайпізніше на рубежі 1944/1945 років. Танцманн замінив Освальда Поче на посаді KdS у рамках переміщення офісу KdS/SD у Тромсе до Нарвіка. У травні 1945 року ця контора все ще мала 160 працівників.[8]

Наприкінці війни він утік у травні 1945 року під виглядом військовослужбовця (під іменем Еріх Кох) на підводному човні разом із 4 або 5 членами KdS Narvik. Човен виявили британці, а екіпаж негайно заарештували. Його справжню особу розкрили під час британського інтернування. Потім Танцманна доставили до Лондона і піддали подальшому допиту.[11] Щоб уникнути майбутнього суду, він покінчив життя самогубством у 1946 році.[2]

Література

[ред. | ред. код]
  • Роберт Бон: Рейхскомісаріат Норвегія, “Nat.soz. Реорганізація” та війн.-госп., 2000.
  • Дітер Поль : Націонал-соціалістичне переслідування євреїв у Східній Галичині, 1941–1944. Oldenbourg, Munich 1997, ISBN 3-486-56233-9 (повний текст доступний у цифровому вигляді).
  • Томас Сендкулер: остаточне рішення в Галичині. Вбивства євреїв у східній Польщі та рятувальні ініціативи Бертольда Байца 1941–1944. Дітц Сукцесор, Бонн 1996, ISBN 3-8012-5022-9.
  • Ernst Klee

Індивідуальні докази

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Todesdatum nach Thomas Sandkühler: Endlösung in Galizien. Der Judenmord in Ostpolen und die Rettungsinitiativen von Berthold Beitz 1941–1944, Bonn 1996, S. 438. Bei Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich, Frankfurt am Main 2005, S. 618 wird als Todesdatum von Tanzmann der 6. Mai 1946 genannt.
  2. ↑ а б в г Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Fischer Taschenbuch Verlag, Zweite aktualisierte Auflage, Frankfurt am Main 2005, ISBN 978-3-596-16048-8, S. 618.
  3. ↑ а б Dieter Pohl: Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien, 1941–1944., München 1997, S. 421.
  4. ↑ Dieter Pohl: Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien, 1941–1944., München 1997, S. 86f.
  5. ↑ Dieter Pohl: Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien, 1941–1944., München 1997, S. 147ff.
  6. ↑ Dieter Pohl: Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien, 1941–1944., München 1997, S. 189.
  7. ↑ Dieter Pohl: Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien, 1941–1944., München 1997, S. 303.
  8. ↑ а б Robert Bohn: Reichskommissariat Norwegen: "Nationsozialistische Neuordnung" und Kriegswirtschaft, Oldenbourg Wissenschaftsverlag, 2000, ISBN 978-3-486-56488-4, S. 89.
  9. ↑ Peter Lieb: Konventioneller Krieg oder NS-Weltanschauungskrieg – Kriegführung und Partisanenbekämpfung in Frankreich 1943/44, R.Oldenbourg, München 2007 (= Quellen und Darstellungen zur Zeitgeschichte, Bd. 69). ISBN 3-486-57992-4, S. 67.
  10. ↑ Bernhard Brunner, Der Frankreich-Komplex : die nationalsozialistischen Verbrechen in Frankreich und die Justiz der Bundesrepublik Deutschland, Göttingen 2004, ISBN 3-89244-693-8, S. 93.
  11. ↑ Dieter Pohl: Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien, 1941–1944., München 1997, S. 388, 421.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Гельмут_Танцман