Дорошенко Петро Якович — Вікіпедія
Дорошенко Петро Якович | |
---|---|
Народився | 17 (29) жовтня 1857 Дорошенкове |
Помер | 13 липня 1919 (61 рік) Одеса, Херсонська губернія, Українська СРР |
Діяльність | історик |
Alma mater | Медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира |
Нагороди | орден Святого Станіслава III ступеня (1895) орден Святої Анни III ступеня (1903) |
Петро́ Я́кович Дороше́нко (17(29). 10. 1857 (за ін. даними 22.11.1858), х. Дорошенків (за ін. даними с. Баничі) Глухів. пов. Черніг. губ., нині с. Дорошенкове Шосткин. р-ну Сум. обл. – 13. 07. 1919, Одеса) — лікар, краєзнавець, державний, культурно-громадський діяч. Дядько Дмитра Дорошенка, міністра закордонних справ Української Держави 1918 р.
П. Я. Дорошенко народився 17 (29).10.1857 у родовому хуторі Дорошенків Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині с. Дорошенкове Шосткинського району Сумської області)[1] у відомій гетьмансько-козацькій родині. Походив із бокової гілки старовинного козацько-старшинського роду Дорошенків (Климченки-Дорошенки). Його дитячі роки пройшли в Глухівському повіті. Освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії (1875) та на медичному факультеті Київського університету св. Володимира (1881). Одночасно він також захоплювався історією, слухав лекції відомого професора В. Б. Антоновича. Інтерес і любов до української старовини, рідного слова й письменства він виніс їз своєї сім'ї.
Після завершення навчання П. Дорошенка залишили ординатором в університетській клініці. Петро Якович, маючи змогу продовжити службу в Києві, у середині 1880-х рр. з дипломом хірурга повернувся до рідного Глухова, де обійняв посади міського лікаря та завідувача місцевої земської лікарні. Тут він одружився із дочкою глухівського повітового предводителя дворянства Марією Парменівною з відомої родини Марковичів. Одруження зблизило Петра Яковича із заможним українським панством. Цьому сприяло й отримання ним від матері з відомого роду Коропчевських маєтку у с. Баничі Глухівського повіту Чернігівської губернії та обрання його гласним глухівського повітового (з 1890), а згодом і чернігівського губернського земського зібрання. Петро Якович брав активну участь у вирішенні численних проблем рідного краю у сфері охорони здоров'я, освіти та будівництва. У 1903 р. з ініціативи та завдяки організаційній роботі П. Дорошенка у Глухові з'явився краєзнавчий музей.[2]
У 1903 р. Петро Якович переїхав до Чернігова і став співробітником Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Місцеве дворянство обрало його директором дворянського пансіону-інтернату для бідних дворянських дітей (1908). Був головою комісії по впорядкуванню музею В. Тарновського. Брав участь у справах міського самоврядування Чернігова. В період революційного піднесення 1917—1918 рр. П. Дорошенко займався культурно-просвітницькою роботою. П. Дорошенко став одним із засновників і директором української гімназії у Чернігові (1917) і сформованого в травні 1917 р. Комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва на Чернігівщині (1917), мав дотичність і до створення в Чернігові народного університету — громадської установи, яка виникла з метою пропаганди наукових знань у місті та губернії.
- О. М. Коваль. Дорошенко Петро Якович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — С. 342. — ISBN 978-966-02-4458-0.
- Осташко Т. С. Дорошенко Петро Якович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 457.
- Звагельський В. Б. Дорошенко Петро Якович / В. Б. Звагельський, О. В. Звагельська // Сумщина в іменах: енцикл. довід. / Сум. держ. ун-т ; голов. ред. В. Б. Звагельський. - 2-ге вид., перероб. та доп. - Суми, 2004. - С. 131.
- Курас Г. Життя і смерть Петра Дорошенка // Київська старовина. - 1993. - № 4. - С. 48-55. - Бібліогр.: 65 назв.
- Руденко А. С. П. Я. Дорошенко як дослідник та популяризатор історичної спадщини козацько-старшинських родів // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2012. - Вип. 33. - С. 302-306.
- Хаценко О. О. Земська діяльність П. Я. Дорошенка // Сіверщина в історії України : зб. наук. пр. - К. : Глухів, 2014. - Вип. 7. - С. 201-204. - Бібліогр.: 31 назва.
- Андрєєв В. М. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII - початок XX ст.) / В. М. Андрєєв, А. С. Руденко // Укр. іст. ж-л. - 2015. - № 1. - С. 51-54.
- Гоголь Н. Дві іпостасі Петра Яковича Дорошенка: земський лікар та дослідник історичної спадщини козацько-старшинських родів України / Н. Гоголь, М. Гоголь // Глухів музичний: земля Березовського і Бортнянського : зб. наук. ст. за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф., 25-26 лют. 2016 р./ Глухів. нац. пед. ун-т ім. О. Довженка. - Глухів : Еллада, 2017. - С. 28-31 : фот.
- ↑ Справа про внесення синів Я. С. Дорошенка в дворянську родословную книгу // Терлецький В. В. Роде наш красний. Ушинські крізь призму століть. - Суми : Собор, 2001. - С. 96.
- ↑ Петров Г. Т. Вони з тих, що уміли берегти Україну. Хто ж заснував краєзнавчий музей у Глухові? // Г. Т.Петров. Щоденники. Нариси. Статті / Держ. архів Сум. обл. ; упоряд.: Л. А. Покидченко та ін. - Суми, 2016. - С. 853-857.
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |