Кононенко Іларіон Пилипович — Вікіпедія

Кононенко Іларіон Пилипович
Народження:	28 березня 1900(1900-03-28) село Стехівка Полтавської губернії, тепер село Грабинівка Полтавського району Полтавської області
Смерть:	12 січня 1972(1972-01-12) (71 рік) місто Харків
Національність:	українець
Освіта:	Харківський національний медичний університет
Ступінь:	кандидат медичних наук
Партія:	КПРС
Нагороди:

Іларіо́н Пили́пович Кононе́нко (15 (28) березня 1900(19000328), село Стехівка Полтавської губернії, тепер село Грабинівка Полтавського району Полтавської області — 12 січня 1972, місто Харків) — український радянський діяч, лікар-невролог, народний комісар охорони здоров'я Української РСР у 1944–1947 р.р. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Кандидат медичних наук (1946).

Народився 15 березня 1900 року у селі Стехівка у родині мельника-вальцювальника. Початкову освіту здобув у церковно-парафіяльній школі. Трудову діяльність розпочав наймитом у панському маєтку. З 1917 по 1926 рік працював машиністом електроводоканалу в Полтаві. Член ВКП(б) з 1925 року.

У 1925 році був обраний членом президії Полтавської окружної ради професійних спілок. Одночасно працював головою окружної каси страхування.

Одержав середню освіту у вечірньому університеті. У 1930 році як відмінника навчання зараховують у Харківський медичний інститут (ХМІ) на психоневрологічний факультет, який був реорганізований в інститут психоневрологічних кадрів (1932 рік). Обирався секретарем партійного бюро, згодом головою загальноінститутського студентського профкому. У лютому 1935 закінчив Харківський інститут психоневрологічних кадрів ^[1], ^[2].

У 1935—1936 роках — завідувач Полтавського міського відділу охорони здоров'я.

У 1936—1938 роках — завідувач Вінницького обласного відділу охорони здоров'я.

У 1938—1941 роках — директор Вінницького медичного інституту, одночасно викладав неврологію.

Під час німецько-радянської війни з 1941 по 1942 рік — у Червоній армії: начальник госпіталю № 3396 фронтового евакуаційного пункту № 165 Калінінського фронту, який дислокувався у містах Полтаві та Іваново.

З 30 жовтня 1942 по 1944 рік — директор Івановського медичного інституту в РРФСР; завідувач Івановського обласного відділу охорони здоров'я.

21 березня 1944 — березень 1947 року — народний комісар (міністр) охорони здоров'я Української РСР. На цій посаді він почав відбудовувати медичні установи після війни, налагоджувати зв’язки з організаторами охорони здоров’я – досвідченими харківськими професорами О.І. Мещаніновим, М.М. Соловйовим, М.М. Левіним, В.О. Бєлоусовим, О.М. Марзєєвим, І.І. Грищенком та іншими. У Харкові І.П. Кононенко сприяв створенню інституту для лікування і протезування поранених, який очолив О. П. Котов ^[3].

Вивчав питання клінічної неврології під керівництвом професора Д.І. Панченко. У 1946 році захистив кандидатську дисертацію, отримав звання доцента спеціальності «Нервові хвороби» ^[4].

У 1947—1949 роках — директор клініки Львівського медичного інституту. У Львові сприяв організації інституту переливання крові.

У 1949—1959 роках — директор Харківського медичного інституту, одночасно — доцент кафедри нервових хвороб.

Кононенко брав активну участь у створенні клініки дитячої неврології у Харківській обласній клінічній лікарні, яка відкрилася у 1953 р. У цьому році в ХМІ була відкрита кафедра дитячої неврології ^[3].

Помер 12 січня 1972 року (Харків), похований на міському кладовищі № 2.

Вивчав питання дитячої неврології, основні нервові процеси у дітей з ураженням нервової системи.

Велику увагу приділяв підготовці наукових педагогічних кадрів. Під його керівництвом захищено 167 дисертаційних робіт, з них 17 докторських. З 1951 року почали навчатися іноземні студенти. У 1956 році було організовано вечірнє відділення при ХМІ. Під час керівництва І.П. Кононенка в Харківському медичному інституті проводилась велика робота по зміцненню та розширенню його матеріально-технічної бази. Відбудували корпус студентського гуртожитку (вул. Пушкінська, 106), добудовано морфологічний корпус інституту площею 14 000 кв. м. (просп. Леніна, 4, нині – проспект Науки), де розмістилися теоретичні кафедри ^[3]. Також лікар працював доцентом на кафедрі нервових хвороб у ХМІ.

У лабораторії кафедри дитячої неврології, де працював вчений, створювалися нові лікувальні препарати (водні та олійні розчини, настоянки), активно використовувалися продукти бджільництва ^[1]. Кононенко І.П. є спів­автором препарату «Мелісин» для лікування нервових захворювань, виготовленого з бджолиної отрути. В 1958 році виступив з науковим повідомленням стосовно цієї роботи на V Міжнародному конгресі з бджолярства у Римі ^[4].

Неодноразово обирався депутатом Дзержинської районної Ради депутатів трудящих міста Харкова, членом Харківського наукового медичного товариства.

• військовий лікар 2-го рангу

• орден Трудового Червоного Прапора
• орден Червоної Зірки (17.06.1942)
• медалі

• Перцева Ж. М. Кононенко Ілларіон Пилипович / Ж. М. Перцева // Історія Харківського державного медичного університету. 200 років. — Х., 2005. — С. 732–733.^[5]
• Перцева Ж. М. Кононенко Ілларіон Пилипович / Ж. М. Перцева // Керівники вищої медичної школи: Харківський національний медичний університет / за заг. ред.: В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. - С. 138-141. - Режим доступу: http://repo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/28095/2/Керівники%20ВМШ.pdf [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.].
• Перцева Ж. Н. Кононенко Илларион Филиппович: Умелый организатор учебного процесса / Ж.Н. Перцева // Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред.: В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – С. 323-326. - Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/28094 [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.].

• Інститут історії України [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]
• Кононенко Іларіон Пилипович [Архівовано 2 січня 2018 у Wayback Machine.]