Ніколаєв Іполит Володимирович — Вікіпедія

Ніколаєв Іполіт Володимирович
Ніколаєв Іполіт. Портрет роботи В. Ніколаєва. 1887
Народження	11 (23) травня 1870 Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть	не раніше 1937 Данія
Країна	Російська імперія Данія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ
Архітектурний стиль	модерн, неокласицизм, необароко, неоготика, неороманський, неоросійський, неовізантійський
Найважливіші споруди	Покровська церква на Солом'янці
Нагороди

Іполит Володимирович Ніколаєв (23 травня 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія — не раніше 1937, Данія) — українсько-російський архітектор і педагог, працював переважно у Києві^[1], син Ніколаєва Володимира.

Народився у Петербурзі у 1870, був першим сином Ніколаєва Володимира, який пізніше став відомим київським архітектором.

Початкову освіту здобув у Київському реальному училищі.

Навчався в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі — здобув звання класного художника 2 класу, нагороджений малою та великою срібними медалями. Закінчив Академію у грудні 1892^[2].

Вже у травні 1893 призначений міським архітектором Києва; фактично почав виконувати ці обов'язки у 1892, ще будучи студентом, через тяжку хворобу попереднього міського архітектора Адольфа Геккера^[3]. Керував приватною забудовою у деяких районах Києва; складав проєкти та виконував будівництво за дорученням Міської думи. Зокрема, розробляв ескізи прикрас міста з нагоди відвідин царської родини у 1911. Був членом будівельної комісії з побудови комплексу Київського політехнічного інституту.

Займався педагогічною діяльністю. Викладав у Київському художньому училищі.

З 1904 керував архітектурним проектуванням і кресленням у КПІ. Служив архітектором Фундукліївської жіночої гімназії (1896–1897).

У 1913 підготував збірник нормативних документів для будівництва у Києві^[4].

Був одружений з данкою Єлизаветою (Ельзою) Генріксен. У листопаді 1917, через революцію, покинув посаду міського архітектора Києва та виїхав до Батьківщини дружини, опинився відрізаним від України наступними подіями. Надалі залишався у Данії, тримав фотографічний заклад. Останнє повідомлення про Іполіта (його лист брату Леоніду) датовано кінцем 1937.

За час служби Іполіта нагороджено орденами Св. Станіслава 3-го ступеня та Св. Анни 3-го ступеня. Завдяки співпраці зі скульптором-італійцем Етторе Ксіменесом при спорудженні пам'ятника Олександру II у Києві удостоївся ордену Корони Італії.

На ранньому етапі своєї творчого шляху Іполіт перебував під впливом батька-архітектора. Особливо виразно це проявилося у єдиній побудованій ним сакральній православній будівлі, декорованій у «руському стилі». Для житлових і суспільних будівель використовував, головним чином, форми неоренесансу та «цегляного стилю». На початку XX століття Ніколаєв-молодший появляв більшу свободу та різноманіття творчих прийомів. Опанував форми модернізованих неостилів.

• Корпуси Олександровської міської лікарні (вул. Шовковична, 39/1): пологовий дім, 1893–1894 (проект за участі А. К. Геккера; будівля недобудована, тепер отоларингологичний центр); дорослий інфекційний корпус, 1897–1900 (у 2000–2010 на реконструкції); дитячий інфекційний корпус, 1900 (згодом лікарняна аптека); чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус, 1914–1917 (будівництво за участі міського інженера С. Г. Смірнова, пізніше так і недобудований, нині урологічний центр).
• Міське початкове училище імені В. А. Жуковського, 1902–1904 (вул. Лук'янівська, 62; будівля реконструйована, нині центральний офіс ДАІ).
• Міське початкове училище імені М. В. Гоголя, 1902–1904 (вул. Предславинська, 30-а; нині школа-гімназия № 56).
• Будівля Лук'янівської поліцейської дільниці, 1902 (вул. Січових Стрільців, 91; нині адміністративне приміщення).
• Будівля Бульварної поліцейської дільниці, 1909 (вул. Жилянська; не зберіглося).
• Міська санітарна станція зі службами, 1905–1909 (кут вул. Володимира Винниченка та Некрасівської (8); будівля недобудована).
• Міська внутрішня митниця, 1910–1911 (вул. Жилянська; нині корпус заводу «Транссигнал»).
• 2-й міський театр, 1911–1912 (Петровська алея; капітальна театральна будівля поруч із розважальним комплексом «Шато-де-Флер», згорів у 1920).
• Спроектував інтер'єр кінотеатру Шанцера на Хрещатику (1898 p.).

• Покровська церква на Солом'янці. Храм для околиці Києва, побудований за ініціативою Міської думи у пам'ять митрополита Платона (Городецького), який помер на Покров 1891. Проект складено Іполітом Ніколаєвим у «руському стилі» у 1893, будівництво завершено у 1897. Згодом, у 1914, церква була розширена з прибудовою дзвіниці за проектом К. І. Сроковського. У радянські часи верхівки башт і дзвіниця були зруйновані, нині відбудовані.
• Синагога в садибі Я. Каплера (А. Терещенка), 1897 (вул. Ярославська, 17; не збереглася).

• Житловий будинок на вул. Щекавицькій № 41 (1894 р., не зберігся),
• Прибутковий дім А. Терещенко, 1897 (вул. Костянтинівська, 22/17; оздоблений у «цегляному стилі», пізніше належав Я. Каплеру, у домі знаходився готель «Сіон»).
• Прибутковий дім Ф. Альошина, 1899 (вул. Богдана Хмельницького, 36; оздоблений у стилі неоренесансу, пізніше надобудований).
• Прибутковий комплекс А. Терещенко, 1900 (4-поверховий кутовий корпус і 3-поверховий флігель по вул. Нижній Вал, 37/20; оздоблений у «цегляному стилі»).
• Прибутковий дім А. Терещенко, 1902 (вул. В'ячеслава Липинського, 2/16; оздоблений у «цегляному стилі»).
• Участь у будівництві багатоповерхового прибуткового будинку підрядника Л. Гінзбурга — «хмарочоса Гінзбурга» по проекту А. Б. Мінкуса та Ф. А. Троупянського, 1910–1912 (вул. Інститутська, 16-18; будівля не збереглася).
• Прибутковий дім Бендерських, 1914 (вул. Велика Васильківська, 26; оздоблений у стилі модернізованого ампіру).
• Особняк М. Мерінга / М. Собанського на вул. Великій Житомирській № 28 (1893 p.),
• Прибутковий будинок М. Комарницької на вул. Великій Житомирській № 4 (1895 p.),
• Прибутковий будинок А. Терещенка на вул. Ярославській № 10 (1897 p.),
• Прибутковий будинок А.Терещенка на вул. Ярославській № 17 (1897 р., не зберігся),
• Прибутковий будинок на вул. Костянтинівській № 22 (1897 p.),
• Прибутковий будинок на вул. Малій Житомирській № 9 (1897 р.),
• Прибутковий будинок на вул. Малій Житомирській № 9 б (1897 р.),
• Перебудова прибуткової лазні у спиртовий завод на вул. Ярославській № 57 (1897 р.),
• Прибутковий будинок Терещенків на вул. Ярославській № 19 (1898 p.),
• Прибутковий будинок М. Продаєвича на вул. Ярославській № 21-6 (кін. XIX ст.),
• Прибутковий будинок на вул. Фундуклеївській № 38 (1899 p.),
• Прибутковий будинок на вул. Оболонській № 37 (1899 p.),
• Прибутковий будинок на вул. Нижній Вал № 37 (1900 p.),
• Житловий будинок на вул. Воздвиженській № 13 (1900–1901 рр., співавтор М.Казанський, не зберігся).
• Прибутковий будинок на вул. Десятинній № 1/3 (1901 р.),
• Прибутковий будинок О. Терещенка на вул. Святославській / пізніше Чапаева № 2 / 16 (1902 p.)

• Архітектурна частина пам'ятника Олександру II, скульптор Е. Ксіменес, 1911 (Європейська пл.; пам'ятник не зберігся).
• Архітектурна частина пам'ятника П. А. Столипіну, скульптор Е. Ксіменес, 1913 (вул. Хрещатик — на місці сучасного Майдана Незалежності, знищений киянами у 1917).

• Киевские монументы итальянского скульптора [Архівовано 28 червня 2012 у WebCite]

• Іполит Ніколаєв [Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 2: Каталог-довідник пам'яток історії та культури України: м. Київ / В. О. Горбик (кер. автор. колект.) та ін. — К., 2007. — 277 с. — ISBN 978-966-8999-05-5.
• Виноградова М., Кальницький М., Малаков Д., Пучков А., Червінський О. Головні та міські архітектори Києва. 1799–1999. — Київ: видання НДІТІАМ — Головкиївархітектура, 1999.
• Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — К.: ВАРТО, 2012.
• Кальницький М. Архітектор Іполит Ніколаєв // Янус-Нерухомість. — 1998. — № 19. — С.14, 15.