French
DeutschЗросійщення українських прізвищ — Вікіпедія
Зросійщення українських прізвищ — політика асиміляції українців владою Росії (Російською імперією, Радянським Союзом) шляхом деформації і надання традиційним українським прізвищам рис, які притаманні російській мові і російським прізвищам. Частина політики зросійщення українців.
Значна частина українських прізвищ є безсуфіксними загальними іменниками, які почали виникати ще в XVI столітті як козацькі чи сільські прізвиська (наприклад, Гречка, Скрипник, Гоголь, Ревута тощо)[1]. Цей спосіб творення цілком непритаманний російським прізвищам[1]. Іншою великою відмінністю більшості українських прізвищ від російських є те, що в основі українських прізвищ зазвичай лежать не присвійні прикметники, тоді як російські прізвища є здебільшого патронімічними присвійними прикметниками[2]. Саме тому, як зазначав мовознавець Борис Унбегаун, прізвища зі закінченням на -ов в українській мові є здебільшого зросійщеними українськими чи українізованими російськими прізвищами[3]. Прізвища на -ин, які в російській є патронімічними, в українській є матронімічними[3]. Суфікс -ович/-евич використовується в українській для утворення патронімічних прізвищ, тоді як у російській він здебільшого використовується для патронімів (імен по батькові), а не прізвищ[3]. В українській мові, на відміну від російської, як прізвища широко поширені зменшувальні форми імен чи зменшувальні форми загальних назв, що виражається у використанні суфіксів -енко (на Наддніпрянщині) та -ук, -юк (на Заході України)[3].
Перетворення українських прізвищ на російські почалося ще за часів перебування українських земель у складі Російської імперії й продовжувалося у часи входження України до СРСР[4]. Зросійщення прізвищ велося внаслідок усвідомленої політики зросійщення, некомпетентності чи низького професіоналізму зусиллями працівників російської адміністрації (РАГСу, паспортних столів, сільрад), релігійних установ, військових структур (зокрема, під час служби в армії) і репресивно-каральних органів, які записували спотворені прізвища українців в юридичні документи російською мовою (зокрема, у метричні книги, свідоцтва про народження, паспорти)[5][6][7][8][1]. Також нерідкими були випадки, коли самі носії змінювали свої українські прізвища на зросійщені під впливом соціально-політичних, правових і культурних чинників[6][1]. Зокрема, це робили, щоб приховати своє українське походження, для просування по службі чи для аристократизації свого походження[1][9][4].
У Російській імперії русифікація українських прізвищ була досить поширеним явищем[10]. Тоді в релігійних установах (зокрема, у духовних школах) часто перекладали українські прізвища на російський чи латинський лад[8][11]. Так з'явилися прізвища Боневольський, Лакриментов, Тацитурнов, Смирнов[8]. Як згадував священник Яків Ліницький (Леницький) (1759—1840), під час командирування священників у Лондон у 1770-х роках протоієрей Андрій Самборський змінив усі українські прізвища своїх підлеглих священнослужителів на російські: Прокопович — на Прокофьєв, Флавицький — на Флавіанов, Леницький — на Смірнов (lenis — рос. смирный, тихий)[11]. Предок українського громадського діяча Сергія Єфремова, який служив православним священником, щоб отримати парафію, мусив первісне українське прізвище Охріменко перелицювати на російське Єфремов[8]. Нерідко й самі носії з метою надання своєму українському прізвищу аристократичних рис записували свої прізвища на російський лад з додаванням закінчення -ов, -ін[9]. Зросійщене прізвище Гребьонкін (рос. Гребёнкин) початково носив письменник Євген Гребінка, яке мав і його батько, сам Євген підписував цим прізвищем свої листи до 1832 року, коли почав підписуватись як «Гребінка» або «Гребенка»[10].
Активно зросійщення прізвищ проходило на Наддніпрянщині, Слобожанщині, Сіверщині, Запорожжі, Причорномор'ї[12] та українських етнічних теренах, які сьогодні належать Російській Федерації — на Кубані[13], Подонні (Східній Слобожанщині)[11], Донщині[14], Зеленому Клині[15]. Зокрема, український громадський діяч Аркадій Животко наводить приклад таких українських прізвищ на Подонні як Науменко, Олексієнко, Білоус, Дерев'янко, Голуб, Божко, Сильченко, які були перетворені на Нуменков, Алексеенков, Белоусов, Деревянкин, Голубев, Божков, Сильченков[11]. Російський мовознавець Борис Унбегаун перелічує такі зросійщені українські прізвища серед донських козаків як Абраменков, Іваненков, Власенков, Михайльонков, Давидьонков, Сидорьонков[14]. Під час першої радянської паспортизації у 1930-х роках на Кубані багатьох українців записували росіянами, змінювали українські прізвища на російські чи зросійщенні (Жовтобрюх на Жовтобрюхов, Сеник на Сєннікова, Гас на Полєнов тощо)[16][17][18]. Зокрема, прізвище відомого борця з Кубані Івана Піддубного було записано «Поддубный», а національність — «русский», що сам спортсмен виправив на «Піддубний» і «українець», за що був на деякий час заарештований НКВС[19]. У радянські часи прізвище турбобура Петра Шумила змінене на російський манір на Шумілов[20].
Після розпаду СРСР в українців з'явилася можливість дерусифікувати свої прізвища. Зокрема, український мовознавець Олександр Пономарів, уродженець Таганрога на Донщині, свідомо змінив своє прізвище зі зросійщеного Пономарьов на українське Пономарів[21]. Так само повернула собі українське прізвище українська співачка Ірина Білик, чиє прізвище за радянських часів було зросійщене як Бєлік[22].
Деформаційні процеси відбуваються на фонетичному, морфологічному, евфонічному та інших рівнях[23]. Внаслідок російського впливу відбуваються такі деформації українських прізвищ: деформації кореневих морфем, додавання російських суфіксів (-ов, -ін, -ой, -ік), порушення законів словотвору, відхилення від правописних і орфоепічних норм тощо[24][25]. Деякі прізвища утворювалися від російських лексем (Васічкіна) чи перекладалися російською мовою (Воробей)[6]. За рівнями відбуваються такі деформації:
- На фонетичному рівні:
- [а, е] замість нормативного [о]: Аладько, Алєйнік, Амельченко, Барщевський, Черногуз[25]
- [е], [є], [о] замість [і]: Рябейчук, Бєлодєд, Дєдушенко, Сєроштан, Нездоймінога або навпаки — Стіценко[25]
- [е] замість [и]: Піщемуха[25]
- [і] замість [и, о]: Господідай, Крівошапка, Прішляк, Прідібайло, Семіног, Ціцька; Подопрігора, Поддубний[25]
- випадні [і, о]: Карнабіда — Карнабда, Песиголовець — Песіглавець[25]
- [н] замість [м]: Ніколенко, Ніколаєнко, Ніколайчук, Нікітенко, Нікітєнко, Нікітчук[25]
- [л] замість [в]: Гоніволк, Убейволк, Долгошапка, Полторабатька, Полторакожуха[25]
- [сч] замість [щ]: Счастлівець[25]
- [ф] замість [х]: Хоменко — Фоменко[26]
- зміщення традиційного наголосу: Темче́нко — Те́мченко, Мураве́ць — Му́равець[27]
- На морфологічному рівні відбуваються:
- зміни українських суфіксів і закінчень (-енко, -ів) на російські (-ов, -в, -ін, -ой)[6][24][9][14]
- додавання російських суфіксів і закінчень (-ов, -ін, -ой) до українських безсуфіксних прізвищ, зокрема, до тих прізвищ, які у своїй основі є назвами професій і закінчуються на -ар зазнають зросійщення шляхом додавання закінчень -ь або -ьов (рос. -ёв)[28]
Приклади українських прізвищ на -енко (-єнко) змінених на -ов (-енков):
Українські безсуфіксні прізвища, які у своїй основі є назвами професій і закінчуються на -ар, зазнають зросійщення шляхом додавання закінчень -ь або -ьов (рос. -ёв), а інші — просто додаванням закінчень -ов[9][28]:
- Бондар — Бондарь — Бондарьов[28]
- Лимар — Лимарь — Лимарьов[28]
- Гонтар — Гонтарь — Гонтарьов[28]
- Січкар — Січкарьов — Сєчкарьов[28]
- Кушнір — Кушнарьов[28]
- Грабар — Грабарьов[28]
- Друкар — Друкарьов[28]
- Слюсар — Слюсарьов[28]
- Крамар — Крамарьов[28]
- Чоботар — Чеботарьов[28]
- Лихар — Лихарьов[28]
- Шинкар — Шинкарьов[28]
- Золотар — Золотарьов[9]
- Коваль — Ковальов[9]
- Кравець — Кравцов[9]
- Різник — Рєзник — Рєзніков[30]
- Швець — Шевцов[24]
- Чумак — Чумаков[24]
Подібне відбувається з прізвищами, які етимологічно пов'язані з індивідуальними ознаками носія (фізіологічними, поведінковими тощо)[31]:
Інші приклади зросійщених українських прізвищ:
- Вовкогон — Вовкогонов / Волкогонов[33]
- Бережний — Брежнєв[34]
- Вільний — Вольний[34]
- Білоус — Белоусов[11]
- Дерев'янко — Деревянкин[11]
- Голуб — Голубев[11]
- Божко — Божков[11]
- Сквирський — Сквірський[7]
- Кіт — Котов[24]
- Баран — Баранов[24]
- Зуб — Зубов[24]
- Гаврилів — Гаврилов[24]
- Стрільців — Стрєльцов[24]
- Передрій — Передрєєв[24]
- Горинь — Горіна[24]
- Пономарів — Пономарьов[21]
- Шумило — Шумілов[20]
- Охріменко — Єфремов[8]
- Піддубний — Поддубний[19]
- Каплун — Каплунов[1][35]
- Решетило — Решетилов[35]
- Бугайов[1]
- Буряков[1]
- Гетьманов / Гетманов[1]
- Сотников / Сотніков[1]
- Щербаков[1]
- Приймаков[1]
- Горобцов[1]
- Бабичев / Бабічеєв[1]
- Сердюков[1]
- Барилов[1]
- Довжиков / Должиков[1]
- Хрущов[1]
- Горбачов[1]
- Чубаров[1]
- Запорожцев[1]
- Мандрикін[1]
- Цибулін[1]
- Шульгін[1]
- Клімченко[24]
- Долінчук[24]
- Літвіненко[24]
- Кісіль[24]
- Кісілевич[24]
- Полещук[24]
- Руднік[24]
- Павлік[24]
- Полторадядька[24]
- Бельченко[6]
- Багатіренко[6]
- Верховніна[6]
Найбільшого зросійщення зазнали прізвища на територіях, які тривалий час перебували у складі Російської імперії (Наддніпрянщина, Слобожанщина, Сіверщина, Запоріжжя, Причорномор'я)[12]. Активно зросійщення прізвищ проходило на українських етнічних теренах, які сьогодні належать Російській Федерації — на Кубані[13][16], Подонні (Східній Слобожанщині)[11], Донщині[14], Зеленому Клині[15].
Зросійщення призвело до того, що значна частина українців носить зросійщені, денаціоналізовані прізвища, які втратили свій автентичний український характер та значення[5]. Мовознавець Володимир Горпинич наводить приклад рівня зросійщення українських прізвищ у декількох населених пунктах України[36]. Так, за його підрахунками, лише у селі Богданівка Дніпропетровської області зросійщені українські прізвища налічуються у 57 % мешканців, у селі Тарасівці — у 49 %, у Новокиївці — у 39 %[36]. За даними карти поширення прізвищ України станом на 2011—2013 роки, складеної генеалогічним товариством «Рідні», в Україні налічується така кількість носіїв деяких традиційних і зросійщених прізвищ[31]:
| Автентичне (первісне) прізвище | Носіїв | Зросійщене (деформоване) прізвище | Носіїв |
|---|---|---|---|
| Коваль | 62 232 | Ковальов / Ковальова | 40 978 |
| Золотар | 1254[37] | Золотарьов / Золотарьова | 5994 |
| Різник | 3756 | Рєзник / Рєзніков / Рєзнікова | 1137 |
| Лизун | 949 | Лізун / Лизунов / Лизунова / Лізунов / Лізунова | 900 |
| Моргун | 7119 | Моргунов / Моргунова | 2690 |
| Кут | 528 | Кутов / Кутова | 2051 |
| Покотило | 3154 | Покотілов / Покотілова / Покотилов / Покотилова | 560 |
Персонаж Свирид Голохвостий у п'єсі «За двома зайцями» Михайла Старицького (1883) називає себе на російський манір «Голохвастов»[39]:
 | Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за Канаваю? Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели! Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть. |  |
У сатиричній п'єсі «Мина Мазайло» Миколи Куліша (1929) розповідається, як головний герой твору, дрібний радянський урядовець Мина Мазайло, та його родичі змінюють своє українське прізвище «Мазайло» на зросійщене «Мазєнін»[40].
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Магрицька І. (14.05.2009). Змінив українське прізвище — і ти вже не українець… (укр.). Слово Просвіти. Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ Унбегаун, 1989, с. 201.
- ↑ а б в г Унбегаун, 1989, с. 202.
- ↑ а б Лубчак В. ...Вага однієї літери. День. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ а б Литвин, 2020, с. 46.
- ↑ а б в г д е ж Поповський, 2015, с. 188-189.
- ↑ а б Горпинич, 2009, с. 21.
- ↑ а б в г д Кримський А. Життєпис і літературна діяльність С. О. Єфремова // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. Книги II—III (1920—1922). Частина офіційна. — К., 1923. — С. 42.
- ↑ а б в г д е ж Литвин, 2020, с. 47.
- ↑ а б Моціяка О. П., Моціяка П. П. Петро Рєдкін і Гімназія вищих наук князя Безбородька // Література та культура Полісся. — 2013. — Вип. 72. — С. 278-294.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Животко А. Подонь // Пам'ятки України: історія та культура. — К., 1995. — № 1–2. — С. 110.
- ↑ а б Литвин, 2020, с. 50.
- ↑ а б Поповський, 2015, с. 190-191.
- ↑ а б в г д е ж и к л Унбегаун, 1989, с. 207.
- ↑ а б Мамай А. За Сибирью, где солнце всходит, или Почему не состоялась в Зелёном Клине вторая Украина // Зеркало недели. — 23—29 октября 1999. — № 42 (263). Архівовано з джерела 14 березня 2008. Процитовано 2023-01-22. (рос.)
- ↑ а б Як Росія вкрала Кубань. Архівні свідчення українців, що стали «русскімі». Главком (укр.). 2 квітня 2022. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ "На Кубані всіх українців записали росіянами". Gazeta.ua (рос.). 21 серпня 2012. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ Супрун-Яремко Н. (7 листопада 2014). Надія Супрун-Яремко: «Криза самоідентифікації – страшний процес на Кубані, який лише посилюється». tyzhden.ua. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ а б Кулиняк Д. І. Український Геркулес // День. — 2014. — № №224.
- ↑ а б Поповський, 2015, с. 191.
- ↑ а б Помер Олександр Пономарів: невтомний борець проти зросійщення української мови (укр.). BBC News Україна. 14 жовтня 2020. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.
- ↑ Ірина Білик розповіла, як повернула собі українське прізвище після русифікації нашої країни (укр.). ТСН.ua. 21 грудня 2017. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ Поповський, 2015, с. 188.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Сербенська О. Дещо про культуру мови і культуру слова // Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. — Київ : Просвіта, 2001. — С. 95-96.
- ↑ а б в г д е ж и к Поповський, 2015, с. 192.
- ↑ Горпинич, 2009, с. 25.
- ↑ Горпинич, 2009, с. 21-22.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Унбегаун, 1989, с. 213-214.
- ↑ Унбегаун, 1989, с. 219.
- ↑ а б в Литвин, 2020, с. 48.
- ↑ а б Литвин, 2020, с. 48-49.
- ↑ а б в Литвин, 2020, с. 49.
- ↑ Унбегаун, 1989, с. 223.
- ↑ а б Унбегаун, 1989, с. 224.
- ↑ а б Рацибарська Ю. (2 грудня 2019). Русифікація. Фільм-дослідження про українську мову зняли у п'яти країнах (укр.). Крим.Реалії. Процитовано 14 вересня 2022.
- ↑ а б Горпинич, 2009, с. 20-21.
- ↑ Золотар. ridni.org (укр.).
- ↑ Лермонтов М. Ю. Княгиня Лиговская // Сочиненія М.Ю. Лермонтова: полное собр. въ одномъ томѣ. — С.-Петербургъ, 1893. — С. 692. (рос. дореф.)
- ↑ Старицький М. П. Поетичні твори. Драматичні твори. — Київ : Наукова думка, 1987. — С. 481.
- ↑ Бобинський В. П. Микола Куліш. Мина Мазайло. Комедія. ДВУ, 1929 // Гість із ночі. — К. : Дніпро, 1990. — С. 503-505.
- Горпинич В. Основні принципи дослідження сучасних прізвищ України // Українська мова. — 2009. — № 4. — С. 18-27.
- Литвин А. Г. Трансформації прізвищ на ґрунті іншої мови // Філологія ХХІ століття : зб. наук. пр. студентства й наук. молоді за матеріалами Х Всеукр. наук.-практ. конф. студентства й наук. молоді, Харків, 29 квіт. 2020 р.. — Харків, 2020. — С. 45–50.
- Поповський А. М. Зросійщення українських прізвищ // Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. — 2015. — Вип. 13. — С. 187-193.
- Унбегаун Б. Г. Русские фамилии. — М. : "Прогресс", 1989. — 267 с. (рос.)
- Був Козак, став Козаков: ЯК РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ ТА СРСР ЗРОСІЙЩУВАЛИ ПРІЗВИЩА. 25.07.2022. Телебачення Торонто. YouTube.
- Крижанівська М. (8 грудня 2021). Підступна політика: як і навіщо російські окупанти змінювали прізвища українців (укр.). 24 Канал. Процитовано 14 вересня 2022.
- Медведєв О. (11 лютого 2011). Чому я не справжній Медведєв? Як українські прізвища стали російськими. Історична правда. Процитовано 14 вересня 2022.
- Яворська Л. (11 жовтня 2022). Рубльов – Рублів, Яковлєв – Яков’юк: як можна дерусифікувати прізвища?. vsn.in.ua. Волинська Служба Новин.
- Обличчя Незалежності Російський шовінізм під обгорткою «дружби народів» в СРСР