Колюхів — Вікіпедія

село Колюхів
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Тер. громада	Тиврівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA05020270130068873
Основні дані
Засноване	1553 року[1]
Населення	224
Площа	1,21 км²
Густота населення	209,92 осіб/км²
Поштовий індекс	23306
Телефонний код	+380 4355
Географічні дані
Географічні координати	48°59′20″ пн. ш. 28°37′57″ сх. д. / 48.98889° пн. ш. 28.63250° сх. д. / 48.98889; 28.63250
Середня висота над рівнем моря	252 м
Водойми	Буг
Місцева влада
Адреса ради	23306, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Колюхів, вул. Вишнева, 4
Карта
Колюхів
Колюхів
Мапа
Колюхів у Вікісховищі

Колюхів — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Населення становить 224 особи. Входить до складу Тиврівської селищної громади.

Село розташоване на північному сході громади за 12 км від центру громади Тиврова, приблизно в 18 км від міста Немирів. Влітку до міста можна дістатись за допомогою понтонного моста, через річку Південний Буг, у напрямку сусіднього села Никифорівці.

Сусідні населені пункти:

			Потуш (Немирівський район)
	Соколинці	Пн	Никифорівці
		Зх    Колюхів    Сх
		Пд
	Дзвониха	Канава

За легендами, засновниками Колюхова стали декілька родин українських селян, які рятувалися від набігів татар в зарослях дикого глоду, де й оселилися: на відстані одного кілометра від правого берега річки Південний Буг і назвали своє поселення "Колюхів". Тому що навкруг росли зарослі колючого глоду.

  З часом, основна частина села перемістилась на південь, і розташувалась навкруги невеликої річки, а зарослі глоду, з часом, були викорчувані під поля, тому до теперішнього часу не залишилось навіть і їх сліду. Досить детально описав село у своїй книзі "Над Бугом-рікою" її уродженець Пантелій Іванович Марценюк [1]. 

На початку 20-го століття землями навколо села володів малопомісний поміщик Рублевський. А на околиці Колюхова, у сторону переправи через річку до сусіднього села Никифорівці за яром, що звався Руткою, купив помістя професор-психоневролог з Одеси Микола Михайлович Попов. Надалі в кінці своєї садиби він звів літню двоповерхову дачу та заклав басейн. У 1914 році Попов володів 124 десятинами землі.^[2] Населення Колюхова на той час славилось вирощуванням тютюну та хліборобством. В честь святого Олександра Невського в селі за кошт жителів у 1898 році була побудована дерев'яна церква, яка збереглась і до нашого часу.^[3] Церква знаходиться на околиці села, поряд з кладовищем, у напрямі до села Соколинці.

У 1917 р. садибу Миколи Попова вщент розграбували селяни, розібравши на цеглини навіть його новий будинок, а сам він подався до Франції.^[4] В архівних документах того часу містяться уривчасті посилання більшовицьких джерел на активність навколо Колюхова та сусідніх сіл Канави і Соколинців «білобанд» Артема Онищука та інших отаманів.^[5] Жителі Колюхова разом з жителями інших навколишніх селищ прийшли на допомогу селянам Стрільчинець та Ведмежої, відбиваючи березневий рейд польських легіонерів 1 квітня (19 березня) 1918 року. Поляки були відігнані до Немирова, де після жорстокого бою 300 легіонерів роззброєно. Отаману Артему Онищуку, уродженцю сусіднього села Соколинці, як відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[2].

За колишнім адміністративним поділом село входило до Брацлавського повіту.

У роки нацистської окупації (1941–1944 рр.) по річці проходив німецько-румунський кордон. Правобережна частина Побужжя з Тивровим потрапила до румунської «Трансністрії», лівобережна з Немировим — до генерального округа «Житомир» німецького «Райхскомісаріату Україна». У такій глушині військ майже не було, стояли тільки окремі варти з румунських солдатів, які відносились з певною повагою до українських хліборобів. В селі навіть розпочала працювати школа, де підлітків стали вчити румунській мові. При румунах люди хоч і бідували, однак меншою мірою ніж при німецькій владі. З часом прийшла весна 1944-го. Крига на Бугу просіла, почалася повінь. У бездоріжжі, непрохідній багнюці противник відходив хаотично, кидаючи на дорогах техніку та озброєння. Саме у 1000-й день війни, 17 березня в рамках Проскурівсько-Чернівецької операції 100 стрілецька дивізія 106 стрілецького корпусу 38 загальновійськової армії до 10 години ранку одним полком переправилася через Буг в районі Канави, другим полком на марші з Колюхова на Дзвониху і третім — з Онитківець на Черемошне. «Совінмормбюро» цього дня повідомило: «Южнее города Винница наши войска продолжали вести наступательные бои, у ходе которых заняли несколько населенных пунктов и среди них Потоки, Сидава, Гришевцы, Маянив, Шершни, Василевка, Звониха, Колюхів, Канава».

У добу розвиненого соціалізму в Колюхові відновився колгосп. Поблизу села був побудований газогін високого тиску для перекачування російського блакитного палива на Захід. Втім, газу довгий час село так і не побачило. А колгосп надалі увійшов до радгоспу «Дзвониський» на чотири села — Дзвониху, Колюхів, Соколинці та Канаву. Від радгоспу у 90-ті роки XX століття відокремився колгосп «Перемога» з конторою в Колюхові. Адміністративно село декілька раз змінювало своє підпорядкування. Так у 1917 році село належало до Лучанської волості. З 1921 року воно входило до Тиврівської волості, а надалі до Дзвониської сільської ради. 29 червня 1989 року утворилась Колюхівська сільська рада. Головою цієї сільради понад 20 років, аж до своєї смерті, був Петро Володимирович Ткачук. В 1888 році священником Олександром Шпановським в селі була відкрита школа грамоти. Тепер в селі функціонує загальноосвітня школа 2-3 ступеню, що розміщена в колишньому будинку поміщика Рублевського. Поряд побудовано нове приміщення школи, яке вже понад 20 років влада не може ввести в експлуатацію.

Родом з Колюхова:

• Пантелій Іванович Марценюк — автор історико-біографічної повісті «Над Бугом-рікою» [3]/

• Дзвони́ха // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.572

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колюхів

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (грудень 2013)

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (грудень 2013)

Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.