Менгу-Тимур — Вікіпедія

Мангу-Тимур (у літописі Мангутемір) — онук Батия, хан Золотої орди з 1266 року, чоловік Абіш-хатун. Помер у 1282 році.

Під час правління Менгу-Тимура Золота орда отримала незалежність від Монгольської імперії. При ньому татари разом з володимиро-суздальськими князями здійснили напади на Візантійську імперію (приблизно 1269-1271), Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське (1275), Кавказ (1277).

Від імені Менгу-Тимура написаний перший із ярликів, що збереглися , від 1267 року про звільнення православної церкви від сплати дані Золотій Орді. Це свого роду хартія недоторканності для православних церкви та духовенства - на початку ярлика було вміщено ім'я Чингісхана.

Тепер же в ярлику було затверджено привілеї духовенства як широкої громадської групи, включно з членами їх сімей; церковні та монастирські земельні угіддя з усіма людьми, які там працюють, не платили податку; і всі «церковні люди» були звільнені від військової служби.

Мусульманські купці припинили обіймати посади податківців (баскаків) серед кріпаків. Образа православної релігії ,зокрема з боку мусульман каралася смертю. Ординським чиновникам заборонялося під страхом смерті забирати церковні землі, вимагати виконання будь-якої служби від церковних людей.

У Московському Літописному зводі кінця XV століття писалось : «умре царь татарский Беркаи, и бысть ослаба христианом от насилие бесермен»

Генуя, що прагнула за підтримки Візантії монополізувати торгівлю на Чорному морі, 1266 року добилися від Менгу-Тимура передачі їм у володіння Кафи (сучасна Феодосія), що стала пізніше центром їхніх Причорноморських колоній.

За його правління у складі Орди з'явилось Московське князівство , першим правителем якого (і першим князем міста Москви) став 16ти річний син Олександра Невського , Данило Олександрович

• Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и её падение [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. М.-Л., 1950.(рос.)
• Менгу-Тімур у Великій радянській енциклопедії (рос.)
• Мазуркевич М. Генуэзские консулы города Кафы // Записки Одесск. общества истории и древностей. — Г.ІІІ. — Одесса: Гор. типография, 1853. — С. 352—355. (рос.)