Гурін Василь Іванович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Гурін.
Гурін Василь Іванович
Народження18 березня 1939(1939-03-18)
Первомайське, Кримська АРСР, РРФСР, СРСР
Смерть10 вересня 2018(2018-09-10) (79 років)
 Київ, Україна
ПохованняЗвіринецьке кладовище
Країна СРСР
 Україна
Жанрпортрет, пейзаж, натюрморт і жанрове малярство
НавчанняКримське художнє училище імені Миколи Самокиша (1959) і Київський державний художній інститут (1965)
Діяльністьхудожник
ВчительЗабашта Василь Іванович, Трохименко Карпо Дем'янович, Чичкан Леонід Ілліч, Штільман Ілля Нісонович, Григор'єв Сергій Олексійович, Сиротенко Олександр Іванович і Писанко Микола Миколайович
Відомі учніВаракута Діана Григорівна, Попінова Галина Миколаївна, Антончик Віктор Михайлович, Кривенко Володимир Михайлович, Горбатий Геннадій Іванович, Білик Павло Вікторович і Гурін Володимир Васильович
ПрацівникКиївський державний художній інститут
ЧленСпілка радянських художників України
ДітиГурін Володимир Васильович
Вчене званняпрофесор
Роботи в колекціїНаціональний художній музей України, Сімферопольський художній музей, Краматорський художній музей, Чернігівський обласний художній музей, Дніпровський художній музей і Музей історії Києва
Нагороди
орден «За заслуги» III ступеня
Народний художник України заслужений художник УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР

Васи́ль Іва́нович Гу́рін (18 березня 1939, Первомайське — 10 вересня 2018, Київ) — український живописець і педагог; член Спілки художників України з 1968 року (голова її Київської організації у 1997—2005 роках), дійсний член Національної академії мистецтв України з 1997 року. Батько живописця Володимира Гуріна.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 18 березня 1939 року в селі Джурчах (нині селище Первомайське, Автономна Республіка Крим). Протягом 1954—1959 років навчався у Сімферопольському художньому училищі; у 1959—1965 роках — у Київському художньому інституті; у 1966—1968 роках — у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР у Києві[1]. Його вчителями були Микола Писанко, Олександр Сиротенко Василь Забашта, Карпо Трохименко, Леонід Чичкан, Ілля Штільман, Сергій Григор'єв.

З 1969 року працював викладачем у Київському художньому інституті, з 1987 року — професор, з 1989 року — завідувач кафедри живопису і композиції, з 1993 року — керівник навчально-творчої майстерні станкового живопису.

Мешкав у Києві в будинку на Брест-Литовському проспекті, № 2, квартира № 57[2] та у будинку на Бастіонному провулку, № 9, квартира № 42[3]. Помер у Києві 10 вересня 2018 року. Похований у Києві на Звіринецькому кладовищі[4].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового живопису, автор тематичних картин, портретів, натюрмортів, пейзажів. Серед робіт:

  • «Весна» (1965);
  • «Перша весна» (1966);
  • «Перед виступом» (1967);
  • «У рідному домі» (1968);
  • «Повернення» (1968);
  • автопортрет «У ЦУМі» (1969);
  • «На Волзі. Рік 1919» (1969);
  • «Мій час» (1970);
  • «Час» (1970);
  • «Моя мати» (1971);
  • «До колгоспу» (1971);
  • «Мій сон. Батько» (1972);
  • «Матері ждуть. Роки 1945, 1946…» (1974);
  • «Квіти Вам, переможці» (1976);
  • «Будівельники Північно-Кримського каналу» (1976);
  • «А льон цвіте…» (1977);
  • «Війна» (1978);
  • «Я повернусь» (1978);
  • «Осінній танок» (1980);
  • «Повернення» (1980);
  • «Крик чайок» (1981);
  • «Ярославна» (1982);
  • триптих «Пам'ять» (1985);
  • «Осінь» (1988);
  • «Шість червоних гвоздик» (1988);
  • «Низький уклін Вам, мамо» (1988);
  • «Седнів. Зима» (1990);
  • «Відлуння минулого» (1991);
  • «Мамині вареники» (1991);
  • «Людина із зони» (1991);
  • серія «Чорнобиль»[5]:
    • «Врятуй і помилуй» (1992);
    • «Знак біди» (1993);
    • «У чорному квадраті» (1996);
  • «Чорне сонце. 1933» (1993);
  • «Джерело. Марія Приймаченко» (1995);
  • «Тиша над Козинкою» (1997);
  • «Святковий натюрморт» (1997);
  • «Наше дитинство» (1998);
  • «Зимова поезія» (1998);
  • «Осінній романс» (1998);
  • «Осінній натюрморт» (1998);
  • «Наше дитинство» (1999);
  • «Відлуння минулого» (1999);
  • «Світ Марії» (2000);
  • «Відпочинок» (2001);
  • «Тиша над Козинкою» (2001);
  • «Моя Козинка» (2001);
  • «Останнє фото» (2002);
  • «Ранок» (2003);
  • «За нашу Перемогу» (2005).

Брав участь у всесоюзних виставках з 1965 року, республіканських — з 1966 року. Персональні виставки відбулися протягом 1999—2000 років у Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Черкасах, Івано-Франківську, Чернівцях, Ужгороді, Києві.

Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Сімферопольському, Краматорському, Чернігівському, Дніпровському, Кадіївському художніх музеях, в Дирекції художніх виставок України, Музеї історії Києва, галереях та приватних колекціях України та за її межами[4].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

У мистецтві

[ред. | ред. код]
Портрет роботи Тетяни Яблонської.

Графічний портрет художника у 1980 році виконала українська художниця Тетяна Яблонська.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Гурин Василий Иванович / Арт-галерея «Nostalgie». (рос.)
  2. ↑ Українські радянські художники, 1972, с. 126.
  3. ↑ Художники Києва, 2000, с. 51.
  4. ↑ а б «Гурін Василь Іванович» до 80-річчя з дня народження / Дирекція художніх виставок України.
  5. ↑ На межі ІІ-ІІІ тисячоліть: Художники Києва, 2009.
  6. ↑ Українська радянська енциклопедія, 1979, Т. 3.
  7. ↑ Митці України : Енциклопедичний довідник, 1992, с. 195.
  8. ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 1998 року № 1117/98 « Про відзначення нагородами України діячів образотворчого мистецтва»

Література

[ред. | ред. код]
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гурін_Василь_Іванович&oldid=42913022