Гетьман Війська Запорозького — Вікіпедія

Гетьман Війська Запорозького
Державний прапор
Типгетьман і голова держави
РезиденціяЧигирин (початково)
Гетьманська резиденція, Батурин
НомінуєКозацька рада
Створення26 січня 1648
Перший на посадіБогдан Хмельницький
Останній на посадіКирило Розумовський
Скасовано17 листопада 1764

Гетьман Війська Запорозького — колишня історична урядова посада та політична інституція Війська Запорозького в Україні, яка була еквівалентом голови держави. Посада була ліквідована указом Російського Правлячого Сенату від 17 листопада 1764.[1]

Коротка історія

[ред. | ред. код]

Вперше посада була заснована Богданом Хмельницьким у часи великого повстання в середині XVII століття. Напередодні Зборівської битви король Ян II Казимир зі свого боку номінував на неї Семена Забузького, але через поразку змушений був підписати Зборівський договір, згідно з яким вона все ж була визнана за Хмельницьким. Протягом цього періоду посада була виборною. Всі вибори, крім перших, затверджувалися Радою Старшини в Чигирині, який до 1669 року слугував столицею Війська Запорозького.

Від часі Переяславської ради 1654 року декілька полковників та іншої старшини змовилися з Московським царством та 1663 провели Чорну раду в Ніжині, яка обрала Івана Брюховецького, як альтернативного гетьмана. Від часів поразки Петра Дорошенка в 1669 році титул Гетьмана було прийнято обраними про-Російськими гетьманами резиденція яких знаходилася в Батурині. В ході Великої Північної війни один з них, Іван Мазепа, вирішив повстати проти російського панування в 1708 році, що пізніше призвело до жахливих наслідків для Війська Запорозького, як і для Запорозької Січі. Адміністрація була перенесена в Глухів де лялька Мазепи була публічно страчена й піддана анафемі Російською православною церквою. Пізніше, в кінці XVIII століття вона була успішно скасована урядом Росії при розширенні території Російської імперії до узбережжя Чорного моря.

У 1764 році російська імператриця Катерина II видала секретну інструкцію для князя Вяземського, який був генерал-прокурором Правлячого Сенату.[2][3]

Інструкція до Сенату

“Малоросія, Лівонія, Фінляндія є провінціями, які управляються на основі наданих їм привілеїв; порушити їх раптовим скасуванням буде дуже неетично, але назвати їх чужими і ставитися до них, як таких, було б більшим за помилку; можливо, навіть нонсенсом. Ці провінції, а також Смоленськ повинні бути найпростішим способом русифіковані для того, щоб вони перестали «дивитися, як вовки в ліс». Досягти цієї мети буде дуже легко, якщо мудрі мужі будуть обрані губернаторами цих провінцій. Коли Малоросія не матиме свого гетьмана, необхідно, щоб з часом й ім'я гетьманів зникло.”

Катерина II, 1764

Перелік посадових осіб

[ред. | ред. код]
# Гетьман Обраний (подія) Обійняв посаду Полишив посаду
1 Богдан Хмельницький
(1596–1657) 		1648 (Січ) 26 січня 1648 6 серпня 1657 Переяславська рада, Військовий союз Москви з Гетьманщиною
2 Юрій Хмельницький
(1641–1685) 		смерть батька 6 серпня 1657 27 серпня 1657
3 Іван Виговський
(бл. 1608–1664) 		1657 (Корсунь) 27 серпня 1657
(підтверджено: 21 жовтня 1657) 		11 вересня 1659 Спроба примирення з Річчю Посполитою[a]
4 Юрій Хмельницький
(1641–1685) 		1659 (Германівка) 11 вересня 1659
(підтверджено: 11 вересня 1659) 		жовтень 1662 Перший васалітет Московії[b], пізніше погодився на автономію в межах Речі Посполитої[c]
5 Павло Тетеря
(1620?–1670) 		1662 (Чигирин) жовтень 1662 липень 1665
Період руїни та громадянської війни
(1) Іван Брюховецький
(1623–1668) 		1663 (Ніжин) 27 червня 1663
(підтверджено: 27 червня 1663) 		17 червня 1668 про-московитська фракція, перейшли на іншу сторону через Андрусівське перемир'я
6 Петро Дорошенко
(1627–1698) 		1666 (Чигирин) 10 жовтня 1665
(підтверджено: січень 1666) 		19 вересня 1676 Союзна угода з Османською імперією[d]
(2) Дем'ян Многогрішний
(1631–1703) 		1669 (Глухів) 17 грудня 1668
(підтверджено: 3 березня 1669) 		квітень 1672 про-московитська фракція
(1) Михайло Ханенко
(1620–1680) 		1669 (Умань) 1669
(підтверджено: 2 вересня 1670) 		1674 пропольська фракція[e]
7 (3) Іван Самойлович
(1630ті–1690) 		1672 (Козацька діброва) 17 червня 1672 серпень 1687 про-московитська фракція
(2) Стефан Куницький
(?–1684) 		23 серпня 1683 23 серпня 1683
(підтверджено: 24 серпня 1683) 		січень 1684 пропольська фракція
(3) Андрій Могила
(?–1689) 		січень 1684 січень 1684
(підтверджено: 30 cічня 1684) 		січень 1689 пропольська фракція
Завершення періоду руїни та громадянської війни
8 Іван Мазепа
(1639–1709) 		1687 (Коломак) 4 серпня 1687 6 листопада 1708 «позбавлення» титулу, дискредитація
9 Іван Скоропадський
(1646–1722) 		1708 (Глухів) 6 листопада 1708 14 липня 1722 помер
X Павло Полуботок
(1660–1724) 		наказний гетьман 1722 1724 помер у в'язниці
Малоросійська колегія (Степан Вельямінов) 1722-1727
10 Данило Апостол
(1654–1734) 		1727 (Глухів) 12 жовтня 1727 29 березня 1734 помер
X Яків Лизогуб
(1675–1749) 		наказний гетьман 1733 1749 помер
Правління гетьманського уряду (Олексій Шаховський) 1734-1745
11 Кирило Розумовський
(1728–1803) 		1750 (Глухів) 22 лютого 1750 17 листопада 1764 подав у відставку
Друга Малоросійська колегія 1764-1786 (Петро Рум'янцев)

Деякі історики, серед яких Микола Аркас[4] піддавали сумніву легітимність виборів Тетері звинувачуючи останні в корупції.[5] Крім того, деякі джерела стверджують, що вибори Тетері відбулися в січня 1663 р.[6] Вибори Тетері призвели до повстання Поволоцького полку в 1663 році, а потім великої кількості заворушень в сучасному регіоні Кіровоградської області, як і на Поліссі (усі на Правобережній Україні).[7] Крім того, політична криза, яку викликало повстання Пушкаря-Барабаша розділила повністю Гетьманщину за двома берегами Дніпра.[7] Так збіглося, що 10 січня 1663 року Московське царство створило новий Малоросійський приказ (Приказ) в рамках свого посольства.

Докладніше див. Руїна

За поручительства Шарля Ольє де Нуантеля, Юрій Хмельницький був звільнений з турецького полону, призначений і разом з Пашею Ібрагімом був направлений в Україну боротися проти московських військ Самойловича і Ромадановського. У 1681 році Мехмед IV призначив Георге Дука Гетьманом України, замінивши Хмельницького.

Після анафеми на гетьмана Івана Мазепу та обрання Івана Скоропадського, Гетьманщина була включена до Російської Київської губернії у грудні 1708. Після смерті Скоропадського гетьманські вибори були зірвані й були заміщені винагородженням князівськими титулами, спершу молдавського шляхтича, а потім фаворита імператриці Росії.

5 квітня 1710 року Радою козаків, серед яких були ветерани битви під Полтавою, обраний Пилип Орлик як гетьман України у вигнанні. Орлик вів партизанську війну на південних кордонах Російської імперії за підтримки Османської і Шведської імперій.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Після Московитсько-Польського Віленського перемир'я яке припинило військову підтримку Москви для Гетьманщини, Виговський уклав Гадяцьку угоду шукаючи федеративного статусу в складі Річі Посполитої Трьох Народів.
  2. ↑ Хмельницький був змушений підписати переглянути 1659 року Переяславські статті підкоривши як державу так і церкву Московії. Це не було схвалено Генеральною козацькою радою.
  3. ↑ В 1660 році Хмельницький підписав Слободищенський трактат з Річчю Посполитою, який передбачав позбавлення від контролю Москви над Гетьманщиною. Угода була схваленв Генеральною козацькою радою в Корсуні.
  4. ↑ У 1669 році Дорошенко підписав Корсунську угоду, за якою Гетьманшина отримувала військову підтримку й захист українського екзархату.
  5. ↑ Після Андрусівського перемир'я, польський уряд призначав своїх гетьманів Війська Запорозького на власних територіях (так звана Правобережна Україна). Невідомо, чи виконувала посада будь-які адміністративні функції на цій території.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Kyrylo Rozumovsky at the Jurist Encyclopedia
  2. ↑ Podobyed, O. Instructions of Catherine the Great to Senate [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Handbook "History of Ukraine. 7-8 grades". Ranok Publishing House. ISBN 9789666724437
  3. ↑ Soroka, Yu. Hetmanless period and the last Hetman of Ukraine [Архівовано 8 лютого 2018 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Pavlo Teteria, Hetman of the Right-bank Ukraine. Cossack leaders of Ukraine (textbook).
  5. ↑ Lohvyn, Yu. Pavlo Teteria. Hetmans of Ukraine [Архівовано 12 квітня 2013 у Wayback Machine.]. "Merry Alphabet".
  6. ↑ Pavlo Teteria. History of the Great Nation.
  7. ↑ а б Horobets, V. Civil wars in Ukraine of 1650s-1660s [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]. Encyclopedia of history of Ukraine. Vol.2. Kiev: "Naukova Dumka", 2004.

Література

[ред. | ред. код]
  • Dyadychenko, V. Sketches of a social and political system of the Left-bank Ukraine at the end of 17th and the start of 18th centuries. Kiev 1959
  • Smoliy, V. Hetmanate Ukraine. Kiev 1999

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гетьман_Війська_Запорозького&oldid=41842613