French
DeutschМіколай Закшовський — Вікіпедія
| Міколай із Закшова, Закшовський пол. Mikołaj Zakrzowski | ||
 | ||
| Родовий герб Порай | ||
| ||
|---|---|---|
| 1443 — 1444 | ||
| Монарх: | Владислав III Варненчик | |
| Попередник: | Ян Бейзат із Мокрського | |
| Наступник: | Гинек із Балиців і Ґорениців | |
| ||
| 1444 — 1448 | ||
| Монарх: | Владислав III Варненчик, Казимир IV Ягеллончик | |
| Попередник: | Ян Ґалка з Нєджьвєджя | |
| Наступник: | Міколай Пєньонжек із Вітовиців | |
| ||
| 1444 — 1460 | ||
| Попередник: | Кшеслав із Курозвенок[pl] | |
| Наступник: | Ян Бейзат із Мокрського | |
| Смерть: | 1460 | |
| Діти: | Станіслав, Катажина | |
Міколай із Закшова, Закшовський, Закшевський гербу Порай (пом. після 1460 року) — державний діяч Королівства Польського, надвірний маршалок (1443—1444), великорадця краківський (1444—1448), каштелян вішьлицький (1444—1460).
Народився Міколай, очевидно, на початку XV століття. Мав двох братів: Яна, підчашого люблінського й каштеляна жарнувського, та Завішу[1].
25 квітня 1438 року разом із братами був учасником конфедерації Збіґнєва Олешьніцького[pl][2]. Однак, уже 3 травня 1439 року вони з братом Яном стали підписантами абсолютно протилежної конфедерації[pl] Спитка з Мельштина[3]. Завдяки діям і впливу краківського єпископа Збіґнєва Олешьніцького, брати знову перейшли на бік останнього, уникнули покарання. Міколай уже 1440 року взяв участь у поході короля Владислава III до Угорщини[4], його герб Ружа (Порай) був вивішений у костелі Святої Марії в Буді[5].
На початку 1443 року вперше згадується на посаді надвірного маршалка під час неприсутності біля короля маршалка коронного Міколая Лянцкоронського з Бжезя. Обіймав уряд принаймні до кінця літа 1444 року[6].
З 1444 року Міколай обіймав 2 нових уряди. 22 липня 1444 року король призначив його великорадцею краківським. Проте щонайменше до 28 серпня Міколай перебував із королем під Вараждином, тому не міг фізично обійняти нову посаду, а його попередник фактично виконував ці обов'язки до 3 жовтня. Вперше Закшовський згадується як великорадця 27 жовтня, пробув на посаді до кінця червня 1448 року[7]. З кінця літа він також став каштеляном вішьлицьким, був ним до кінця життя[8].
1 липня 1457 року Міколай Закшовський разом із Краківськими каштеляном Яном із Чижова[pl] та воєводою Яном із Тенчина[pl], а також каштелянами радомським Ґжеґожем із Браниців і бецьким Яном Ліґензою, уклали в Цешині річне перемир'я з освенцимськими князями Вацлавом[pl] і Пшемислом[pl][9].
Помер Міколай невдовзі після 9 грудня 1460 року[8].
Родинний Закшув знаходився, найімовірніше, в Краківській землі й лежав або у нинішньому Казімєрському повіті (Закшув)[10], в якому знаходиться дідичне село його брата Яна Бейсці; або в Єнджейовському повіті (Закшув) Свєнтокшиського воєводства, де знаходяться інші два села, якими володів Міколай — Межава (1446—1448)[11] та Імельно (1447—1460)[12]. За іншими даними, Закшув міг знаходитися в Сєрадзькій землі[11][12], де є щонайменше 3 села з такою назвою.
Міколай був двічі одружений. З першою дружиною невідомого імені мали 2 дітей[11]:
- Станіслав Закшовський або Вішьлицький, дідич Межави, Імельного, Дзершина, частин Собовиців та Краківського війтівства;
- Катажина, дружина Яна з Сєрчі.
Другою дружиною була Барбара Ґорайовська, про спільних дітей інформація відсутня[11].
- ↑ Franciszek Sikora, W sprawie badań nad sygnatariuszami konfederacji Spytka z Melsztyna z 1439 roku, [w:] Studia z Dziejów Średniowiecza, nr 20, 2016, s. 189.
- ↑ Antoni Prochaska, Konfederacya Spytka z Melsztyna, Lwów, nakł. Księgarni Gubrynowicza i Schmidta, 1887, s. 32, 33.
- ↑ Antoni Prochaska, Konfederacya Spytka z Melsztyna, Lwów, nakł. Księgarni Gubrynowicza i Schmidta, 1887, s. 85, 87.
- ↑ Anna Sochacka, Konfederacja Spytka z Melsztyna z 1439 r.: rozgrywka polityczna czy ruch ideologiczny? [w:] Rocznik Lubelski 16, 1973, s. 61.
- ↑ Antoni Prochaska, Konfederacya Spytka z Melsztyna, Lwów, nakł. Księgarni Gubrynowicza i Schmidta, 1887, s. 63.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 84.
- ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 315.
- ↑ а б Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Kurtyka [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 250.
- ↑ Janusz Kurtyka, Tęczyńscy. Studium z dziejów polskiej elity możnowładczej w średniowieczu, Kraków, Wydawnictwo i drukarnia «Secesja», 1997, s. 363.
- ↑ Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 10 : [Z-Ż], Lipsk, Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haertla, 1845, s. 34.
- ↑ а б в г Mierzawa. Słownik historyczno-geograficzny ziem Polskich w Średniowieczu. Edycja elektroniczna.
- ↑ а б Jemielno. Słownik historyczno-geograficzny ziem Polskich w Średniowieczu. Edycja elektroniczna.
|
