Джозеф Бернс — Вікіпедія

Джозеф Бернс
Народився1941
Країна США
Діяльністьастроном
Alma materКорнелльський університет[1]
Інженерний коледж університету Корнеллаd
ЗакладКорнелльський університет
Аспіранти, докторантиСтівен Сотерd
Ishan Sharmad[1]
ЧленствоМіжнародна академія астронавтики
Російська академія наук
AAAS
Нагороди

Джозеф Бернс (англ. Joseph A. Burns) — американський астроном, спеціаліст з планетної динаміки. Професор Корнелльського університету з подвійною посадою в Школі машинобудування та аерокосмічної інженерії Сіблі і на астрономічному факультеті.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Бернс здобув ступінь доктора філософії в Корнелльському університеті в 1966 році[2]. З 2003 по 2008 рік обіймав посаду проректора з науково-технічної роботи (Vice-Provost for Science and Engineering). З 1980 по 1997 ріку був редактором планетологічного наукового журналу Icarus[3]. Був редактором книг «Планетарні супутники» (1977) і «Супутники» (1986). Був віце-президентом Американського астрономічного товариства, а також очолював його Відділ планетних наук[4] і Відділ динамічної астрономії[5]. Він є президентом комісії IAU з небесної механіки та динамічної астрономії[6]. Бернс є членом AGU та AAAS, членом Міжнародної академії астронавтики та іноземним членом Російської академії наук.

Бернс найбільш відомий своїми теоретичними роботами з динамічної астрономії в Сонячній системі. У 1979 році Бернс остаточно пояснив вплив радіаційних сил на дрібні частинки в Сонячній системі[7]. У 1998 році Бернс, Гладман, Ніколсон і Кавеларс спільно відкрили Калібан і Сікораксу, два супутники Урана[8]. Бернс був членом команди аналізу зображень космічних місій Галілео і Кассіні.

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Колишні аспіранти

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. Burns, Joseph (1966). The influence of a magnetic field on stellar accretion. Ithaca. Процитовано 6 січня 2015.
  3. J.A. Burns, Icarus 130, 225 (1997)
  4. Past Officers – DPS. Dps.aas.org. Процитовано 6 листопада 2011.
  5. Past Officers – DDA. Dda.harvard.edu. Процитовано 6 листопада 2011.
  6. Joseph A. Burns IAU Profile. Iau.org. 18 травня 2011. Процитовано 6 листопада 2011.
  7. Burns, J. A.; Lamy, P. L.; Soter, S. (1979). Radiation forces on small particles in the solar system. Icarus. Adsabs.harvard.edu. 40 (1): 1—48. Bibcode:1979Icar...40....1B. doi:10.1016/0019-1035(79)90050-2.
  8. Gladman, B. J.; Nicholson, P. D.; Burns, J. A.; Kavelaars, J. J.; Marsden, B. G.; Williams, G. V.; Offutt, W. B. (1998). Discovery of two distant irregular moons of Uranus. Nature. 392 (6679): 897—899. Bibcode:1998Natur.392..897G. doi:10.1038/31890.
  9. Masursky Prize Winners. Dps.aas.org. Процитовано 6 листопада 2011.
  10. The AAS/DDA Brouwer Award. dda.aas.org. Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
  11. 2708 Burns (1981 WT). Minor Planet Center. Процитовано 28 березня 2018.
  12. MPC/MPO/MPS Archive. Minor Planet Center. Процитовано 28 березня 2018.
  13. Showalter, M. R. (1985). Jupiter's ring system resolved: Physical properties inferred from the Voyager im. Adsabs.harvard.edu: 2. Bibcode:1985PhDT.........2S.
  14. Hamilton's Thesis (PDF). Процитовано 6 листопада 2011.
  15. Hamilton's Homepage. Astro.umd.edu. 27 жовтня 1995. Процитовано 6 листопада 2011.
  16. Gold, Lauren (2 серпня 2006). Symposium honors Joe Burns at 65. News.cornell.edu. Процитовано 6 листопада 2011.
  17. Kolvoord's Homepage [Архівовано 16 травня 2008 у Wayback Machine.]
  18. Gladman's Thesis. Astro.ubc.ca. Процитовано 6 листопада 2011.
  19. Gladman's Homepage. Astro.ubc.ca. Процитовано 6 листопада 2011.
  20. Ishan's Thesis. August 2004. Процитовано 15 вересня 2017.
  21. Ishan's Homepage. Процитовано 15 вересня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]