Журавно — Вікіпедія

селище Журавно
Герб Журавного Прапор Журавного
При в'їзді
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Стрийський район
Тер. громада	Журавненська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA46100070010010389
Облікова картка	Журавно
Основні дані
Засновано	1435
Магдебурзьке право	1563 року
Статус	із 2024 року
Площа	45.3 км²
Населення	▼ 3302 (01.01.2022)[1]
Густота	79,7 осіб/км²;
Поштовий індекс	81780, 81781
Телефонний код	+380 3239
Географічні координати	49°15′29″ пн. ш. 24°17′10″ сх. д.H G O
Водойма	Дністер, Свіча, Крехівка
Відстань
Найближча залізнична станція:	Журавно
До станції:	12 км
До райцентру:
- автошляхами:	38 км
До обл. центру:
- залізницею:	78 км
- автошляхами:	84 км
Селищна влада
Адреса	81780, Львівська обл., Стрийський р-н, смт. Журавне, пл. С. Бандери, 2
Голова селищної ради	Вітер Василь Володимирович
Карта
Журавно
Журавно
Журавно у Вікісховищі

Журавно — селище Стрийського району Львівської області, розташоване у міжріччі Дністра і Свічі.

Журавно (пол. Żurawno, тур. İzvança) в радянські часи офіційно називалося Журавне. 18 грудня 1990 року було повернуто традиційну назву на -о. Назва походить від чорних журавлів, які селилися в тих краях^[2].

• Герб міста затверджений 4 квітня 1994 р. [Архівовано 10 вересня 2011 у Wayback Machine.]
• Хоругва міста затверджена 10 березня 1995 р. [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.] (автор — відомий український геральдист Андрій Гречило)

Перша письмова згадка — 1435 рік. У книгах Галицького гродського суду за 1445 рік Журавне вже фігурує як містечко. До кінця XV ст. Журавно належало до родини Ходорівських-Журавнінських. 1468 року дідич поселення Ян Ходоровський (або Ян з Ходороставу) заснував у Журавному на ринку римо-католицьку парафію і побудував костел, який носив титул Відвідання Пресвятої Діви Марії та святих Войцеха, Валентина, Кузьми, Дем'яна, Катерини, Варвари, Дороти і Маргарити^[2].

Тепер костелу вже немає, а Служби Божі відбуваються в каплиці Чорторийських і Скшинських на старому цвинтарі.

У старовину місто було осередком видобутку та обробки алебастру. Поклади цього чудового та рідкісного мармуру простяглись вздовж лівого берега Дністра на горах, що називають «Бакоцино».

На початку XVI ст. містечко перебувало в руках родини Реїв, а в другій половині знову повернулося до попередніх власників – Ходорівських-Журавнінських. Наприкінці XVI ст. було у володінні Жолкевських, потім перейшло до Сапіг^[2].

Поселення вигідно розташовувалося посеред річок. Його оточували земляні фортифікації. Їх підсилював замок, який стояв у північно-західній частині над річкою. До міста вели чотири брами. Головною була Стрийська (або Західна) брама. На південь від неї йшла міська стіна, яка продовжувалася єврейською синагогою. Східну браму підсилював мурований костел з контрфорсами. З півночі місто захищали річка Дністер та стіни жіночого монастиря. Міські укріплення та замок у Журавному зафіксовані на карті Боплана^[2].

Маґдебурзьке право — з 1563 року.

1676 року польські війська короля Яна III Собєського майже місяць вели жорстокі бої зі 100-тисячною турецькою армією Ібрагіма Шейтана на «Журавенських полях» між ріками Дністер та Свіча. Невдовзі в околицях міста супротивники уклали Журавенський мир, який завершив польсько-турецьку війну 1673–1676 років і зупинив турецьку експансію, жертвою якої 4 роки перед тим став Кам'янець-Подільський. У 200-ту річницю тієї події в Журавному встановили пам'ятник^[d] у формі кам'яної колони на високому постаменті, який зберігся і досі.

Шляхтич Станіслав Цьолек Понятовський був власником «Журавненського ключа» (місто та кілька сіл) у Жидачівській землі (повіті) Руського воєводства.^[3]

З 1790 р. місто стало власністю Адама Жебровського ^{[джерело?]}. У цей час Журавне перетворилося на великий торговельний центр, мало бруковані каменем вулиці, всі будинки на ринку також були муровані з каменю. Враховуючи заслуги Жебровських у розвитку міста, вдячні нащадки обрали герб цього роду за герб Журавного.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15000 осіб.^[4]

Місто не було звільнене від польських окупантів у результаті Чортківської офензиви (наступу) УГА.^[5]

1 квітня 1927 р. до міста Журавно приєднане село Побережжя Жидачівського повіту Станиславівського воєводства^[6]. На 1933 р. Журавно складалося з середмістя (303 двори) і передмість: Побережжя (119 дворів), Адамівка (102) та Слобідка (82).^[7]

У 1939 році в місті проживало 4300 мешканців (2100 українців-грекокатоликів, 500 українців-латинників, 500 поляків і 1200 євреїв)^[8].

У 1939–1941 та 1944–1959 рр селище було центром Журавнівського району.

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селищі функціонували окремі виборчі дільниці № 460394 і 460395, розташована у приміщенні народного дому і ліцею.

Результати

• зареєстровано 2575 виборців, явка 45,79%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 31,89%, за «Голос» — 17,90%, за «Європейську Солідарність» — 11,28%.^[9] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Кіт (самовисування) — 31,21%, за Володимира Наконечного (Слуга народу) — 18,79%, за Андрія Гергерта (Всеукраїнське об'єднання «Свобода») — 18,11%^[10].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[11]:

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (Липень 2023)

Містечко знаходиться за 70 км від Львова. Зі Львова до Журавна прямих поїздів немає. Слід мати на увазі, що залізнична станція Журавно знаходиться на відстані 10 кілометрів від самого населеного пункту, і жодного автобусного сполучення між нею і Журавним наразі — не має. Найкраще добиратись зі Львова автобусами: Львів-Журавно, або Львів-Калуш приблизно до 2 годин. Проте частина регіональної автодороги Бібрка-Жовква-Городок-Калуш-Бурштин, між Жидачевом та Журавним в незадовільному стані.

• Журавнівська ратуша
• Палац Скшинських-Чарторийських (поч. XX ст., неокласицизм; тепер дитячий протитуберкульозний санаторій), на його території — дендропарк^[d] (300-річне тюльпанове дерево, гінкго, стробус)
• католицька каплиця Чарторийських-Скшинських

81780, 81781

В. Стуса, Валова, Вишнева, Гагаріна, Галечко, Галицька, Грушевського, Діброви, Дорошенка, Жидачівська, Зелена, Івасюка, Коцюбинського, Крехівська, Лесі Українки, Мазепи, Миру, Надбережна, Олени Степанівни, Паламара, Пекарська, Перевізна, Перемоги, пл. Бандери, Побережна, Рея, Сагайдачного, Садова, Свободи, Січових Стрільців, Слобідка, Стефаника, Стрийська, Франка, Хмельницького, Чубинського, Шевченка, Шептицького, Шухевича, Я. Мудрого.

Ратуша. Найвражаючою спорудою центру Журавна є ратуша, збудована на початку XX століття. Наврядчи десь у маленьких містечках можна знайти таку потужну споруду магістрату. Місцями вона нагадує оборонну синагогу. На фасадах ратуші й вежі майже немає елементів декору, тому вся будівля виглядає масивною і нагадує невеликий замок або храм оборонного типу. Строгість споруди дещо пом'якшують вікна ратушної вежі. Так над трьома вікнами третього поверху (над головним входом) є три сліпі вікна готичного типу, на рівні четвертого поверху (в отворах для циферблатів годинника) зроблені округлі вікна типу «троянда», а над ними ─ по два «віялові» вікна. Усі ці вікна разом з контрфорсами надають ратушній вежі рис готики [2].

Палац Скшинських (палац Скшинських-Чарторийських). Наприкінці XVIII ст. Адам Жебровський збудував у Журавному величний палац у стилі класицизму. Він був у вигляді підкови із симетрично розташованими двома крилами. На території палацового комплексу був зимовий сад і альтанка, обрамлена чавунною балюстрадою. Навколо палацу було закладено ландшафтний парк. Той старий палац згорів у 1904 році.

Того ж року власник Журавного Антоній Скшинський в ста метрах від згорілого палацу збудував новий палац (арх. В. Садловський) у стилі французького неоренесансу. У міжвоєнний період його перебудував останній власник Казимир Чарторийський.

За радянської влади в колишньому палаці обладнали протитуберкульозний санаторій. У 2004 році він сильно постраждав від пожежі, і сьогодні стоїть пусткою [2].

Діє церква Св. Архістратига Михаїла (1888 р.) УГКЦ. Католицька каплиця Скшинських-Чарторийських

• Вітрук Володимир Васильович (1929—1984) — український мистецтвознавець, етнограф, колекціонер.
• Снятецький Семен (?-1943) — один з організаторів формувань УПА на Волині, член військового штабу, ад‘ютант штабу УПА на Волині.
• Ходоровський Александр Стефан — дідич Журавного, польський шляхтич руського походження, військовик, урядник.^[12]
• Галяс Василь Терентійович— (1921–2006) український історик, бібліограф. Старший лаборант кафедри історії України Одеського університету імені І. І. Мечникова
• Мала батьківщина класика польської літератури Миколая Рея (*1505-†1569).
• Осійчук Ореста (1982) — українська письменниця.
• Олеськів Ігор Степанович (1976—2016) — вояк ЗСУ, учасник російсько-української війни^[13].
• Арділь Ольга — 1921 р.н., зв'язкова ОУН.
• Януш Богдан 1940 р.-01.04.2003 р. — український поет, автор поетичнтх збірок " Кришталеві дзвони " (1999 р.), " Відлуння пройдених доріг " (2000 р.), " Рубаї " (2001 р.).
• Підгородецький Степан — український січовий стрілець (1 сотня), вістун, 1897 Журавно — Жидачів.

• 
  Палац Чарторийських
• 
  Церква Святого Архістратига Михаїла
• 
  Парк біля палацу
• 
  Каплиця Чарторийських
• 
  Парк

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Журавно

• Данилюк Ю. З. Журавно [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 176. — ISBN 966-00-0610-1.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
• Ягніщак В. Мармурові перлини Журавно // Галицька брама. — Львів, № 3 за 1994. — С. 6.
• Богдан Януш «Рубаї» Дрогобич. Видавнича фірма «Відродження», 2001 р.
• Українські Січові Стрільці 1914—1920/Поіменний список боєвих відділів 1 полку Українських Січових Стрільців

• Журавно на Panoramio
• Журавно на офіційному вебсайті ВРУ^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Журавно на Топографічній карті України 1:100000 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Інформація про розклад поїздів по станції Журавно [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Журавно на сайті «Замки та храми України» [Архівовано 30 вересня 2008 у Wayback Machine.]
• Журавно й околиці на сайті «Дністровські ремінісценції» [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Żurawno (Географічний словник Королівства Польського)
• Про Журавненський договір у книзі: Олександр Гуржій, Тарас Чухліб. Гетьманська Україна [Архівовано 23 травня 2012 у WebCite]