Картознавство — Вікіпедія

Картознавство — теоретичний розділ картографії, що вивчає картографічні твори (карти, атласи, глобуси, програмні продукти тощо), її елементи, властивості, види та історичний розвиток, а також способи практичного і теоретичного використання карт[1][2]. Картознавство розглядає картографію як наукову систему, вивчає її предмет і метод, досліджує питання математичної основи карт, картографічної генералізації, способів і засобів картографічного зображення, класифікацій карт[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Картознавство достатньо молодий науковий напрямок. Його формування відносять до першої половини XX століття[3].

Історія картографування території України

[ред. | ред. код]

Завдяки працям українських вчених П. Чубинського, Д. Багалія, Г. Величка, М. Кордуби, С. Рудницького на початку XX ст. було створено історико-картографічну основу для відображення етнічної території України, а також вивчені основні особливості її формування і розселення етнічних меншин. Окремо вирізнимо дослідження С. Шелухина (1921, 1936) щодо вживання та розміщення назви «Україна» на географічних італійських, французьких, голландських, англійських і німецьких картах в XVI—XIX ст.

Серед найвідоміших науковців, які плідно працювали та працюють в галузі історичної картографії, слід згадати таких українських дослідників, як П. Тутковський, Л. Багров, В. Кордт, Я. Дашкевич, М. Вавричин, Я. Ісаєвич, І. Гирич, У. Кришталович, І. Бутич, Р. Сосса, А. Харченко, О. Шаблій, В. Шевченко, Ф. Шевченко, І. Ровенчак, Н. Падюка, Т. Люта, Д. Вортман, А. Байцар, К. Галушко та ін.

В Україні

[ред. | ред. код]

В Україні дослідження з картознавства традиційно проводять на Географічному відділенні Інституту геофізики НАН України, географічних факультетах Київського, Харківського і Чернівецького університетів[3].

Джерелознавство

[ред. | ред. код]

До картознавство також відносять картографічне джерелознавство — систематичний огляд картографічних творів, методику використання карт, історію картографії. У вузькому значенні під картознавством можуть розуміти лише картографічне джерелознавство[3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Картознавство // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.
  2. Картоведение // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 2 : Евлах — Миллибар. — 592 с.
  3. а б в г Павлова В. П. Картознавство // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — С. 127. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3.

Література

[ред. | ред. код]
  • Божок А. П., Молочко А. А., Остроух В. І. Картографія : підруч. для студ. геогр. ф-тів вищ. навч. закл / ред. : Н. Земляна. — К. : Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2008. — 271 с. — ISBN 978-966-439-065-8.
  • Левицький І. Ю., Фурса Л. С. Українсько-російський картографічний словник. — К. : ГУГКК при Кабміні України, 1997. — 413 с.
  • Паславський Т. Історична картографія і картознавство від стародавнього світу до європейського відродження : бібліографічний огляд видань 80-поч. 90-х років ХХ ст. // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. — Л. : Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, НАН України, 2004. — Вип. 12. — С. 17-33. — ISSN 9660231520.
  • (рос.) Салищев К. А. Картоведение. — М. : Изд-во МГУ, 1990.

Посилання

[ред. | ред. код]