Кравчук Олексій Анатолійович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравчук.
Кравчук Олексій Анатолійович
Олексій Кравчук у ролі короля Данила
Народився3 квітня 1963(1963-04-03)[1] (61 рік)
Лієпая, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[1]
Країна Україна
Діяльністьактор, театральний режисер
Alma materХарківський державний інститут мистецтв ім. І. П. Котляревського (1988)
Відомі учніЛешишак Софія Ігорівна
ЗакладХарківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка, Львівський академічний театр імені Леся Курбаса, Донецький національний академічний український музично-драматичний театр, Перший академічний український театр для дітей та юнацтва, Луганський академічний обласний театр ляльок, І люди, і ляльки і ЛНУ ім. І. Франка
Учасникросійське вторгнення в Україну (з 2022)
БатькоКравчук Анатолій Андрійович[1]
МатиКравчук Ірина Сергіївна
НагородиЗаслужений діяч мистецтв України — 2012

Олексій Анатолійович Кравчук (нар. 3 квітня 1963, м. Лієпая, Латвія) — український актор, режисер, педагог та організатор театрального процесу. Син актора і режисера Анатолія та акторки Ірини Кравчуків. Заслужений діяч мистецтв України (2012). Лауреат премії імені Володимира Блавацького (2008)[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Вивчав акторську майстерність (1988) та режисуру (1995) у Харківському інституті мистецтв. Працював актором у Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1985—1988), пізніше у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (1988—1991, 1999—2012), а у 2006—2012 — директором останнього. У 1995—1999 та у 2012 був режисером Донецького драмтеатру; у 2000—2002 — в. о. головного режисера Першого українського театру для ді­тей та юнацтва у Львові; від 2012 — головний режисер Луганського театру ляльок. З 2015 — директор — художній керівник Львівського академічного театру «І люди, і ляльки». Олексій Кравчук викладав у Львівському університеті (2001—2005)[3].

Після повномасштабного вторгнення Росії вступив добровольцем до 80-ої окремої десантно-штурмової бригади (позивний «Артист», «Святий Миколай»), був контужений[4][5][6][7][8] в районі села Пилипчатине, під Бахмутом[9]. З липня 2023 року — повернувся до роботи у театрі[10].

Творчість

[ред. | ред. код]

В репертуарі актора є і комедійні, і драматичні ролі, його манера гри вирізняється простотою і змістовністю. Як режисер намагається сценічними засобами створити художні образи й динаміку, яка розкриває ідею та фабулу вистави; знаходить сучасні засоби вираження у постановках на історичні теми[2].

Робота в театрі

[ред. | ред. код]

Актор

[ред. | ред. код]
  • Юда, Командор («На полі крові», «Камінний господар» Лесі Українки),
  • Семянніков, Офіцер («Між двох сил» В. Винниченка),
  • Потвора, Памва («Бла­годарний Еродій», «Наркіс» за Г. Сково­родою),
  • Старий («Сад нетанучих скульп­тур» за Л. Костенко),
  • Олексій («Кабанчик» В. Розова),
  • Лопахін («Садок вишневий» за А. Чеховим),
  • Раскольников («Сни» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського),
  • Злодюжка («Опе­­ретка» В. Ґомбровича),
  • Калігула (однойм. п'єса А. Камю),
  • Король («Двір Генріха ІІІ» за А. Дюма)[2].
Львівський академічний театр «І люди, ляльки»

Режисер

[ред. | ред. код]
  • «Учитель танців» Лопе де Веґи (1995)
  • «Закон» В. Винниченка (1996)
  • «Піґмаліон» Б. Шоу (1997, також роль Гіґґінса)
  • «Отак загинув Гуска» М. Куліша
  • «Як важливо бути серйозним» О. Вайлда (обидві — 1998)
  • «Зо­­лотий човник» за п'єсою «Івасик-Те­­лесик» М. Кропивницького
  • «Зайчик-хвалько» С. Михалкова (обидві — 2002)
  • «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета (2006, також роль Естрагона;)
  • «Кольори» П. Ар'є
  • «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло (обидві — 2008)
  • «Гамлет» В. Шекспі­ра
  • «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Коби­ліна
  • «Оскар…» за Е.-Е. Шміттом (усі — 2011)
  • «Маскарад» М. Лермонтова (2012)
  • «Синій птах» М. Метерлінка (2013)[2][12].
Львівський академічний театр «І люди, і ляльки»)

Відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 2006 — Гран-прі Між­народного фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», м. Керч, АР Крим[16]
  • 2007 — Львівська обласна премія імені Бориса Романицького в категорії «Драматургія, театральне мистецтво»[2]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в collective author Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ а б в г д О. Ю. Кореняк. Кравчук Олексій Анатолійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7305-4.
  3. ↑ Відновіть культуру і тоді війна відійде на другий план, — український режисер (інтерв'ю з Олексієм Кравчуком)//24 тв, 10 листопада 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  4. ↑ Маріанна Попович. Зі сцени театру в театр воєнних дій: як львівський режисер став бійцем 80 ОДШБ.//Вголос, 9 червня 2022. Архів оригіналу за 15 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  5. ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (10 червня 2022). «Зараз є відчуття великої біди». Чому відомий львівський режисер пішов на війну. «Zaxid.net». Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  6. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (4 червня 2022). Режисер-фронтовик Олексій Кравчук: Сьогодні мій гуманізм укладається в автомат ми з україни. Портал «Главком». Процитовано 6 червня 2022.
  7. ↑ О. Кравчук – поранення на війні, «автомат – мій гуманізм», складнощі військових туалетів. «LAVRIN». 10 червня 2022. Процитовано 11 червня 2022.
  8. ↑ «Усі стали захищати країну»: історія актора-військовослужбовця. «Суспільне Львів». 13 жовтня 2022. Процитовано 17 жовтня 2022.
  9. ↑ Валентина САМЧЕНКО (18 липня 2024). Олекса Кравчук, режисер, десантник і волонтер. Побратими вже третій рік воюють – і не втомилися відстоювати Україну (укр.). «Укрінформ». Процитовано 19 липня 2024.
  10. ↑ Маріанна ПОПОВИЧ (11 липня 2023). Життя демобілізованого: десантник зі Львова розповів, чим він займається після звільнення зі ЗСУ. «Суспільне Новини». Процитовано 23 липня 2023.
  11. ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (26 липня 2020). Олексій Кравчук: «Потрібно спокійно займатися своєю справою». Директор львівського Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» – про прем’єру, відпустку і плани на новий сезон (укр.). Г-та «День». Процитовано 8 квітня 2024.
  12. ↑ Кравчук Олексій. Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  13. ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (4 червня 2019). Буде цікаво (укр.). «Zaxid.net». Архів оригіналу за 9 червня 2019. Процитовано 2019-6-09.
  14. ↑ Марічка КРИЖАНІВСЬКА (22 травня 2019-05-22). Львівський театр «І люди, і ляльки» поставив виставу про самотність у сучасному світі (укр.). «Zaxid.net». Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 2021-2-16.
  15. ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (25 лютого 2021). Маршрут №9. Львів — «Пустостан». «Театральний туризм» — «День» продовжує серію публікацій про найкращі вистави провідних українських театрів (укр.). «День» №9-10. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 2021-2-26.
  16. ↑ Козирєва Т. Кравчук: на «території» без кордонів // ДТ, 25 квітня 2008. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кравчук Олексій Анатолійович

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кравчук_Олексій_Анатолійович&oldid=43202749