Лебідь Микола Якович — Вікіпедія

Лебідь Микола Якович
Народження	5 травня 1936(1936-05-05) Кустине, Середино-Будський район, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР
Смерть	29 березня 2007(2007-03-29) (70 років)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної (1963)
Діяльність	графік, медальєр, викладач
Вчитель	Борушко Микола Хомовичd, Осипов Сергій Івановичd і Шепілевський Модест Анатолійовичd
Член	Спілка радянських художників України
Вчене звання	професор
Нагороди
Лебідь Микола Якович у Вікісховищі

Микола Якович Лебідь (5 травня 1936, Кустин — 29 березня 2007, Київ) — український графік, член Спілки радянських художників України з 1967 року; майстер медальєрного мистецтва та нагородної символіки. Лауреат премії Миколи Островського за 1986 рік, заслужений художник України з 1992 року.

Микола Лебідь народився 5 травня 1936 на хуторі Кустин Зноб-Новгородського р-ну (тепер с. Кустине Середино-Будський район) Сумської області УРСР. Батько Лебідь Яків Степанович (1896—1947) працював на залізниці, під час Другої світової війни воював у лавах Червоної армії, помер від поранень невдовзі після війни. Мати — Лебідь (Радченко) Євдокія Кирилівна (1898-19??). В сім'ї було шестеро дітей. Два старші брати померли в часи Голодомору 1930-х років. Старший брат Лебідь Данило Якович, вірний воїнській присязі пропав без звістки у листопаді 1943 року. До цього був нагороджений двома медалями «За відвагу». Після війни сестри Галина, Марія та наймолодший Микола жили з матір'ю. У повоєнні часи 1944—1954 рр. закінчив Зноб-Новгородську середню школу.^[1]

У 1957 склав іспити до Ленінградського вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної ^[2], диплом захистив на відмінно у 1963 р. Викладачі — Сергій Осипов, Модест Шепілевський, Микола Борушко.

Працював художником-конструктором Інституту «Укрдіпромеблі» й Інституту технічної естетики у Києві (1964—1967), головним художником Укрторгреклами (1966—1973).

В останні роки життя передавав свою майстерність студентам Інституту дизайну інтер'єрів і ландшафту Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ). Помер в Києві 29 березня 2007 року.

Акварелі Миколи Лебедя експонувалися на численних персональних та групових виставках. Картини художника є у приватних колекціях України, США, Великої Британії, Польщі, Чехії, Словаччини, Канади, Німеччини, ОАЕ, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Росії та інших країн.^[1][3][4]

Автор святкового освітлення Хрещатика у 1967—1977 рр. Здійснив проектування й авторський нагляд за промисловим випуском: серії світильників для громадських установ; музичних інструментів^[4] для Чернігівської та Житомирської музичних фабрик (зокрема, знамените піаніно «Україна», відзнаки ВДНГ СРСР); дитячих дерев'яних іграшок і сувенірів, які випускались у 1960–1970-х рр. на підприємствах Чернігова та Києва. Микола Лебідь є автором художньо-конструкторського рішення радіоприймача «Олімпік», «Олімпік-401» (1977). Автор дизайну столових приборів із золота та срібла, подарункових комплектів із напівкоштовних каменів (фабрика «Укрсамоцвіти»), годинників, фільмоскопів, гучномовців, та ін. Вироби були відзначені авторськими свідоцтвами Ради Міністрів СРСР і випускалися промисловістю від 1970-х до 2000-х років.

З 1980-х Микола Якович займається також проектуванням середовища. Це, зокрема, комплексне оформлення соціально-культурного комплексу України на Всесвітньому фестивалі молоді у Москві (1985, премія ім. М. Островського у 1986^[5]), малі архітектурні форми та краєзнавчий музей райцентру Варва на Чернігівщині (1986—1990), проект і реалізація меморіалу «Захисники Батьківщини» у селищі Борова на Київщині (1987), центральний парк у слобожанському місті Бєлгород (РФ, 1988), ресторан у м. Дубай (ОАЕ, 1996) тощо.

У сфері прикладної графіки М. Лебідь у 1980—1983 рр. розробив фірмовий стиль спортклубу «Наука» Академії наук України, згодом — серію пам'ятних медалей і знаків на замовлення київського радіозаводу «Славутич»^[2] (1982—1989). Здобутий досвід придався, коли 1999 року Верховна Рада оголосила конкурс на створення знаків державних нагород незалежної України, на якому М. Лебідь отримав ІІІ премію та згодом став автором знаків усіх 3-х ступенів ордена «За мужність» і ще близько двадцяти відомчих нагород.

Наприкінці життя Микола Якович розробив дуже ємну, лаконічну і виразну емблему для Українського комітету зі збереження індустріальної спадщини (який планувалося утворити), вона виявилася останньою його роботою.

• серії акварельних картин у власній вишуканій техніці, малював все творче життя^[1][4]
• графіка — «Старий Таллінн» (1965), «Пора цвітіння» (1966), «Русь» (1967), «Бегонія» (1980), «Ранок у горах» (1983);
• дитячі іграшки з дерева (1968–71);
• сувеніри для фабрики «Українські самоцвіти» (1975);
• сувеніри «1500 років Києву», інкрустація соломкою (1973);
• серія пам'ятних медалей та нагрудних знаків (1982–89);
• емблема Укр ТІССІН (2006)

• музичні інструменти для Чернігівскої і Житомирської  музичних фабрик, в тому числі відоме піаніно «Україна» (1966–68);
• столові прибори із золота та срібла (1974);
• побутові гучномовці;
• прилад «Стоп-тест» (медаль ВДНГ СРСР);
• електронні цифрові годинники;
• портативна туристична газова плитка (1975–79);
• радіоприймач «Олімпік», «Олімпік-401» (1977);
• Фільмоскоп «Фільмопроектор Ф-7» (1983)^[6][7][8][9];

• комплексне світлове оформлення Хрещатика (1967-77);
• соціально-культурний комплекс України в Москві (1985, співавтор, диплом Всесвітнього фестивалю у Москві);
• меморіал захисникам Батьківщини (смт. Борова Фастівського району Київської обл., 1986);
• парк Леніна (1987) і дитяче містечко (1988; м. Бєлгород, РФ);
• оформлення українсько-російського ресторану в м. Дубай (ОАЕ, 1996);

• Орден «За мужність» 3-х ступенів (1995, Державна нагорода України)^{[4][2][10][11][12][13][14][15][16]}
• Нагрудний знак «Почесний знак МВС України» (1995, МВС України)^{[2][12][17][18]}
• Нагрудний знак «За відзнаку в службі» (1995, МВС України)^[12][17][18]
• Нагрудний знак «Кращому працівникові пожежної охорони» (1995, МВС та МНС України)^{[2][12][17][18]}
• Нагрудний знак «Почесна відзнака Служби безпеки України» (1996, Служби безпеки України)^[2]
• Нагрудний знак «Хрест Слави» (1997, МВС України)^[4][19]
• Нагрудний знак «Почесний прикордонник України», логотип, серія сувенірів (1997, Прикордонні війська України/ ДПСУ)^[2][12]
• Почесна ювілейна відзнака Вищого арбітражного суду України (2001, Вищого арбітражного суду України)
• Медаль «За мужність в охороні Державного кордону України» (2000, Прикордонні війська України/ ДПСУ)
• Медаль «За бездоганну службу» в ПВУ 4-х ступенів (2002, Прикордонні війська України)
• Медаль «За миротворчу діяльність» (2003, МВС та Міноборони України)^[20]

• 
  Орден «За мужність» I ст.
• 
  Зірка ордену «За мужність»
• 
  Хрест Слави
• 
  Почесний прикордонник України
• 
  За миротворчу діяльність

• Лебідь Микола Якович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 256.;
• Т. І. Березюк. Лебідь Микола Якович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.

• стаття в «Київ та регіони. Хто є хто 2004—2005. VI випуск» — К., 2005. [Архівовано 4 березня 2020 у Wayback Machine.]