Грабовський Леонід Олександрович — Вікіпедія

Грабовський Леонід Олександрович
Грабовський Л. О. у 2008 році
Основна інформація
Дата народження	28 січня 1935(1935-01-28)[1] (89 років)
Місце народження	Київ, Українська СРР, СРСР
Громадянство	СРСР і США
Професії	композитор, музичний педагог
Освіта	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського і економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Вчителі	Лятошинський Борис Миколайович і Ревуцький Лев Миколайович
Жанри	опера
Членство	Національна спілка композиторів України і Київський авангард
Заклад	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського і Музична академія
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Леонід Олександрович Грабовський (нар. 28 січня 1935, Київ) — український композитор, один з представників композиторської групи «Київський авангард»^[2].

Батько композитора був скрипалем, грав в оркестрі Оперного театру, Оркестрі радіокомітету і струнному квартеті ім. Червоної армії при Будинку офіцерів. Мама була співачкою. У 1937 р., коли Леоніду було всього 2 роки, батька заарештували й майже відразу розстріляли; окрім нього заарештували також багатьох його родичів^[3]. П'ятирічним Леонід вступив до музичної школи навчатись гри на скрипці, де провчився тільки до травня 1941 р., оскільки у зв'язку з війною школа перестала діяти.

Після війни продовжував навчатися самостійно («мамі вдалося купити піаніно на дивом вцілілі облігації держпозики»^[3]), а з 1951 року починає брати приватні науки, паралельно вивчаючи економіку в Київському університеті (1951—1956)^[2]. У 1954 р. вступив на композиторський факультет Київської консерваторії, де навчався спершу в класі Левка Ревуцького (1954—1956), згодом у Бориса Лятошинського. «Він не був догматиком, давав студентам достатньо свободи, — згадує Грабовський про Лятошинського. — І сам його приклад, вивчення його творів зі всім багатством, яскравістю колориту, чесним і вивіреним ставленням до теми її втілення, були великою школою для нас. У нього ми почерпнули великий і непідробний патріотизм, відчуття українського мелосу»^[3].

З середини 1950-х рр. починається поступове знайомство Грабовського і його середовища з західноєвропейською музикою XX століття, а також забороненими раніше творами радянських композиторів (Шостакович, Прокоф'єв). Композитор стверджує, що п'єса Моріса Равеля «Гра води», яку вони вперше почули у виконанні Святослава Ріхтера 30 червня 1954 р. — це був «незнаний досі світ»^[4]. Знайомство з західною музикою відбувалось завдяки поширенню довгогральних платівок, виданню нот донедавна заборонених творів^[4] та візитам закордонних оркестрів, які, щоправда, припинились у 1965 р.^[3]. Знайомство з музикою відбувалось поступово — спершу твори імпресіоністів, згодом — твори Шостаковича, Прокоф'єва, Стравінського, Бартока (1957—1958), Лютославського (1959, «Жалобна музика»), музика нововіденців (1960), згодом — Пендерецький, Сероцький, Гурецький, Шеффер, Штокгаузен, Беріо, Ксенакіс, Мессіан.

У 1965 р. сформувалась група, яка отримала пізніше назву «Київський авангард», до якої входили, окрім Грабовського, композитори Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Володимир Губа і диригент Ігор Блажков. Згодом до них приєднались композитори Володимир Загорцев, Святослав Крутиков, Євген Станкович, Іван Карабиць. Також контакти з середовищем київських авангардистів підтримували Валентин Бібік з Харкова та Анджей Нікодемович зі Львова^[5]. Належала до середовища «київського авангарду» і музикознавиця Галина Мокрієва^[6].

Протягом 1966—1969 рр. Грабовський викладав композицію в Київській консерваторії. Також працював композитором у сфері кіно та музики до театру^[2]. Серед фільмів, до яких він писав музику (загалом 11 художніх та ще ряд науково-популярних фільмів^[7]), — «Криниця для спраглих» (1965), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Острів Вовчий» (1969), «Людина, яка вміла робити дива» (1969, мультфільм), «В'язні Бомона» (1970), «Осяяння» (1971), «Дріб» (1972, мультфільм), «У світі пернатих» (1974, мультфільм), «Мріяти і жити» (1974, реж. Юрій Іллєнко), «Так тримати!» (1975, мультфільм), «Тяп-ляп» (1977, мультфільм), «Спокута чужих гріхів» (1978), «Червоне поле» (ТБ, 1980) та ін.

1981 р. переїжджає до Москви. Працює дописувачем і перекладачем, а згодом редактором журналу «Советская музыка», час від часу пише музику до кіно^[3]. Втім, у Грабовського в Москві не було власного помешкання і він вважав проживання там «безперспективним»^[8]. Тому він шукав способів виїхати на Захід.

Спочатку Грабовський думав про те, щоб виїхати до Польщі, де відбувався фестиваль «Варшавська осінь», але зробити це не вдавалось. Проте врешті-решт Грабовському таки вдається виїхати до США, де він проживає з 7 серпня 1990 р^[8]. До жовтня 1990 р. живе у Бостоні, після чого переїжджає до Нью-Йорка. Працює вільним композитором, зокрема співпрацює з ансамблем Continuum. Давав гостьові лекції про сучасну українську музику в різних університетах^{[яких?][2]}. Протягом 13 років працював консультантом з класичної музики у музичному магазині^[8]. Вивчає комп'ютерні музичні технології, зокрема Common Lisp^[4]:42.

• Ведмідь (камерна опера за А.Чеховим; клавір) 1963.
• Пропозиція одруження (камерна опера А.Чеховим; клавір) 1964.

• Симфонічні фрески на тему Бориса Пророкова Op. 10, 1961.
• Чотири інвенції (транскрипція Op. 11a для камерного оркестру), 1965.
• Мала камерна музика № 1 (камерні струнні, 15 гравців), 1966. Гомеоморфія IV, 1970
• Мала камерна музика № 2 (гобой, арфа, 12 струн), 1971.
• Медитація і патетичний речитатив (струнний оркестр), 1972.
• П'ять характерних п'єс (транскрипція Op. 11b для оркестру), 1975.
• На Іванів вечір (симфонія-легенда за Гоголем), 1976
• «Tetragon» — Симфонія-капричіо для 4 гітар і струнних (2017),
• «ARRY» для струнного оркестру (2018),
• «Credo» для мідних, струнних, ударних, флейти піколо і фортепіано в 4 руки (2019)

• Соната Op.8 (скрипка без супроводу), 1959.
• Чотири двоголосні інвенції Op.11a (фортепіано), 1962.
• П'ять характерних п'єс Op.11b (фортепіано), 1962
• Тріо для скрипки, контрабаса та фортепіано (1964, ред. 1975)^[9]
• Мікроструктури (гобой без супроводу), 1964.
• Константи (скрипка соло, 4 фортепіано, 6 груп ударних), 1964
• Гомеоморфії I—III (фортепіано; III, 2 фортепіано), 1968–9.
• Орнаменти (гобой, арфа або гітара, альт; змінна тривалість), 1969.
• Буколічні строфи (орган), 1976.
• Concorsuono (валторна без супроводу), 1977.
• Concerto misterioso (флейта, кларнет, фагот, античні цимбали, клавесин, арфа, скрипка, альт, віолончель), 1977.
• Fuer Elise (фортепіано), 1988.
• Глас І (віолончель без супроводу), 1990.
• Ворзель (симфонічна поема 1992, пам'яті Б. Лятошинського)^[10]
• І буде (8 музичних оформлень на вірші Миколи Воробйова, для меццо-сопрано, фортепіано, синтезатора, скрипки та кларнета), прем'єра 1993.^[11]
• Глас II (некролог Дмитрію Шостаковичу, бас-кларнет без супроводу), 1994.
• Видіння втікачів (духовий квінтет), 2015.
• 12 двочастинних інвенцій для клавесина (2016),
• «EQVIN» для скрипки і ф-o (both 2019)
• «STR-O-r-GAN для органу (2020)

• Чотири українські пісні Op.6 (мішаний хор, оркестр; тексти народні) 1959.
• П'ять віршів В.Маяковського Op/9 (баритон, фортепіано) 1962
• Два хори а капела (Маяковський, Ассєєв) 1964
• Пастелі (жіночий голос, скрипка, альт, віолончель, контрабас; Тичина) 1964, перероб. 1975.
• З японської Haiku (тенор, пікколо, фагот, ксилофон) 1964, переглянуто 1975.
• La Mer/Море (динамік, хор, орган, оркестр; St John Perse) 1966–70.
• Маргіналії на Heissenbuettel (динамік, 2 труби, тромбон, перкусія) 1967, переглянуто 1975.
• Когда (сопрано, скрипка, кларнет, фортепіано з доп. ударними, струнні ad lib.; Хлєбников) 1987.
• Temnere mortem для 4-голосного мішаного камерного хору a cappella (Сковорода), 1991 р.
• „І буде так“ (сопрано, скрипка, кларнет, фортепіано/синтезатор CASIO-100 Tonebank з додатковими ударними), 1993.

• Нічний блюз
• Танго і фокстрот
• Вшанування (7 п'єс)
• 3 частини в старовинному стилі

• „О моем учителе“, (спогади про Бориса Лятошинського) // „Советская музыка“, 2, 1969;
• „Блиск і трохи біди“ // Советская музыка», 10, 1988;
• «Zauber der ukrainischen Musik», у Die Musik, 1, 1989.

• Старовойтова Н. О. Грабовський Леонід Олександрович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 182. — ISBN 966-00-0405-2.
• Стех М. Р. «Очима культури» № 40. Аванґардна музика Леоніда Грабовського [Архівовано 17 червня 2015 у Wayback Machine.] // Сайт Харківської ООНСП України

• Грабовський Леонід Олександрович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 515-517.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Грабовський Леонід Олександрович

• Леонід Грабовський на сайті IMDb (англ.)
• Фільмографія на animator.ru [Архівовано 16 червня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Ретроспектива робіт Леоніда Грабовського в анімації [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Грабовський Леонід Олександрович