Олександр Кривоносенко — Вікіпедія

Кривоно́сенко Олекса́ндр (зустрічаються також імена Остап, Сава, Дмитро) Макси́мович (бл. 1620 — бл. 1666) — український військовий та державний діяч, син (скоріше за все названий) Максима Кривоноса.

Достовірні дані про ранні роки відсутні. Народився, можливо, в першій половині XVII століття у м. Могилів-Подільський^[1].

Учасник Жовтоводської та Корсунської битв 1648 року^[2]. Академік В. Сергійчук вважає, що Кривоносенко був першим полковником Лубенського полку (весна-літо 1648 — весна 1649 рр.). Адже саме його Б. Хмельницький послав піднімати Лубенщину проти Я. Вишневецького^[3].

Під час походу корпусу М. Кривоноса на Брацлавщину й Волинь влітку 1648 р. його син Кривоносенко обіймав посаду полковника. Згадується він також як учасник Махнівського бою 6-8 липня 1648 року. Тоді він керував полком народного ополчення, який разом з 1 000 кінноти Максима Кривоноса, 5 000-ми козаків Білоцерківського полку Івана Гирі, розпочали бій^[4]. 6 липня зранку почався штурм містечка. Авангардний загін Кривоносенка та полк Гирі захопили кляштор бернардинів і розпочали облогу замку, у якому знаходилося кількасот чоловік Януша Тишкевича на чолі з ротмістром Стефаном Левом. Хитрістю виманивши команду Лева із замку, козаки взяли його приступом. Потім загін Кривоносенка відбив наступ кінноти надвірного війська князя Я. Вишневецького^[2].

Пізніше Кривоносенко брав участь у Старокостянтинівській та Пилявецькій битвах, облогах Львова й Замостя^[2].

Після переможних походів козацького війська 1648 року, навесні 1649 року Богдан Хмельницький звернув особливу увагу на зміцнення прикордонної смуги козацької території. У березні він вислав туди два полки в складі 10 тис. чоловік. Військо було розташоване по лінії Случі і Мурафи. Кривоносенка було поставлено Б. Хмельницьким в Острополі й надано йому звання полковника Волинського (Остропільського). Загони Кривоносенка, окрім Острополя, стояли також у Старокостянтинові та Красилові^[5].

Під час польського наступу 1649 року, Кривоносенко очолив оборону цих міст. Група польських військ Станіслава Лянцкоронського 5 червня 1649 року розпочала наступ і змусила козаків Кривоносенка відступити з Красилова і Старокостянтинова до Острополя. Після жорстоких боїв, долаючи «впертий опір», полякам вдалося захопити місто. Проте частина козаків з міщанами замкнулись в замку і відбивали атаки противника. Домовившись про вільний вихід обложених з міста за умови припинення ними боротьби, поляки, порушивши домовленості, підступно напали на них і майже всіх знищили. Лише небагатьом, у тому числі пораненому Кривоносенку, вдалося врятуватися. Вони відступили на схід, де з'єдналися з головним козацьким військом Богдана Хмельницького.

Після підписання Зборівського миру, до Реєстру 1649 року Кривоносенко, ймовірно, був записаний як Олекса Кривоносенко п'ятнадцятим серед козаків Лубенської сільської сотні Миргородського полку^[6], враховуючи його діяльність на Лубенщині 1648 року. Можливо також, що до Реєстру він був записаний як Сава Кривоносенко серед полкового товариства Черкаського полку^[7], адже в подальшому саме в Черкасах він зосередить свою діяльність.

Кривоносенко, разом з П. Шумейком, Данилом Нечаєм, Степаном Пободайлом та деякими іншими старшинами, був одним з послідовників радикальної течії козацької верхівки, котра не хотіла миритися з Річчю Посполитою до остаточної перемоги, не визнавала Зборівського договору 1649 р. та не хотіла пускати шляхту в її колишні маєтності, що лежали в Гетьманщині^[8]. Сформувалась старшинська опозиція, яка у всьому винуватила гетьмана Хмельницького. Московські посли, які на чолі з Г. Пушкіним були в Речі Посполитій, зібрали в березні 1650 року відомості, що опозицію проти Хмельницького, крім Д. Нечая, очолюють М. Гладкий, миргородський полковник, і син Кривоноса^[9]. За свідченням шляхтича Чернавського, «полковники Матвей Гладкой, и Нечай, и Кривонос[енко] хотя с Хмельницким пьют и едят вместе, а мысль не одну имеют, называют Хмельницкого ляхом похлебцею». За словами іншого шляхтича з Кам'янця-Подільського, ці ж полковники називали гетьмана зрадником^[10].

На межі 1649-1650 років Кривоносенко, зробивши своєю ставкою Черкаси, почав згуртовувати навколо себе невдоволених Зборівською угодою козаків, в основному випищиків, а також селян і міщан, серед яких немало було вихідців із Брацлавщини^[11] Очевидно, що гетьман був невдоволений такими діями старшини. За свідченнями шляхтича Олександра Сіцінського, Хмельницький навіть посилав проти Кривоносенка загони козаків щоб його погромили^[12]. Проте, конфлікт між Кривоносенком та Хмельницьким врешті вдалося залагодити.

У квітні 1651 року Кривоносенко був сотником та наказним полковником (на час відсутності полковника Івана Куцевича-Миньківського) відновленого Паволоцького полку^[13], поставлений з полком на сторожі в Чуднові. Кривоносенко примчав з універсалом від Хмельницького, у якому останній наказав усім полкам йти до Кам'янця: в разі перебування там коронного війська потрібно було оточити його і чекати наступних рішень гетьмана^[14][15]. Очевидно, під час походу козацького війська на чолі з наказним гетьманом Д. Лисовцем до Кам'янця в кінці квітня — у травні 1651 року Кривоносенко залишався Паволоцьким наказним полковником. Імовірно він брав участь у поході під Берестечко і в самій битві, очолюючи як наказний полковник частину Паволоцького полку.

Пізніше, можливо, повернувся до Могилева-Подільського після відновлення Могилівського (Подільського) полку 1652 року^[1]. У Перепису Подільського полку, здійсненому у зв'язку з приведенням його населення (козаків, міщан і селян) до присяги на вірність московському цареві у грудні 1659 р. значиться наказним полковником Олександр Кривонос^[16]. До того ж списку у складі Могилівської сотні був внесений Степан Кривоносов, очевидно його син^[17].

Востаннє він згадується 1666 року як війт Могилева-Подільського^[13]. Існує думка, що трохи згодом, або він, або частина його безпосередніх нащадків, будучи у складі охочекомонного полку Родіона Дмитрашка-Райчі, переселилися разом з останнім на Лівобережжя, у межі Переяславського полку і заснували там село Кривоносівку^[1].

• Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Т. 3. — Київ: «Стікс-Ко», 2009. — ISBN 978-966-96849-3-6. — с. 15; 101.

Це незавершена стаття про військового діяча або діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.