Кіанг — Вікіпедія

Кіанг
Кіанг у зоопарку Геллбрунн, Мюнхен, Німеччина
Кіанг у зоопарку Геллбрунн, Мюнхен, Німеччина
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Непарнокопитні (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Підрід: Asinus
Вид: Кіанг
Equus kiang
Розповсюдження кіанга
Розповсюдження кіанга
Посилання
Вікісховище: Equus kiang
Віківиди: Equus kiang
EOL: 311506
ITIS: 624994
МСОП: 7953
NCBI: 94398
Fossilworks: 162072

Кіанг (Equus kiang) — вид ссавців родини конячих (Equidae). Зустрічається у Тибеті і прилеглих регіонах. Кіанг є близьким родичем кулана, проте дещо більше і має декілька більшу схожість з конем.

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]

Кіанги досягають довжини тіла близько 210 см, висоти у холці близько 142 см і ваги від 250 до 400 кг. Їх шерсть зверху влітку забарвлена ​​у світло-червоні кольори, у той час, як зимова довга шерсть швидше бура. На спині у них помітна чорна смужка. Нижня сторона біла, окремі білі ділянки вовни можуть сягати аж до спини. Білими є також ноги, передня частина шиї і морда. Крім більших кінцівок, різниця від кулана полягає й у більшій голові, коротших вухах, довшій гриві та ширших копитах.

Поширення

[ред. | ред. код]

Кіанги населяють весь тибетський гірський масив, що складається з гірських хребтів і плато на північ від Гімалаїв. Найчисленніші популяції мешкають у Тибетському автономному районі, а також у сусідніх китайських провінціях Цинхай і Сичуань. Кіанги зустрічаються і в Індії (штати Ладакх і Сіккім)[1][2] і у Непалі[3]. Їх місцем існування є гірські луки та чагарники на висоті до 5000 м над рівнем моря.

Еволюція

[ред. | ред. код]

Вважається, що рід Equus, який включає всіх існуючих коней, еволюціонував від Dinohippus, через проміжну форму Plesippus. Одним із найдавніших видів є Equus simplicidens, описаний як зебра, що має голову віслюка. Найдавнішому викопному на сьогодні — 3,5 мільйона років з штату Айдахо, США. Ймовірно, рід швидко поширився у Старому Світі, з аналогічним віком Equus livenzovensis задокументований із Західної Європи та Росії.[4]

Молекулярна філогенія вказує на останнього спільного предка всіх сучасних коней (представників роду Equus), що проживали ~ 5,6 (3,9–7,8) млн. Пряме палеогеномне секвенування метаподіальної кістки коня середнього плейстоцену 700 тис. років із Канади передбачає більш пізній 4,07 млн перед цією датою для останнього загального предка (MRCA) в межах від 4,0 до 4,5 млн[5]. Найдавнішу дивергенцію зазнали азійські геміони (підрід E. (Asinus), включаючи кулана та кіанга), за ними йдуть африканські зебри (підрід E. (Dolichohippus) та E. (Hippotigris)). Усі інші сучасні форми, включаючи одомашненого коня (а також багато викопних пліоценових та плейстоценових форми), належать до підроду E. (Equus), який зазнав дивергенції ~ 4,8 (3,2–6,5) мільйонів років тому.[6]

Поведінка

[ред. | ред. код]

Кіанги живуть у табунах від 5 до 400 особин. Зазвичай табуни мають склад з кобил та лошат, а також з особин-підлітків обох статей. Предводителькою груп є, як правило, зріла кобила. Соціальні зв'язки всередині групи дуже сильні, кіанги ніколи не покидають один одного і вирушають разом на пошуки їжі. Огири протягом літа живуть поодинці і збиваються до зими у табуни холостяків.

У пошуках їжі кіанги проходять великі відстані, долаючи в тому числі річки й інші водойми. Вони хороші плавці, іноді можна спостерігати їх при купанні. Як всі кінські, кіанги рослиноїдні і харчуються головним чином травами та іншою низькою рослинністю. За часів достатку їжі (липень і серпень) вони можуть набрати до 45 кг додаткової ваги.

Розмноження

[ред. | ред. код]

У липні і серпні огири починають слідувати за групами кобил і боротися з суперниками за право спаровуватися. Період спарювання закінчується у середині вересня. Після вагітності, що триває близько року, кобила у липні або серпні народжує по одному лоша. Новонароджені кіанги вже за декілька годин після пологів стоять на ногах і слідують за матір'ю. У віці одного року вони стають самостійними, статева зрілість настає у віці двох років або пізніше. Максимальна зареєстрована тривалість життя кіанга у неволі становила 26 років.

Систематика

[ред. | ред. код]

Іноді кіанга розглядаються як підвид кулана, проте дослідження ДНК дозволяють виділити їх в окремий вид.[7] Але ще ближчим родичем може бути вимерлий Equus converidens плейстоценової Америки[8], з яким він має ряд вражаючих подібностей; проте, така спорідненість вимагає, щоб кіанги перетнули Берингію під час льодовикового періоду, про що мало свідчень. Кіанги можуть схрещуватися з куланами, конями, віслюками і зебрами Берчелла у неволі, хоча, мули, (отримане потомство) є стерильним. Кіанги ніколи не одомашнювались.[9]

Існують три підвиди кіангів:

  • E. k. polyodon: південний кіанг (південний Тибет, непальський кордон)
  • E. k. holdereri: східний кіанг (Цінхай, південно-східний Сінган)
  • E. k. kiang: західний кіанг (Тибет, Ладакх, південно-західний Сінган)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. In weasel land [Архівовано 22 січня 2004 у Wayback Machine.]; Text and pictures by Sujatha Padmanabhan; Jan 10, 2004; The Hindu, India's National Newspaper
  2. Wild Ass sighted in Rajasthan villages along Gujarat [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.]; by Sunny Sebastian; Sep 13, 2009; The Hindu, India's National Newspaper
  3. Sharma, et al., 2004. Mapping Equus kiang (Tibetan Wild Ass) Habitat in Surkhang, Upper Mustang, Nepal. Mountain Research and Development. Vol 24(2): 149–156.
  4. Azzaroli, A. (1992). Ascent and decline of monodactyl equids: a case for prehistoric overkill (PDF). Ann. Zool. Finnici. 28: 151—163. Архів оригіналу (PDF) за 29 березня 2020. Процитовано 11 грудня 2019.
  5. Orlando, L.; Ginolhac, A.; Zhang, G.; Froese, D.; Albrechtsen, A.; Stiller, M.; Schubert, M.; Cappellini, E.; Petersen, B. та ін. (4 липня 2013). Recalibrating Equus evolution using the genome sequence of an early Middle Pleistocene horse. Nature. 499 (7456): 74—8. doi:10.1038/nature12323. PMID 23803765. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 11 грудня 2019.
  6. Weinstock, J. та ін. (2005). Evolution, systematics, and phylogeography of Pleistocene horses in the New World: a molecular perspective. PLoS Biology. 3 (8): e241. doi:10.1371/journal.pbio.0030241. PMC 1159165. PMID 15974804. Архів оригіналу за 19 березня 2019. Процитовано 19 грудня 2008.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. Ryder, O.A.; Chemnick, L.G. (1990). Chromosomal and molecular evolution in Asiatic wild asses. Genetica. 83 (1): 67—72. doi:10.1007/BF00774690.
  8. Bennett, D.K. (1980). Stripes do not a zebra make, part I: a cladistic analysis of Equus. Systematic Zoology. 29 (3): 272—287. doi:10.2307/2412662. Архів оригіналу за 6 травня 2020. Процитовано 11 грудня 2019.
  9. St-Louis, A.; Côté, S. (2009). Equus kiang (Perissodactyla: Equidae). Mammalian Species. 835: 1—11. doi:10.1644/835.1.