М — Вікіпедія

Літера М
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

М — літера української та інших слов'янських абеток. Сімнадцята літера української абетки. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера («мисліте»), що походить з візантійського уставного письма.

Звуки

[ред. | ред. код]

Історія

[ред. | ред. код]

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав і скоропис) вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

[ред. | ред. код]

В сучасній українській мові цією літерою позначають твердий або м'який сонорний зімкнений носовий губний приголосний звук (мати, місто, мир).

«М» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській і староукраїнській писемностях мала числове значення «сорок». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «сімнадцятий».

При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна.

Таблиця кодів

[ред. | ред. код]
Кодування Реєстр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1052 041C 002034 00000100 00011100
Мала 1084 043C 002074 00000100 00111100
ISO 8859-5 Велика 188 BC 274 10111100
Мала 220 DC 334 11011100
KOI 8 Велика 237 ED 355 11101101
Мала 205 CD 315 11001101
Windows 1251 Велика 204 CC 314 11001100
Мала 236 EC 354 11101100

Література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]