French
DeutschДень святого Власа — Вікіпедія
| День святого Власа | |
|---|---|
 Святий Власій благословляє стадо корів. Російська ікона | |
| Інші назви | День Власа, Власа, Власія, Влас, Ўлас |
| Місце | перше масло після отелення корів |
| Ким святкується | Слов'яни |
| Тип | народно-православний |
| Дата | 11 лютого |
| Святкування | ходять в гості |
| Традиції | святять коров'яче масло, печуть обрядове печиво, пригощають жебраків |
 День святого Власа у Вікісховищі | |
День святого Власа — свято на честь святого мученика Власа, що припадає на 11 лютого. У народних віруваннях святий Влас — покровитель худоби, а особливо корів. Цього дня селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном — «щоб скот добре плодився та не хворів».
Як перший раз на весні вигонили худобу в поле пастися, то служили молебень не тільки святому Юрієві, але й святому Власові[1].
Молодиці в день святого Власа ходили колись у шинок і пили горілку — «щоб корови були ласкаві»[2][3]. А як поверталися з шинку до хати, то били, бувало, своїх чоловіків днищем[4] — «щоб воли були слухняні».
На півночі, в районі ріки Ваґа, в лісах Вологородського і Архангельського повітів було багато церков і каплиць в ім'я святого Власа. Празник на честь цього мученика селяни відзначали тим, що приносили до церкви продукти скотарства, а найбільше коров'ячого масла. Цей звичай описав етнограф І. Снєґірьов:
Донині[5], серед лісів, стоїть древня церква в ім'я святого Власа, ікона якого явилась 19 січня[6], як повідає місцевий переказ. Цього дня з усієї Вельської округи селяни з'їжджаються і сходяться молитись заступникові своїх інтересів. Тоді парафіяльний священик відправляє там обідню, потім служить загальний і нарешті приватні молебні для молільників. Туди приносять коров'яче масло, яке з поклоном кладуть перед образом св. Власа. За одне свято збирається від 30 до 40 пудів масла; частина його дається священикові з причетом, а решта залишається на користь церкви. В інших парафіях Шенкурської і Вельської округ так само святкують день св. покровителя скотарства в суботу перед св. П'ятидесятницею …Як у празник св. мученика Флора і Лавра приводять коней до церкви для окроплення їх свяченою водою, так і до церкви св. Власа приводять корів, особливо під час падежу, і співають обітні молебні.
Цей святий зображений на іконі (в одній із новгородських церков) в оточенні худоби…[7]
На Чернігівщині та в південних районах Київщини «Власові морози» вважаються останніми в році, а тому існує приповідка:
- «Святий Влас збиває ріг з зими!»
Історія свята сягає часів язичництва на Русі. Після хрещення Русі зберігалася пам'ять про «скотья бога Волоса» або Велеса, що згадується в «Слові о полку Ігоревім» разом з Дажбогом і Стрибогом: «… вЂ́щеи Боя́не, Вéлесовь внýче»[8].
Ім'я Велеса або Волоса зустрічається і в договорах, що складалися поміж русами та греками в X столітті н е. Так, у договорі 971 року читаємо таке: "… да иміемт клятву от бога, вт его же віруемт, в Перуна и вь Волоса, скотья бога…[9]
У рукописі Великої Минеї Макаревської стоїть, що
…великій Князь Владимірь повель испроверщи, избити кумиры, овы извіщи, а иньїя ижжещи; Волоса, его же именоваху скотья бога, повелі вь Почайну ріку врещи[10].
Тобто, за наказом великого князя Володимира подоба бога Волоса, якого наші предки вважали покровителем худоби, була знищена.
Із християнізацією Русі давньослов'янські божества-покровителі різних сфер людського життя замінили святі. Святий Влас виконував роль бога Велеса.
Згідно з давньою легендою, святий мученик Влас жив у IV столітті, був він покровителем лісових звірів і опікувався бідними людьми. На доказ такої опіки розповідається, як святий Влас повернув бідній вдові вепра, якого вкрав вовк[11][12][10].
- ↑ Корова в теплі – молоко на столі (Святого Власа, 24 лютого) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 2 вересня 2016.
- ↑ П. В. Иванова, «Жизнь и повѣрья крест. Купянск. уѣзда. Харьк. губ.»
- ↑ Порівняй: обряд Колодій
- ↑ днище — дошка, яка вживалася при прядінні льону. На один кінець днища сідала пряха, а в дірку другого кінця вставлявся гребінь або кужіль.
- ↑ тобто до 1838 року
- ↑ за старим стилем
- ↑ Русскіе простонародные праздники и суевѣрные обряды". Выпуск III. 1838. Стор. 156, переклад Олекси Воропая
- ↑ Слово о плъку игоревѣ… [Архівовано 21 травня 2009 у Wayback Machine.] (litopys.org.ua)
- ↑ Фаминцынъ «Божества древнихъ славянъ», 1884, стор. 33
- ↑ а б Снегирёв, 1838, с. 154–160.
- ↑ «Верховажскія записки М. И. Мясникова вь рукописи»
- ↑ «Нерехотскія записки М. Я. Дієва»
- Воропай О. Звичаї нашого народу. — Мюнхен : Українське видавництво, 1958. — Т. 1. — 310 с.
- День святого Власа [Архівовано 28 березня 2009 у Wayback Machine.] (ukrlit.vn.ua)
- Снегирёв И. Русские простонародные праздники и суеверные обряды. (Выпуск 3). — Москва : Университетская типография, 1838. — 216 с.
- Святого Власа [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.] — Олександр Токар