Джива — Вікіпедія

Джива (санскр. जीव) — в індуїзмі та джайнізмі жива істота, або, конкретніше, безсмертна сутність живої істоти (людини, тварини, риби чи рослини), яка залишається навіть після фізичної смерті. Поняття дживи близьке до атману, але атман — це космічне Я, тоді як джива означає конкретну живу істоту.^[1] Слово джива походить від санскритського кореня джив — дихати. Це той же індо-європейський корінь від якого походить наше живий і латинське vivus.

В Бгаґавад-Ґіті джива описується як незмінна вічна сутніть, яку неможливо жодним чином знищити. Вона не належить матеріальному світові (пракріті) й не є його продуктом, але вищої, духовної природи. В момент фізичної смерті джива вселяється в інше тіло, залежно від карми та своїх особистих бажань і потреб.

Джайнські та індуїстські тексти описують мету дживи як одне з наступних досягнень:

• звільнення від матеріального буття (мокша)
• досягнення чистої любові до Бога (бгакті)
• досягнення звільнення від щастя й страждань світу, усе ж залишаючись в ньому (джіванмукта)

• Атман
• Душа
• Реінкарнація

• Ю. Завгородній. Джива // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Душа [Архівовано 4 січня 2017 у Wayback Machine.], Енциклопедія сучасної України