Липове (Кременчуцький район) — Вікіпедія

село Липове
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Кременчуцький район
Громада	Градизька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA53020050150076325
Основні дані
Засноване	початок XVII століття
Населення	578
Площа	3,458 км²
Густота населення	167,15 осіб/км²
Поштовий індекс	39021
Телефонний код	+380 5365
Географічні дані
Географічні координати	49°28′56″ пн. ш. 32°43′39″ сх. д. / 49.48222° пн. ш. 32.72750° сх. д. / 49.48222; 32.72750Координати: 49°28′56″ пн. ш. 32°43′39″ сх. д. / 49.48222° пн. ш. 32.72750° сх. д. / 49.48222; 32.72750
Середня висота над рівнем моря	84 м
Водойми	р. Дніпро, Сула
Місцева влада
Карта
Липове
Липове
Мапа
Липове у Вікісховищі

Ли́пове — село в Україні, у Градизькій селищній громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення становить 352 осіб (2011 рік).

Розташоване на березі Кременчуцького водосховища за 65 км від міста Глобине та межує з Черкаською областю^[1]. Село Липове знаходиться на лівому березі дельти річки Сула в місці впадання її в Кременчуцьке водосховище. Поруч розташовані ландшафтний загальнодержавний заказник «Сулинський» та «Нижньосульський національний природний парк».

Площа населеного пункту — 346 га^[1].

Клімат визначається розташуванням у помірному кліматичному поясі, тип — помірно-континентальний. Середня температура січня — −5,9 °C, липня — + 19, 9 °C, кількість опадів становить 550—525 мм/рік, що випадають переважно влітку у вигляді дощів.

Близько 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас із суходолу Євразії, 1/3 днів — морський підтип повітряних мас із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів — Середземного, Чорного, Азовського.

Поруч села знаходиться група скіфських курганів, що складається з десятка насипів, які розташовані у північно-східному напрямку і датовані дослідниками VII—III ст. до н. е. В урочищі Горбівка (яке тепер є островом) виявлено поселення доби черняхівської культури III—IV століття. На околицях села знаходиться давньоруський могильник XI—XIII століття. Усі курганні комплекси поруч із селом не є дослідженими археологами, тому наразі потребують археологічних досліджень, позаяк більшість із них перебувають на межі зникнення, у зв'язку з обробленням ґрунтів місцевими фермерами.

Село Липове було засноване в першій половині XVII століття. Перші жителі поселились на березі річки Сули, але згодом були змушені відступити, тому що з берега насувались піски^[2].

Липове було вільним до 1710 року, допоки не було надане Петром I у власність чигиринському (1709–1714) та прилуцькому (1714–1739) полковнику Гнату Ґалаґану^[3].

Дарчою грамотою від 14 березня 1714 року «село Липовое ис плотною, что на речке Суле» разом із селянами та землями de jure переходило у власність до полковника Гната Ґалаґана. Ніхто із селян не мав чинити опору «захопленню» села, «а войт тамошний с посполитими людми так в сенокосах, какъ и во инихъ потребахъ належащее отдавали послушаніе»^[4].

За результатами перепису 1787 року в селі налічено 724 державних селян, козаків. Власником села був внук Гната Ґалаґана колезький асесор Іван Ґалаґан.

У 1855 році в Липовому розпочато будівництво цегляної Покровської церкви. Меценатом будівництва був знаний громадський діяч Григорій Ґалаґан. Станом на 1902 рік церква налічувала серед прихожан (до приходу входило 2 села: Липове і Крива Руда) 20 привілейованих козаків, 1030 козаків, 2063 селян. Будівлю церкви було закрито для прихожан у 30-х роках XX ст. З усних свічень жителів села відомо, що під час Другої світової війни у напівзруйнованій будівлі Покровської церкви проводилися богослужіння. Після відновлення радянської влади у селі церкву було остаточно закрито, а згодом розібрано. Цеглу було використано у будівництві Кліщенської ГЕС на Сулі^[5].

Рід Ґалаґанів володів селом наступні 140 років, аж до 1861 року.

У 1859 році в Липовому було 380 дворів, населення становило 1964 людини (939 чоловіків та 1025 жінок). Також у цей час у селі було три заводи, а відстань до Кременчука становила 63 версти^[6].

Про господарство села того часу відомо, що станом на 1868 рік на західних околицях села (Бурти) діяло мануфактурне підприємство — винокурня.

Станом на 1892 рік у селі відбувалося три ярмарки (ярмаркова площа тепер частково затоплена водами Кременчуцького водосховища):

• 17—19 січня — Антоніївський
• 21—23 травня — Констянтинівський
• 1—3 жовтня — Покровський^[7].

За переписом 1897 року кількість жителів у Липовому становила 2642 жителі (чоловіків — 1314, жінок — 1328)^[8].

На початок XX ст. у селі щорічно у день Храму (14 жовтня) на ярмарковій площі (нині ця територія затоплена Кременчуцьким водосховищем) відбувався декількаденний ярмарок.

Станом на 1912 рік в Липовому з 1908 року діяла споживацька спілка^[9].

З початком насаджування радянської політики колективізації у Липовому у 1931 році під час спроби насильницького відбирання у селянської родини збіжжя було вбито одного з п'ятдесятитисячників — В. І. Столецького. Згодом на його честь буде названо один із трьох колгоспів села.

До 1941 року на околицях села налічувалося 16 вітрових млинів, із них 12 — на східних околицях, 4 — на південних. До сьогодні жоден із них не зберігся.

За інформацією із Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 рр. під час Голоду 1932—1933 рр. у селі загинуло три людини^[10].

Під час Другої світової війни загинув 201 житель села.

Село було електрифіковане усередині 50-х років XX ст. Забезпечувала електроенергією село Кліщенська ГЕС на Сулі.

У зв'язку зі створенням Кременчуцького водосховища наприкінці 1950-х років частину жителів села було переселено до інших населених пунктів.

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році і до 2016 року у селі залишалися старі радянські назви вулиць, а також пам'ятник Леніну. Навіть станом на 2021 рік у селі є вулиця комуніста В. І. Столецького, який наприкінці 1920-х і на початку 1930-х проводив «розкуркулення» місцевих селян, за що під час намагання відібрати збіжжя в селянської родини був убитим одним із місцевих селян в 1931 році). 16 лютого 2016 році розпорядженням Святилівської сільської ради відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»^[11] було перейменовано низку вулиць Липового:

• вулиця Леніна → вулиця Лесі Українки
• вулиця Чапаєва → вулиця Михайла Старицького
• вулиця Радянська → вулиця Київська
• вулиця Червоноармійська → вулиця Миру
• вулиця Карла Маркса → вулиця Сонячна
• вулиця Свердлова → вулиця Сулинська^[12].

Протягом 2016 року в селі було проведено ремонтні роботи з монтування вуличного освітлення, відтоді більшость вулиць села мають регулярне вуличне освітлення.

Станом на 16 липня 2021 року від початку пандемії Covid-19 у селі не було зареєстровано жодного випадку захворювання. З початку літа 2021 року в селі розпочалися роботи з добровільної імунізації населення від Covid-19.

Після ліквідування Лубенського полку в 1781 році (входило до Чигирин-Дібровської сотні) село ввійшло у складу Градизького повіту. З 1796 по 1923 рік Липове у складі Святилівської волості Кременчуцького повіту.

Від 1923 року село стає центром сільської ради у складі Горбівського району Кременчуцького округу.

Станом на 1 жовтня 1928 року Липове — центр сільради у складі Жовнинського району.

Липове було центром сільської ради до 13 жовтня 1970 р.

Від 25 жовтня 2020 році село Липове в складі Святилівського старостату Градизької об'єднаної територіальної громади Кременчуцького району. Староста — Вакуленко Володимир Олександрович.

Населення села станом на 1 січня 2011 року складає — 352 людини у 273 дворах^[1].

За результатами перепису 2001 року, серед населення села переважають українці (94,2 %, 545 осіб), також у Липовому проживають росіяни (4,3 %, 25 особи), білоруси (0,6 %, 4 особи) і вірмени (0,6 %, 4 особи)^[13]. Рідною мовою 94,29 % (545) жителів села вважають українську.

За даними опису Генерального слідства про маєтності Лубенського полку, станом на 1726 рік у Липовому налічувалося 128 дворів, а у 1729—1731 рр. — 123 двори.

Протягом історії кількість населення села змінювалася:

• 1859 — 1964 осіб
• 1897 — 2642 осіб
• 1965 — 1057 осіб
• 1989 — 641 особа
• 2001 — 578 осіб
• 2011 — 352 осіб

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[14]:

На території села Липове діють^[1]

• Фельдшерсько-акушерський пункт (вул. Лесі Українки, 4)
• Сільський клуб
• Бібліотека, яка має декількатисячне книжкове зібрання (найдавніші книги — 1950-х, найновіші — 2010-х). Зокрема, книгозбірня містить зібрання світової класики — Антона Чехова, Івана Буніна, Володимира Набокова, Михайла Булгакова, Оноре де Бальзака, Віктора Гюго та ін. Має також колекцію книг з краєзнавства. Також у бібліотеці є книги, присвячені найтяжчим сторінкам історії України XX ст. — геноциду українського народу 1932—1933 рр. та сталінським репресіям. Найповніше в бібліотеці представлена українська класика — Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Панас Мирний, Леся Українка, Іван Франко, Володимир Винниченко, Олександр Довженко, Іван Драч, Микола Вінграновський та ін. Сучасна українська література представлена в бібліотеці книгами Оксани Забужко, Наталки Сняданко та Юрія Винничука.
• Поштове відділення «Укрпошти»
• 3 магазини
• 2 кафе
• 3 туристичні бази
• На східній околиці села розміщується автозаправка «Укрнафти», збудована на межі XX та XXI століть.

До початку 2000-х років в селі працював водогін. До весни 2010 року працювала Липівська ЗОШ I—II ступенів.

Село газифіковане з 2009 року^[1][15].

На початку XX століття в селі розміщувався гостьовий будинок Ґалаґанів, який згодом згорів. Український мистецтвознавець Вадим Щербаківський включив знімку будинку з колекції Костя Мощенка до альбому «Українське мистецтво» (1913)^[16].

У 1958 році на території Липового встановлено меморіальний комплекс «Воїнам-землякам, що загинули в період Великої Вітчизняної Війни 1941—1945 рр.» (автори — київські скульптори О. Супрун, А. Білостоцький).

У 2016 році в селі встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку (Липове). Погруддя поета встановлено на місці погруддя Володимира Леніна, яке було демонтовано у рамках декомунізації.

Задля збереження та популяризації історії Липового у червні 2020 року створено «Віртуальний музей історії Липового».

Instagram-сторінка Музею ведеться українською та англійською мовами: htps://www.instagram.com/lypove.museum/.

Через село проходить траса Н08 Бориспіль — Кременчук — Дніпро — Запоріжжя^[1]. За два кілометри від села через Сулинську затоку Кременчуцького водосховища пролягає міст, збудований тут в 1962 році. Станом на 2021 рік цей міст перебуває на реконструкції, відтак рух через нього тимчасово припинено^[17].

У різні часи село відвідували українські письменники, вчені. Зокрема, тут були: український драматург і прозаїк Михайло Старицький, автор багатьох розвідок з української літератури і громадський діяч Іван Стешенко.

Наприкінці липня 1911 року тут був український піаніст і композитор Микола Лисенко. Ось так він описав свої враження у листі до дочки:

Їздив у Жовнин, у Гриньки, де я родивсь, де поховані тьотя, брат Вітя. Був у Липовому, Кліщинцях. Все повмирало… Все поросло травою «забвєнія».

У 1990-х роках у селі проживав перший міністр освіти та науки України, академік і директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор Іван Зязюн.

У селі народилася українська письменниця, есеїстка — Аліна Конотоп.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933, Полтавська область

• Погода в селі Липове [Архівовано 25 червня 2008 у Wayback Machine.]
• Погода в селі Липове [Архівовано 31 січня 2014 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Полтавської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.