Лаврін — Вікіпедія

Лаврі́н (засвідчене також «Лаврин», ст.-укр. Лавринъ) — українське ім'я, за походженням є народною формою канонічного імені Лаврентій^[1]. Цікаво, що святий з ім'ям «Лаурін» (лат. Laurinus) згадується й у католицьких святках (14 квітня)^[2].

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (листопад 2017)

Ім'я Лаврін часто згадується в історії та літературі. Ще починаючи зі списків реєстрових козаків часто зустрічається Лаврін, син Лавріна. У той час багато козаків брали прізвище Лавріненко, «син Лавріна».

Як прізвище Лаврін формується ймовірно в 16-17 століттях. Так у населеному пункті Маркопіль Бродівського району Львівської області значна частина населення носять прізвище Лаврін. За переказами, в середині 18 століття Маркопіль переходить від сина Яна ІІІ Собецького Якова-Людовіка Собецького у власність руського воєводи Речиського. Воєвода для полегшення управління містечком запрошує бурмистром руського боярина Лавріна. У Лавріна народжується 10 синів і з того часу розійшлися по світу Лавріни.

За матеріалами історика Петра Лаврінчука, швидше за все походження прізвища Лаврінчук давнє українсько-руське. Рід зародився на території Жовкви, Бродів та Ратомщини. Адже в Жовкві знаходиться храм святого Лаврентія. Принаймні рід Лавріна Ратомського був дуже знатним та багатим. А сам Лаврін та його син Михайло Ратомський були Остерськими старостами та воєводами. Є версія, що до цього роду належить і Лаврін Капуста, права рука Богдана Хмельницького, який товаришував іще з батьком Богдана Михайлом Хмельницьким і який теж довгий час перебував у молоді роки на Бродівщині в Жовкві та Ратомщині. Після татарського нашестя осередком роду Лаврінів стали Маркопіль та Підкамінь. Лавріни там живуть і зараз. Нащадки Лаврінів, що живуть на Волині, Вінниччині, Рівненщині, Хмельниччині та багато на Київщині й у Білорусі, стали називатись Лаврінчуками.

Прізвища записувалися на слух, тому часто змінювалися. Прізвища Лаврін, Лавріненко, Лаврінчук та Лаврінович брали ті караїми, яких переселив із Криму литовський князь Вітовт: 400 родин, що були чиновниками та охоронцями Тракайського замку й резиденції у Вільні. Серед оточення Вітовта, Ягайла та інших князів знаходимо писарів та чиновників на прізвище Лаврін. Лавріни русько-караїмського походження були гарними майстрами-будівельниками земельних міст, серед яких є місто Маркопіль^[3]. Лаврінів-Лаврінчуків шанували і польські королі, особливо Ян Собеський, який теж пов'язаний із Жовквою та Бродами. Саме він під час експансії на Київщину після створення Речі Посполитої використав рід Лаврінів.

• Лаврін Капуста — соратник Б. Хмельницького

Вигадані персонажі

• Лаврін Кайдашенко — герой повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я».

• Лаврентій
• Лавр (ім'я)