Оксид ртуті(II) — Вікіпедія

Оксид ртуті(II)
Систематична назва	Меркурій(II) оксид
Інші назви	монооксид ртуті
Ідентифікатори
Номер CAS	21908-53-2
Номер EINECS	244-654-7
KEGG	C18670
ChEBI	81882
RTECS	OW8750000
SMILES	O=[Hg][1]
InChI	InChI=1S/Hg.O
Властивості
Молярна маса	216,59 г/моль
Зовнішній вигляд	червоні або жовті кристали
Густина	11,14 г/см³[2]
Тпл	500 °C (розкл.)[2]
Розчинність (вода)	нерозчинний
Розчинність (кислоти)	розчинний
Термохімія
Ст. ентальпія утворення ΔfHo 298	-90,8 кДж/моль
Ст. ентропія So 298	70,3 Дж/(моль·К)
Теплоємність, co p	44,1 Дж/(моль·К)
Пов'язані речовини
Інші аніони	нітрат ртуті(II), хлорид ртуті(II)
Інші катіони	оксид ртуті(I)
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Окси́д рту́ті(II), Мерку́рій(II) окси́д — неорганічна бінарна сполука складу HgO. Оксид є кристалами жовтого або червоного кольору. Зустрічається у складі мінералу монтроїдиту. Має сильнотоксичну дію.

Оксид ртуті зустрічається у природі у вигляді доволі рідкісного мінералу монтроїдиту.

Оксид ртуті є діамагнітними кристалами жовтого або червоного кольору (в залежності від розміру часточок), які на світлі та при слабкому нагріванні темнішають, поступово розкладаючись на прості речовини. Не розчиняється у воді.

З огляду на малі кількості природного оксиду ртуті у надрах Землі, у промислових масштабах його добувають з інших сполук ртуті. Наприклад, окисненням ртуті при нагріванні (у присутності каталізаторів: платини або оксиду нікелю NiO):

${\displaystyle \mathrm {2Hg+O_{2}{\xrightarrow {350^{o}C}}2HgO} }$

Оксид утворюється в результаті термічного розкладання кисневмісних солей, наприклад, нітрату ртуті:

${\displaystyle \mathrm {2Hg(NO_{3})_{2}{\xrightarrow {400^{o}C}}2HgO+4NO_{2}+O_{2}} }$

Іншими способами є реакція взаємодії лугів із розчинами солей ртуті та гідроліз у великій кількості гарячої води:

${\displaystyle \mathrm {HgCl_{2}+2KOH\rightarrow HgO+2KCl+H_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {Hg(NO_{3})_{2}+H_{2}O\leftrightarrows HgO+2HNO_{3}} }$

Оксид ртуті є відносно малостійкою сполукою, розкладається при нагріванні:

${\displaystyle \mathrm {2HgO{\xrightarrow {450-500^{o}C}}2Hg+O_{2}} }$

Із водою не взаємодіє. Проявляє слабкі осно́вні властивості, реагуючи з розведеними кислотами:

${\displaystyle \mathrm {HgO+2HCl\rightarrow HgCl_{2}+H_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {HgO+2HNO_{3}\rightarrow Hg(NO_{3})_{2}+H_{2}O} }$

HgO відновлюється воднем в присутності каталізаторів CuO та Al₂O₃:

${\displaystyle \mathrm {HgO+H_{2}{\xrightarrow {KAT}}Hg+H_{2}O} }$

Взаємодіє з галогенами, утворюючи, в залежності від умов проведення реакції, галогенід або оксигалогеніди:

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2F_{2}{\xrightarrow {t}}2HgF_{2}+O_{2}} }$

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2Cl_{2}\rightarrow O(HgCl)_{2}+Cl_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2Cl_{2}{\xrightarrow {t}}2HgCl_{2}+O_{2}} }$

${\displaystyle \mathrm {2HgO+2Br_{2}{\xrightarrow {CCl_{4}}}O(HgBr)_{2}+Br_{2}O} }$

${\displaystyle \mathrm {6HgO+6I_{2}{\xrightarrow {100^{o}C}}5HgI_{2}+Hg(IO_{3})_{2}} }$

При перемішуванні оксиду ртуті з гідроксидом амонію, утворюються дрібні жовті кристали, які мають назву «основа Міллона»:

${\displaystyle \mathrm {2HgO+NH_{4}OH{\xrightarrow {}}(HOHg)_{2}NH_{2}OH} }$

Як і всі сполуки ртуті, оксид має токсичну дію. Потрапляючи до організму людини через шкіру або дихальні шляхи, він може викликати нудоту, діарею, ураження нервової системи.^[3]

• CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
• Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)
• Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Р. А. Лидин. — 3-е. — М. : Химия, 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)