Контактор — Вікіпедія
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3c/Contactor_DIN_IEK.jpg/220px-Contactor_DIN_IEK.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/5e/Pneumatic_by-passing_contactors_of_electric_locomotive_VL11.jpg/220px-Pneumatic_by-passing_contactors_of_electric_locomotive_VL11.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/10/Simbolco.jpg/220px-Simbolco.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/23/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_PF.jpg/220px-%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_PF.jpg)
Конта́ктор (рос. контактор, англ. contactor, нім. Schütz n, Schaltschütz n, Kontaktgeber m) — двопозиційний контактний електричний апарат з самоповерненням, призначений для частих комутацій струмів, що не перевищують передбачених струмів перевантаження, та який дистанційно керується за допомогою електрики.[1]
Контактори відносяться до комутаційних апаратів і використовуються для замикання або розмикання електричних кіл, якими проходить великий струм, за допомогою електросхем з набагато-нижчим рівнем потужності ніж силові кола. Основним призначенням контакторів є керування (вмикання та вимикання) обладнанням — електродвигунами, освітлювальними системами, електричними конденсаторами, обігрівачами промисловими електричними печами тощо. На відміну від автоматичних та поворотних вимикачів контактори повинні здійснювати комутації з досить великою частотою (до 1200 циклів на годину). Відтак ці апарати повинні мати високу механічну й електричну витривалість. Найчастіше контактори використовуються у магнітних пускачах. Електромагнітні контактори серії КТ - це комутуючі пристрої, призначені для дистанційних частих запусків і відключень приймачів електричної енергії. Переважно використовуються в складі вантажопідйомного обладнання.[2]
Головними складниками контакторів є: корпус, котушка, магнітопровід, пружина, силові та додаткові контакти, затискачі.
За умовами використання, контактори поділяють на промислові та модульні, котрі використовуються у побутових щитках з 35 міліметровими рейками. Модульні контактори відрізняться невеликими розмірами і дуже тихою роботою - до 20 децибел. Відомі фірми випускають також модульні контактори і з ручним керуванням, яке здійснюється за допомогою ручного селектора на три позиції.
Промислові контактори розрізняють залежно від середовища, у якому знаходяться головні контакти — повітряні, газові, вакуумні тощо. За родом струму головного кола їх поділяють на контактори постійного та змінного струму.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b2/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B0.jpg/220px-%D0%9A%D0%BE%D1%82%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B0.jpg)
Залежно від числа силових контактів розрізняють контактори однополюсні, двополюсні, триполюсні та чотириполюсні. Однополюсний контактор має рухомий і нерухомий, а двополюсний — два рухомі і два нерухомі контакти тощо. Промислові контактори обов'язково мають додаткові несилові контакти для використання їх у схемах керування та сигналізації. Привід контактора може бути пневматичним або електромагнітним, залежно від цього розрізняються контактори електропневматичні та електромагнітні.
- ↑ ДСТУ 2848-94 Апарати електричні комутаційні. Основні поняття. Терміни та визначення.
- ↑ Контактори КТ-6000, КТ-6600, КТ-7000. Архів оригіналу за 5 листопада 2019.
- ДСТУ 2846-94 (ГОСТ 11206-93). Контактори електромагнітні низьковольтові. Загальні технічні умови.
- Клименко Б. В. Електричні апарати. Електромеханічна апаратура комутації, керування та захисту. Загальний курс: навчальний посібник. [Архівовано 12 грудня 2013 у Wayback Machine.] — Х.: «Точка», 2012. — 340 с. ISBN 978-617-669-015-3
- Низьковольтні електричні та електронні реле, контактори, пускачі : навч. посіб. для студ. електромех. та електротехн. профілю вищ. навч. закл. / М. В. Бурштинський, Б. І. Крохмальний, М. В. Хай ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львів. політехніка". – Л. : Вид-во Нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2011. – 172 с. : іл. – Бібліогр.: с. 169-170 (16 назв).
- Чунихин А. А. Электрические аппараты. — М.: Энергоатомиздат 1988. — 720 с. ISBN 5-283-00499-6