Гончарівка (Золочівський район) — Вікіпедія

село Гончарівка
Краєвид села з вежі мобільного зв'язку
Краєвид села з вежі мобільного зв'язку
Краєвид села з вежі мобільного зв'язку
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Золочівський район
Тер. громада Золочівська міська громада
Код КАТОТТГ UA46040070120037386
Основні дані
Засноване 1488 (536 років)
Населення 1006 осіб
Площа 1,646 км²
Густота населення 611,18 осіб/км²
Поштовий індекс 80715[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°52′28″ пн. ш. 24°47′9″ сх. д. / 49.87444° пн. ш. 24.78583° сх. д. / 49.87444; 24.78583
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Водойми р. Золочівка
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Скварява
Місцева влада
Адреса ради 80715, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Гончарівка[2]
Сільський голова Венярська Марія Ігорівна
Карта
Гончарівка. Карта розташування: Україна
Гончарівка
Гончарівка
Гончарівка. Карта розташування: Львівська область
Гончарівка
Гончарівка
Мапа
Мапа

CMNS: Гончарівка у Вікісховищі

Гончарі́вка (до 1946 року — Белзе́ць) — село в Україні, у Золочівській міській громаді Золочівському районі Львівської області. Населення становить 1006 осіб (2001). До 2020 року орган місцевого самоврядування — Золочівська міська рада.

Географічне розташування

[ред. | ред. код]

Село Гончарівка простягається в північно-західному напрямку від районного центру міста Золочева, розташована на рівнинній території. За селом у північно-західному напрямку протікає річка Золочівка. На північний схід від села розміщений піщаний кар'єр. Тут знаходиться пісок високої якості і користуються ним не тільки жителі Гончарівки, але й навколишніх сіл.

По обидві сторони села розкинулися широкі поля Гончарівки. У південній їх стороні є родючі ґрунти — чорноземи типові, а у північній — менш родючі — сірі лісові. Кожне поле має свою назву: Межидороги, Селесько, Береги, Озірці, Смужалі, Чайло, Підвільша, Зарудоча, Окопи, Давилники, Загаття.

Біля Загаття росте мішаний ліс. Він багатий на ягоди, гриби, і плоди дикорослих та лікарських рослин.

Попід лісом простягається штучно створений ставок, який разом з лісом утворює прекрасне місце відпочинку для населення Гончарівки. Із великого ставу біля села витікає річка Белзець (або Бельзець, чи Золочівка) — ліва притока Полтви, назва якої походить від колишньої назви села.

Розташоване біля місцевої автодороги Золочів — Красне.

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат помірно-континентальний. Найхолодніше в січні, найтепліше в липні. Середня температура повітря взимку −3º С, влітку +19º С; мінімальна температура повітря опускається не нижче −27º С, а максимальна — не перевищує +32º С. Вітри західні, південно-західні, що приносять взимку тепло, а відтак є причиною частих відлиг. А морозну погоду формують східні вітри. Середньо річна кількість опадів становить 650 мм. Найчастіше посухи трапляються в травні, найбільше опадів випадає у вигляді дощів в липні. Висота снігового покриву 15-20 см. Перший сніг випадає, як правило, у листопаді, й довго не лежить. Наступні випадання снігу теж не утворюють постійного снігового покриву через відлиги. Тануть сніги у березні, але ще у квітні можуть бути великі снігопади. Вони, а також їхні моментальні танення можуть завдати шкоди населенню. Через випадання дощів, мряки, туману взимку утворюється ожеледь та ожеледиця, намерзання льоду на деревах, лініях електропередач. Приморозки можуть трапитися у жовтні, а заморозки — у червні. Зі стихійних явищ зимою характерні хуртовини, а влітку — буревії, град.

Назва

[ред. | ред. код]

Раніше село мало еазву Белзець. З післявоєнних часів перейменоване у Гончарівку — на честь льотчика Гончарова, який під час німецько-радянської війни загинув неподалік села.

Існує декілька версій, чому село називалося Белзець:

  1. Ця назва походила від колишнього пана, власника села Бельзецького (Белжецького).
  2. Назву виводять від міста Белз із зменшувальним суф. -ець. Старожили села кажуть, що колись давно частина жителів Белза заснувала тут нове велике поселення, яке і названо Белзець. Територія села входила свого часу до складу Белзького князівства (ХІІ-ХІІІ ст.).
  3. Назва утворилася від імені річки Белзець, на березі якої розташувалося село.

Географічний словник Королівства Польського подає, що річка (потік) Белзець утворюється із кількох струмків, які відпроваджують води з обширних боліт села Жуличі і сходяться в одне русло на межі з Почапами. Поповнений з лівого берега водами потоку Золочівка, Белзець плине на захід через луки почапські, пропливає став Белзецький і село Белзець, забирає зайві потоки з сусідніх лук і плине в напрямку північно-західнім до Бугу[3].

Як «fluvio dicto Belzecz» («річка під назвою «Белзеч») згадується 1488 року під час розмежування села Жуличі, що належало підкоморію львівському Павлові Олеському, і сусіднього села Лагодичі, що належало Іванові Белзецькому. Перший розмежувальний копець було зроблено на лузі біля вигину русла річки Белзець і громадської дороги КняжеЧеремошня (нині це ділянка шляху Почапи - Білий Камінь) [4].

Історія

[ред. | ред. код]

Гончарівка розташована на рівнинній території; до монголо-татарського нашестя населення було розміщене на урочищі. Після повної руйнації села жителі перемістилися на сучасну територію.

Церква у с. Гончарівка (Белзець), споруджена у 1911 р., за проектом М. Ковальчука

Перші письмові згадки

[ред. | ред. код]

На першу письмову згадку претендує записка Львівського земського суду від 17 лютого 1441 року, у якій назва села зафіксована у формі «Belzecz» - «Белзеч»[5]. Мова йде про «Alberto in Belzecz herade» - Альберта Белзецького, спадкового власника села Белзеч (Белзець). Він згадується як свідок у судовій справі за участю Миколи Гологірського — власника міста Гологори[6].

Згадується село також 23 жовтня 1453 року в книгах галицького суду.[7].

Археологія

[ред. | ред. код]

У 1952 році археологами в околицях села було знайдено велике пласке погребище, яке налічувало більше сотні поховань доби бронзи.[8]

Суспільне життя

[ред. | ред. код]

Місцева греко-католицька громада до 1880 року мала 2 церкви, утворювала власну парафію.

Місцева римо-католицька громада раніше належала до парафії в Білому Камені.

У ХІХ столітті село мало власну символіку: печатку з зображенням сільськогосподарського знаряддя — перехрещених коси та граблів[9].

У травні 1937 група боївкарів ОУН на чолі з Ілярієм Куком здійснила напад на фільварок (двір) поміщиків Ясіньських у Белзці, внаслідок чого господарі маєтку загинули. У березні 1938 в Золочеві відбувся судовий процес над учасниками нападу. Двоє з них отримали смертні вироки, решта були засуджені на тривалі терміни ув'язнення[10][11].

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:

Мова Відсоток
українська 99,5 %
російська 0,2 %
інші/не вказали 0,12 %

Економіка

[ред. | ред. код]

Населення села переважно зайняте в сільському господарстві.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

На околиці села збудовані каплички, а біля місцевої автошляху Золочів — Красне стоїть хрест, збудований на честь скасування панщини. У кінці села збудований хрест Яцком Квасницею. Також при трасі стоїть фігура Святої Анни, але не відомо, хто її поставив. На куті села за річкою Золочівкою, збудований пам'ятний хрест.

В центрі села знаходиться церква святого Миколая, поряд двоповерхові приміщення неповної середньої школи, будинок побуту, Будинок «Просвіти», крамниця.

Відомі особи

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
  2. Гончарівська сільська рада. Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 14 грудня 2019.
  3. Bełzec, potok // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 131. (пол.)
  4. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.] С. 31
  5. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 14 — S. 501. — № 3739 [Архівовано 19 липня 2021 у Wayback Machine.] (лат.) (пол.)
  6. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення… [Архівовано 27 червня 2021 у Wayback Machine.] с. 46
  7. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12 — S. 229. — № 2641 (лат.) (пол.)
  8. Пастернак, Ярослав (1961). . Археологія України: первісна, давня та середня історія України за археологічними джерелами. Торонто. с. 263.
  9. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. — Фонд 146. — Опис 64. — Спр. 3905. — Арк. 54 зв., 78.
  10. Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Том I. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 16 березня 2013.
  11. Газета «Діло», 11-18 березня 1938. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 21 березня 2013.
  12. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]