French
DeutschДжон Бейтс Кларк — Вікіпедія
| Джон Бейтс Кларк | |
|---|---|
| англ. John Bates Clark | |
 | |
| Народився | 26 січня 1847 Провіденс, США |
| Помер | 21 березня 1938 (91 рік) Нью-Йорк, США |
| Поховання | Lakewood Cemeteryd[1] |
| Країна |  США |
| Діяльність | економіст, викладач університету, письменник |
| Alma mater | Емгерстський коледж |
| Галузь | Економіка |
| Заклад | Колумбійський університет |
| Посада | президент |
| Науковий керівник | Карл Кніс |
| Аспіранти, докторанти | Henry Ludwell Moored Alvin Saunders Johnsond Джон Моріс Кларк[2] |
| Членство | Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук |
| Відомий завдяки: | Теорія граничної корисності, Неокласична економічна школа |
| Діти | Frederick Huntington Clarkd[3] Джон Моріс Кларк[3] |
| Автограф | .png){kind=small} |
 Джон Бейтс Кларк у Вікісховищі | |
Джон Бейтс Кларк (англ. John Bates Clark; 26 січня 1847, Провіденс, США — 21 березня 1938, Нью-Йорк, США) — американський економіст, представник неокласичної школи економічної науки,[4] засновник американської школи маржиналізму.[5] Батько Джона Моріса Кларка.
Джон Бейтс Кларк народився 26 січня 1847 в штаті Род-Айленд, США. Навчався в Емгерстському коледжі, штат Массачусетс, де він отримав вчений ступінь в 1872 році, у віці 25 років. З 1872 по 1875 він навчався в університетах Цюриха і Гайдельберга під керівництвом Карла Кніса (член німецької історичної школи економіки).
Після повернення до Америки, він розпочав викладацьку діяльність в Колумбійському університеті, де працював до своєї відставки в 1923 році. Серед багатьох його учнів можна відзначити Едвіна Селігмена, який використав теорію граничної корисності, щоб обґрунтувати принципи прогресивного прибуткового оподаткування, фінансів, а також економічної історії. (Е. Селігмен, Принципи Економіки, 1905);[6] Генрі Людвела Мура і багато інших, котрі намагалися знайти статистичне підтвердження теорії Кларка про формування заробітної плати відповідно до граничної продуктивності праці.[4]
Головна заслуга Джона Б. Кларка, що призвела до формування неокласичної економічної теорії, полягає насамперед у розробці концепції розподілу доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва, яку в економічній літературі називають, як правило, «законом граничної продуктивності».
Кожен фактор виробництва, на думку Кларка, характеризується специфічною продуктивністю, що полягає у створенні відповідних доходів. Американський вчений увів поняття «гранична продуктивність факторів виробництва», яку він поставив у залежність від їх обсягу.
За так званим законом спадної продуктивності праці, за умови, коли обсяг усіх факторів залишається незмінним, а зростає лише чисельність робітників, кожен новий додатковий працівник буде виробляти все менший граничний продукт праці. Цей закон, як вважав Кларк, діє і за умов статики, і за умов динаміки, однак у першому випадку його дія відчутніша, адже немає технічного прогресу, що у разі зростанні кількості працюючих зменшує фондоозброєність праці й знижує її продуктивність.[7]
- «Філософія багатства» (The Philosophy of Wealth, 1886).
- «Капітал і його заробіток» (Capital and Its Earnings, 1888).
- «Розподіл багатства» (The Distribution of Wealth, 1899).
- «Основи економічної теорії» (Essentials of Economic Theory, 1907).
- «Соціальна справедливість без соціалізму» (Social Justice without Socialism, 1914).
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ а б Geni.com — 2006.
- ↑ а б Hollander, Jacob H. (1927). "John Bates Clark as an Economist." In: Economic Essays. New York: The Macmillan Company, pp. 1–5
- ↑ Американська школа маржиналізму, Кларк. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 29 січня 2016.
- ↑ Селігмен Едвін Роберт Андерсон. Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 29 січня 2016.
- ↑ Clark, J.B. (1908). The Distribution of Wealth
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Бейтс Кларк
- Електронна бібліотека. Історія економічних учень (укр.) [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.]
|
| |||||||||||