Гнаткевич Юрій Васильович — Вікіпедія

Юрій Васильович Гнаткевич
Юрій Гнаткевич у 2003 році
Народився	4 квітня 1940(1940-04-04) (84 роки) село Добривода, Радивилівський район, Рівненська область
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	політик
Alma mater	Київський національний лінгвістичний університет
Науковий ступінь	кандидат педагогічних наук
Членство	Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України I скликання
Посада	народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Партія	Батьківщина
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
безпартійний	15 травня 1990	—	12 червня 1994
5-го скликання
безпартійний (БЮТ)	17 жовтня 2006	—	12 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012

Ю́рій Васи́льович Гнатке́вич (нар. 4 квітня 1940, село Добривода, Радивилівський район, Рівненська область) — український вчений, громадський діяч та політик. Народний депутат України. Кандидат педагогічних наук, доцент. Член партії ВО «Батьківщина».

У 1963 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов за фахом викладач німецької мови. Захистив кандидатську дисертацію «Методична типологія пасивної лексики (на матеріалі німецької мови)» під час роботи в (Київському педагогічному інституті іноземних мов, 1971 р.).

1956 — вступив до Київського інституту іноземних мов. Відрахований.

19 травня 1958 року — умовно засуджений «за антирадянську агітацію» (реабілітований 1994 року).

Протягом 5 років працював на Корчуватському цегельному заводі. Закінчивши заочно інститут, працював викладачем німецької мови в Київському інженерно-будівельному інституті, Київському військовому училищі зв'язку.

1972–1990 — завідувач кафедри німецької мови Київського політехнічного інституту.

Національність: України. Має дружину та сина^[4].

Народний депутат України 1-го скликання з травня 1990 до травня 1994. Заступник голови Комісії з питань народної освіти і науки, входив до Народної Ради.

Був обраний народним депутоатом в Індустріальному виборчому окрузі № 8, м. Київ, під час проведення виборів у 1990 році у 2-му турі^[4].

1-й тур: з'явилися 69.3 % виборців, за — 27.3 %. 2-й тур: з'явилися 64.7 % виборців, за — 54.1 %; 12 суперників (основний — Кожанов Б. О., голова виконкому Жовтневої райради народних депутатів, міста Києва, 1-й тур — 11.3 %, 2-й тур — 35.7).

1994 — кандидат у народні депутати України, Індустріальний виборчій округ № 7, місто Київ, висунутий виборцями, 1-й тур — 2.2 %, 11 місце з 27 претендентів.

Заступник голови Української партії «Єдність» (жовтень — грудень 1999), в. о. голови (до 18 лютого 2001), член Центральної ради УНП «Собор» (грудень 1999 — листопад 2005); член Президії Центральної ради УНП «Собор» (з жовтня 2001 року); голова Київської міської організації УРП «Собор» (з листопада 2002), член Центрального проводу УРП «Собор».

Березень 2002 року — кандидат в народні депутати України, виборчій округ № 223, місто Київ, самовисування. «За» — 2.21 %, 9-е місце з 21 претендента. На час виборів — голова Київського крайового об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта», член УНП «Собор».

Народний депутат України 5-го скликання з 17 жовтня 2006 до червня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 135 в списку. На час виборів: пенсіонер. Безпартійний член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з 17 жовтня 2006). Голова підкомітету з питань етнополітики та упередження національних конфліктів Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 13 грудня 2006). 12 червня 2007 року достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної ради

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 110 в списку. На час виборів: пенсіонер, член партії ВО «Батьківщина». Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з 23 листопада 2007). Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій, етнополітики, упередження національних конфліктів, біженців, міграції та у зв'язках з українцями, які проживають за кордоном Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 26 грудня 2007).

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Віце-президент Асоціації народних депутатів України попередніх скликань (1996–1998). Виконавчий директор Проекту зв'язків законодавчої влади з громадськістю Програми сприяння парламентові України (листопад 1994 — лютий 2000).

Голова Київської крайової організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1990–1993, 1996–2001, лютий 2001 — грудень 2002). Член Центрального правління ВУТ «Просвіта».

Голова Київського благодійного фонду імені Олекси Гірника «Українським дітям — українське слово».

Голова Просвітницького Центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка (з 2016 р.)

Автор понад 50 наукових публікацій, зокрема: монографії «Навчання лексичного аспекту чужоземної мови у вищих навчальних закладах» (1999 р.).

Книги:

• Чи злетить птах у синє небо (нариси про русифікованих і русифікаторів); ВЦ «Просвіта», 2009 р.
• За святу українську справу. ВЦ «Просвіта», 2005 р.
• Анти-Табачник: чом птах у синє небо не злетів?.. (Київ, 2009, "Видавничий центр «Просвіта»)
• Словник- Антисуржик. Посібник для українців, що спілкуються російською мовою, бо соромляться своєї засміченої української.. Видання 4-те. 2016 р.

Кандидат педагогічних наук, доцент.

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (серпень 1997)^[5]

Орден Архістратига Михаїла (квітень 1995 р)

Орден Рівноапостольного князя Володимира (квітень 2010 р)

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С.» [Архівовано 23 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 1-го скликання [Архівовано 11 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 5-го скликання^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Верховна Рада України 6-го скликання