Олександр Заславський — Вікіпедія

Олександр Янушович Заславський
Народивсябл. 1578
Помер14 листопада 1629(1629-11-14)
Львів, Львівська земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
ПідданствоРіч Посполита
Національністьрусин
Alma materІнгольштадтський університетd, Падуанський університет і Болонський університет
Титулкнязь
ПосадаБрацлавський воєвода, Київський воєвода[1], волинський каштелян[d][2] і староста Житомирськийd
РідЗаславські
БатькоЯнуш Янушович Заславський
МатиОлександра Заславська
У шлюбі зЄфросина з Острозьких
ДітиФранциск, Кароль, Януш Василь, Костянтин Олександр, Владислав Домінік, Януш Ісидор, Сузанна, Констанція
Герб
Герб

Олександр Янушович Заславський (бл. 1578 — 14 листопада 1629) — сенатор Речі Посполитої, волинський каштелян, брацлавський і київський воєвода, житомирський староста. Покровитель римо- та греко-католицької церков, спадкоємець Острозького князівства.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився близько 1578 року в сім'ї князя Януша Заславського і княгині Олександри з Сангушків.

Впродовж 12 років студіював науки в університетах Німеччини, Нідерландів, Франції та Італії.

У своїх володіннях займався будівництвом. Спричинився до розбудови Новозаславського замку, в якому мешкав, будівництва Луцької брами в Дубному, добудови монастиря бернардинів у Заславі[3]. Надав кошти, зокрема, для кляштору домініканців Ляхівців[4].

Дерманський монастир розташовувався у межах володінь брацлавського воєводи Олександра Заславського, який коротко перед 1627 роком навернувся до католицтва. Князь спільно з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським[5] сприяли переходу його архимандрита Мелетія Смотрицького до унії[6].

Олександрові Заславському присвячені твори письменника-полеміста Мелетія Смотрицького «Apologia peregrinatiey do kraiów wschodnych» (1628) та «Paraenesis albo napomnienie» (1629)[7].

Помер 14 листопада 1629 року у Львові, де брав участь в з'їзді греко-католиків. Труна з тілом князя Олександра Заславського стояла у львівській фарі до зими, потім її перевезли й поховали в рідному Заславі[8][9]. З 1630-х прах спочивав у родинній крипті в храмі святого Івана Хрестителя[10].

У варшавській бібліотеці оо. Капуцинів зберігаються книги з приватної бібліотеки Олександра Заславського, зокрема: лат. Joan Herdani. De quatuor summis inferiis libri tres. Argentorati 1556; Opus chronologicum… auctore Jacobo Gordono Lesmoreo. Scoto. Societatis Jesu doctore theologo. Coloniae 1614; Petri Matthaei. Historiarum Franciae continuatarum… interprete Johanne Friderico Salveldt. Darmstadino. Francofurti 1613. Ймовірно, що до варшавської бібліотеки книги потрапили через бібліотеку монастиря оо. Капуцинів в Острозі[11]. У острозькому Музеї книги та друкарства зберігається лат. Thesaurus Polonolatinograecus seu Promptuarium linguae Latinae et Graecae (1621) з суперекслібрисом Олександра Заславського.

У Державному архіві у Кракові, відділі на Вавелі, в архіві Санґушків, зберігається унікальний копіярій листів князя Олександра Заславського за 1616–1628 роки. Введені до наукового обігу Броніславом Горчаком 1902 року[12]. Копіярію листів Олександра Заславського немає аналогів в збереженій епістолярній спадщині Речі Посполитої[13].

Уряди (посади)

[ред. | ред. код]

Волинський каштелян (1605–1613), житомирський староста (1609–1627), брацлавський (1613-1628) та київський (1628—1629) воєвода.

Родинні зв'язки

[ред. | ред. код]

Олександр Янушович був пошлюблений з Єфросиною Янушівною Острозькою (1605). Мав восьмеро дітей: Франциска, Кароля, Януша Василя, Костянтина Олександра, Владислава Домініка, Януша Ісидора, Сузанну, Констанцію. На хрещених батьків для своїх дітей запрошував убогих і жебраків[14].

Олександра Григорівна Ходкевичівна
 
 
 
Роман Федорович Санґушкович
 
Маріанна Петрівна Чапличівна-Шпановська
 
 
 
Януш Кузьмич Заславський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олександра Романівна Санґушківна
 
 
 
 
 
 
 
Януш Янушович Заславський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олександр Янушович Заславський
 
 
 
 
 
 
 

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Під час конфлікту львівського бургомістра Бартоломея Уберовича зі шляхтичем С. Немиричем, коли останній викрав похилого віку Бартоломея Уберовича, Ян Юлій Лоренцович попросив допомоги у князя Олександра Заславського. Той надав роту жовнірів, які проходили через Львів, Ян Юлій Лоренцович на їх чолі кинувся в погоню за С. Немиричем, догнав за три милі після Заслава та відбив Уберовича. Немирича було піймано, сковано та відправлено за замок у Заславі[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV-XVIII wieku: spisy — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2002. — С. 67. — 344 с. — ISBN 83-85213-37-6
  2. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 73. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  3. ↑ Александрович В. Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського… — С. . (Перевірено 5 січня 2017)
  4. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności … [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 692.
  5. ↑ 9 січня 1629 року написав листа Папі, в якому підтвердив щирість його намірів перейти на унію
  6. ↑ Frick D. A. Smotrycki Maksym (Maksenty), imie zakonne Melecjusz (Meletij) (ok. 1577—1633) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 1999. — T. XXXIX/3, zeszyt 162. — S. 360—361. (пол.)
  7. ↑ В. М. Коваль Модель ідеального реципієнта в публіцистиці українського раннього бароко [Архівовано 19 вересня 2007 у Wayback Machine.] (Перевірено 6 серпня 2012)
  8. ↑ Дополнения к Актам историческим относящимся к России. Собраны в иностранных архивах и библиотеках и изданы Археографическою коммиссиею. Т. 3. Санкт-Петербург 1848. С. 159. (рос.)
  9. ↑ Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. — Львів, 2002. — С. 245.
  10. ↑ Володимир Александрович. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі з XVII століття [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] (Перевірено 6 серпня 2012)
  11. ↑ Rewski Z. Dawna biblioteka ks. Zasławskich w Ostrogu [Архівовано 29 травня 2014 у Wayback Machine.] // Ziemia Wołyńska. — 1939. — Cz. 1. — S. 13. (Перевірено 6 серпня 2012)
  12. ↑ Володимир Александрович. Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського // Український археографічний щорічник. Вип. 15. Т. 18. Київ 2010. (Перевірено 6 серпня 2012)
  13. ↑ Наталя Яковенко. Жарти зі смертю (пародійна мініатюра князя Олександра Заславського на тлі його конфесійної ідентичності) [Архівовано 29 травня 2014 у Wayback Machine.] (Перевірено 6 серпня 2012)
  14. ↑ Eustachy Heleniusz (Eustachy Antoni Iwanowski). Wspomnienia polskich czasów dawnych i późniejszych przez Eu……go Heleniusza. T. 1. — Lwów, 1894. — S. 102. (пол.)
  15. ↑ Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 69. (пол.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник
Якуб Потоцький 		Воєвода брацлавський
1613-1628 		Наступник
Стефан Потоцький
Попередник
Томаш Замойський 		Воєвода Київський
1628-1629 		Наступник
Стефан Хмелецький


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олександр_Заславський&oldid=41598525