Георг Віттіг — Вікіпедія
Ґеорґ Віттіґ | |
---|---|
нім. Georg Wittig | |
Народився | 16 червня 1897 Берлін |
Помер | 26 серпня 1987 (90 років) Гайдельберг |
Країна | Німеччина |
Діяльність | хімік, викладач університету, математик |
Alma mater | Тюбінгенський університет Марбурзький університет |
Галузь | хімія |
Заклад | Тюбінгенський університет Фрайбурзький університет Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла Брауншвейзький технічний університет Марбурзький університет |
Науковий керівник | Karl von Auwersd |
Аспіранти, докторанти | Ulrich Schöllkopfd |
Членство | Леопольдина[1] СА Гайдельберзька академія наук Французька академія наук[2] Баварська академія наук |
Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини |
Нагороди | |
Георг Віттіг у Вікісховищі |
Гео́рг Ві́ттіг (нім. Georg Wittig; 16 червня 1897, Берлін — 26 серпня 1987, Гайдельберг) — німецький хімік-органік, лауреат Нобелівської премії з хімії (1979, спільно з Г. Ч. Брауном).
Навчався в Тюбінгенському (до 1916) і Марбурзькому (1923–1926) університетах. До 1932 року працював в Марбурзькому університеті, з 1923 доктор. У 1932–1937 професор Вищої технічної школи в Брауншвайгу, в 1937–1944 Фрайбурзького, в 1944–1956 Тюбінгенського і з 1956 Гайдельберзького університету (з 1967 почесний професор у відставці).
Дослідження присвячені синтезу складних і важкодоступних органічних сполук. Методом літійгалогенного обміну отримав (1938) різні літійорганічні сполуки, зокрема ο-літійфторбензол. Висунув (1942) гіпотезу про утворення в реакціях за участю ο-літійфторбензолу проміжної сполуки з малим часом життя — дегідробензолу, і надалі підтвердив її існування, синтезувавши на її основі багатоядерних ароматичних сполук, зокрема полімери бензолу. Показав, що цикли, які містять α-β високонеграничні зв'язки, схильні утворювати полімери трубчастої або спіралеподібної структури. Відкрив (1942) перегрупування простих ефірів у спирти під дією феніллітія (перегрупування Віттіга).
У 1940-х роках поставив завдання створення молекул, у яких 5 органічних груп утворюють ковалентні зв'язки з елементами V групи періодичної таблиці, такими, як Нітроген, Фосфор і Арсен. Отримав (1945) сполуку, що стала першим представником класу ілідів — біполярних іонів, у яких позитивно заряджений атом (Нітроген, Фосфор тощо) ковалентно зв'язаний з негативно зарядженим атомом Карбону.
Синтезував пентафенілфосфор (1952). Здійснив багатостадійний синтез фенантренів відновленням ефірів заміщених 2,2'-діфенілкарбонових кислот (1958). Відкрив (1954) реакцію отримання олефінів з карбонільних сполук і алкіліденфосфоранів (реакція Віттіга). Відкрив (1954) реакцію приєднання фосфінметиліденів до альдегідів та кетонів з утворенням подвійного вуглець-кисневого зв'язку. Ці результати Віттіга знайшли широке застосування, наприклад, у промисловому синтезі вітаміну A, похідних вітаміну D, стероїдів тощо.
Синтезував триптицен (1956). Довів (1960–1961) проміжне утворення циклоалкінів З 5-С 7 при окисленні відповідних біс-гідразонів у присутності високоактивних компонентів реакції Дільса — Альдера (фенілазид і 2,5-дифе-3,4-бензофуран). Встановив (1971) методом ядерного магнітного резонансу будову ароматичного пропелану.
Член ряду академій наук і наукових товариств: Гайдельберзька академія наук та ін.. Відзначений численними міжнародними нагородами та відзнаками. У тому числі: Медаль Адольфа фон Байєра (1953) Німецького хімічного товариства, Почесний доктор Сорбонни (1957), Почесний доктор університетів Тюбінгена і Гамбурга (1962), Срібна медаль університету Гельсінкі, Премія Отто Гана з фізики та хімії (1967), Медаль Пауля Каррера Цюрихського університету (1972), Нагорода Роджера Адамса Американського хімічного товариства (1973), Премія Карла Ціглера (1975), Нобелівська премія (1979).
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (травень 2024) |
|
|