Далмація — Вікіпедія

Далмація хорв. Dalmacija лат. Dalmatia
—  Історичний регіон Хорватія  —
Прапор Герб
Країна
Найбільше місто	Спліт
Площа 2
- Повна	12,158 км²
Населення (2011)
- Усього	852,068

Далма́ція (хорв. Dalmacija, лат. Dalmatia) — історична область на північному заході Балканського півострова, на узбережжі Адріатичного моря. Розташована між островом Раб (Хорватія) на північному заході і затокою Котор (Чорногорія) на південному сході.

Загора (приморська долина), має ширину від п'ятдесяти кілометрів на півночі до декількох кілометрів на півдні. Боснія має декілька кілометрів узбережжя на півдні Далмації.

В давнину історична Далмація була значно більшою, ніж теперішня Далмація, вона мала протяжність від Істрії до Албанії. Далмація має значення не тільки географічне, але і загальне: громада зі спільною культурою і типами поселень, спільною східною частиною Адріатичного моря з вузьким узбережжям, середземноморським кліматом, склерофільною рослинністю Іллірійської провінції, Адріатичною карбонатною платформою, і карстовою геоморфологією.

Південна частина історичної Далмації, затока Котор, не є частиною сучасної хорватської Далмації, а частиною Чорногорії.

Велику частину краю займають Динарські Альпи, що йдуть з північного заходу на південний схід.

На узбережжі клімат середземноморський, далі від узбережжя помірно континентальний. В горах зими морозні і сніжні, а літо спекотне і сухе. В південній частині зими м'якші.

За багато сторіч ліса були вирубані і замінені чагарниками і пустовщинами. Існує вічнозелена рослинність на узбережжі.

Ґрунти бідні, крім тих що на рівнинах, де родючі ґрунти і тепле літо надають можливість для землеробства. Головні культури — маслини і виноград.

Джерел електроенергії не вистачає. В електроенергетиці в основному використовуються ГЕС. Є значні родовища бокситів.

Найбільші далматинські гори — Динара, Мосор, Свилая, Мосець, Біоково, Козяк.

Найбільші острови — Дугі-Оток, Углян, Пашман, Брач, Хвар, Корчула, Вис, Ластово і Млет. Річки — Зрманя, Крка, Цетина та Неретва.

Адріатичне море має добру якість води^[1], маючи величезну кількість заток, островів і каналів, Далмація — привабливе місце для морських перегонів і морського туризму.

Далмація також має декілька національних парків, які є туристичними об'єктами: карстова річка Паклениця, архіпелаг Корнати, пороги Крка і острів Млєт.

Історія Далмації
Античність Іллірія Далмати Далмація (Римська провінція)
Середньовіччя Приморська Хорватія Паганія, Захумле, Травунія, Дукля Далматія Хорватське королівство (925 — 1102) Хорвато-угорська унія (1102 — 1527)
Рання сучасна історія Рагузька республіка Полицька республіка Хварське повстання Венеційська республіка
XIX століття Іллірійські провінції Далмацьке королівство
XX століття Приморська бановина Хорватська бановина Італійська Далмація
Війна за незалежність Битва за Шибеник Битва за далматинські протоки Облога Дубровника
Портал «Далмація»
п о р

Далмація сьогодні поділена між Хорватією, Чорногорією і Боснією. Чорногорія володіє півднем краю, навколо Котору, Боснія володіє короткою прибережною смугою навколо міста Неум. Найбільшою частиною Далмації володіє Хорватія, яка складається з чотирьох округів, головні міста яких Задар, Шибеник, Спліт і Дубровник. Інші великі міста в хорватській Далмації — Біоград-на-Мору, Каштела, Синь, Солін, Омиш, Книн, Меткович, Макарська, Трогір, Плоце, Трилж і Імотський.

Назва Далмація походить від імені іллірійського племені далматів які жили в східній частині Адріатичного узбережжя в 1 тисячолітті до н. е.. Вона була частиною Іллірійського королівства між 4 сторіччям до н. е. і Іллірійськими війнами (220, 168 р. до н. е.), коли Римська республіка встановила свій протекторат на південь від річки Неретви. Назва «Далмація» вживалась імовірно з другої половини 2 століття і безперечно з першої половини 1 століття до н. е. межами були річки Крка и Неретва^[2]. Вони поступово були включені в римські володіння до заснування римської провінції Іллірик у 32-27 роках до н. е..

В 9 році н. е. далмати разом з паннонійцями розпочали низку заколотів^[3], але вони були вже остаточно придушенні в 10 році н. е., Іллірія була розділена на дві провінції, Паннонію і Далмацію, які займали велику частину Динарських Альп, а також східне узбережжя Адріатики.^[4] Далмація була місцем народження римського імператора Діоклетіана, який побудував Діоклетіанів палац на місці сучасного Спліта^[5]. Під час великої реорганізації Римської імперії в 297 р. кордони Далмації були змінені, південна частина району Нарона була відрізана і стала римською провінцією Praevalis (Превалітанія), район Нарона залишився від Будви до річки Цетина,^[6], хоч Лібурнія і була частиною Далмації, але вона мала статус окремої адміністративно-територіальної одиниці в античні часи і на початку середньовіччя^[7].

Історик Теодор Моммзен писав (в своїй Провінції Римської імперії), що вся Далмація була повністю латинізована в четвертому сторіччі. Тем не менш, аналіз археологічних матеріалів того періоду вказує, що процес латинізації був вельми вибірковим. Хоч міські центри, прибережні й внутрішні, були майже повністю латинізованими, ситуація в сільській місцевості була абсолютно іншою. Попри те, що іллірійці зазнали сильної асиміляції, вони продовжували говорити рідною мовою, вірили у своїх богів і мали власні традиції, підпорядковувались власній соціально-політичній племінній організації, яка була адаптована до римської адміністрації і політичної структури лише в деяких потребах^[8].

Після падіння Західної Римської імперії в 476, з початком Великого переселення народів в регіоні урядували готи до 535, коли Юстиніан I приєднав Далмацію до Візантійської імперії, але Лібурнія лишилась в готському володінні як Liburnia Tarsatica. .^[9]

У 568 р., після аварської навали Далмація була зруйнована і спустошена, романомовне населення збереглося лише в укріплених прибережних містах і в гірських районах, на кшталт морлахів. Місцеві мешканці зберегли романську далматинську мову. Після аварів прийшли племена слов'ян, які поселилися в Далмації.

Слов'яни розпочали об'єднання своїх племен в потужніші держави. Хорвати контролювали північну і центральну частину Далмації з X століття, коли вони заснували незалежне королівство, існувало до XII століття. Південна частина Далмації була поділена між дрібними князівствами Паганія, Захумлє, Травунія, Дукля/Зета. Сербська держава Рашка була розширена за рахунок Травунії і Паганії в X сторіччі. Захумлє стало васалом новітнього Хорватського королівства на початку X століття, Паганія приєдналось до Хорватії в 1050. Після падіння Сербії в другій половині X століття, Дукля перебрала на себе лідерство в східній частині регіону створивши в 1077 велике королівство. Хорватське королівство мало свої столичні міста в Далмації: Біачі, Нин, Біоград, Шибеник (заснований, як порт хорватського королівства, у той час коли Візантія контролювала Трогір і Спліт), Книн, Спліт, Оміш, Клис, Солін. В 1166–1168 сербський Великий князь Стефан Неманя зайняв південні далматинські князівства.

Венеційська республіка з X століття робила кілька спроб взяти під контроль острови і міста-держави Далмації, однак Візантія також зберігала вплив на них. Цей вплив Візантії зник наприкінці XI століття, коли Королівство Угорщина розширила свій вплив на південь, і Хорватія поступилася своєю незалежністю на користь Угорщини внаслідок підписання Pacta conventa.

XIII-XV століття пройшли в Далмації під знаком суперництва між Венецією і Угорським королівством.

В 1346, Далмація зазнала пандемію чуми. Економічна ситуація погіршилась і міста підпали під вплив Венеції.

Венеційська республіка контролювала велику частину Далмації з 1420 до 1797, південна частина називалась Венеційська Албанія. Венеційська мова була Лінгва франка в Середземномор'ї на той час, і це сильно вплинуло на далматинську мову, у меншій мірі на хорватську і албанську.

В 1481 Далмація присягнула на вірність Османській імперії. Це надало свої торгові переваги, такі як доступ до Чорного моря. Рагузька республіка стала одним з головних конкурентів венеційських купців в XV і XVI сторіччях.

Венеційська республіка була також однією з найбільш ворожих держав до Османської експансії, і брала участь в багатьох війнах проти неї. Після того як турки узяли під свій контроль внутрішні райони, багато християн, сховалися в прибережних містах Далмації.

Після Великої турецької війни, завдяки тривалому мирному часу Далмація зазнала період економічного і культурного зростання в 18 столітті, була відновлена торгівля і обмін з внутрішніми районами.

Південне місто Рагуза (сучасний Дубровник) стало де-факто незалежним в 1358 відповідно до Задарського договору, коли Венеція відмовилась від свого сюзеренітету над ним на користь угорського короля Людовика І.

Цей період був раптово перерваний падінням Венеційської республіки в 1797. Наполеонівські війська окупували край і припинили незалежність Дубровницької республіки, але врятували її від окупації Російською імперією і Чорногорією.

У 1805 році Наполеон створив своє Італійське королівство довкола Адріатичного моря, приєднав до нього колишню венеційську Далмацію від Істрії до Котору. У 1809 він відокремлює венеційську Далмацію від королівства Італія і засновує Іллірійські провінції, які були приєднані до Франції, і оголошує свого маршала Николу Жан де Дьо Сульта герцогом Далмації.

Правління Наполеона позначилось в Далмації численними війнами, які викликали безліч повстань. З іншого боку, французьке правління сприяло італійському і хорватському національному відродженню, також в області інфраструктури було впроваджено безліч удосконалень, було побудовано або реконструйовано багато доріг. Наполеон звинуватив Мармона, губернатора Далмації, у тому, що на Далмацію було витрачено забагато коштів.

Згідно з рішеннями Віденського конгресу в 1815 році, Далмація була передана як провінція імператору Австрії. Вона була офіційно відома як Королівство Далмація.

У 1848 роки хорватські національні збори оголосили Народне прохання про скасування кріпацтва і об'єднання Далмації і Хорватії.

В той же час частина населення прибережних міст назвала себе італійським етносом, що породило рух іредентизму, особливо у Задарі, який називається Zara за італійською.

Після Першої Світової війни, Австро-Угорщина розпалась, і Далмація знов була поділена між Королівством сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія), яка контролювала більшість території, і Італією, яка окупувала невелику частину північної Далмації біля Задара і острови Црес, Лошинь і Ластово.

Після 1918 року майже все італійське населення Далмації, яка увійшла до Югославії, емігрувало до Задару. В 1922 році Далматинський регіон Югославії був розділений на дві провінції, округ Спліт (Сплітська область), зі столицею в Спліті, і район міста Дубровник (Дубровницька область), зі столицею в Дубровнику.

В 1929 році була заснована Приморська бановина — провінція Королівства Югославія. Її столицею був Спліт, і вона включала велику частину Далмації і частину сучасної Боснії і Герцеговини. Південна частина Далмації належала Зетській бановині, від затоки Котор до півострова Пелєшаць, у тому числі Дубровник.

У 1939 році Приморська Бановина була об'єднана з Савською бановиною (і з дрібними частинами інших бановин), у результаті з'явилась нова провінція — Бановина Хорватія. У 1939 році етнічні хорватські райони Зетської бановини від затоки Котор, у тому числі Пельєшаць і Дубровник, були приєднані до Хорватської бановини.

Під час Другої Світової війни в 1941 році, нацистська Німеччина, Італія, Угорщина і Болгарія окупували Югославію і перекраяли кордони. Королівство Італія зайняла частину Далматинського узбережжя, навколо Задару и Спліту, а також багато островів. Багато хорватських земель відійшли до італійського Губернаторства Далмація (назва італійської Далмації). Була утворена нацистська маріонеткова Незалежна Держава Хорватія. Частина Далмації, що залишилась, стала частиною Хорватії.

Після поразки Італії і Незалежної Держави Хорватії, Далмація була відновлена за Хорватією, точніше, за Народною Республікою Хорватією, частиною Соціалістичної Федеративної Народної Республіки Югославії.

Далмація була поділена між трьома федеральними республіками Югославії — більша частина відійшла до Хорватії, Которська затока і узбережжя від Херцег-Новий до Будви до Чорногорії й невелика частка узбережжя в Неумі до Боснії і Герцеговини.

Коли в 1991 році Югославія розпалася, республіканські кордони стали кордонами міжнародними.

• 
  Площа Pjaca у Спліті
• 
  Шибеник
• 
  Панорама Задара
• 
  Римський форум у Задарі
• 
  Влітку на вулиці у Крапань
• 
  Панорама Гвара
• 
  У місті Корчула

• Королівство Далмація
• Далматинська мова
• Далматинські італійці
• Іллірія
• Морлахи
• Рагузька республіка
• Середньовічні Далмацькі князівства

• Далмація // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Dalmatia

Це незавершена стаття з географії Хорватії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.