Плужников Ігор Олександрович — Вікіпедія

Ігор Олександрович Плужников
Народився9 вересня 1958(1958-09-09)
Олександрія
Помер22 червня 2005(2005-06-22) (46 років)
Ганновер
·гострий інфекційний гепатит
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьполітик
Відомий завдякинародний депутат України 4-го скликання, заступник голови СДПУ(О), власник телеканалу «Інтер»
Alma materДонНУ
ЧленствоВерховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посаданародний депутат України[1] і народний депутат України[2]
ПартіяСДПУ(О)
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений економіст України
Заслужений економіст України
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Соціал-демократична партія України (об'єднана) 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Соціал-демократична партія України (об'єднана) 14 травня 2002 22 червня 2005

І́гор Олекса́ндрович Плу́жников (нар. 9 вересня 1958(19580909), Олександрія — пом. 22 червня 2005, Ганновер) — український підприємець та політик. З квітня 2002 по березень 2005 року — народний депутат України 4-го скликання, обраний за списками Соціал-демократичної партії України (об'єднаної).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 9 вересня 1958 року в місті Олександрії Кіровоградської області. В 1993 році закінчив Донецький державний університет, за фахом економіст. Кандидат економічних наук.

Трудову біографію розпочав у 1975 році на посаді лаборанта військової кафедри Чернівецького державного університету. У 19791980 роках — вантажник Чернівецького ВО «Електронмаш», робітник 2-го розряду столярного цеху Чернівецького ВО молочної промисловості, у 19801982 роках — столяр-тесля 4-го розряду Чернівецького меблевого комбінату, у 19821983 роках — муляр Чернівецького ВО газового господарства «Чернівцігаз», у 1983—1987 рр. — художник-виконувач Чернівецького виробничо-рекламного комбінату.

У бізнесі — з середини 1980-х років, коли радянська влада дозволила кооперативну діяльність. У 1987—1988 роках — голова художньо-виробничого кооперативу «АРС» (Чернівці), у 19881993 роках — генеральний директор міжгалузевого виробничо-кооперативного об'єднання «Буковина», в 19931994 роках — керівник представництва корпорації «Балчуг» в Україні. З 1994 року — голова Фонду ділового співробітництва «Україна», з 1996 року — президент Асоціації економічного співробітництва та розвитку «Діловий світ». Входив до Ради Національного банку України, був головою, потім — першим заступником голови Наглядової ради «Ощадбанку» .

За ініціативою Плужникова у 1996 році була створена «Українська незалежна ТВ-корпорація», більш відома як телеканал «Інтер»[3][4][5].

1998 року бізнес-структури Плужникова викупили контрольний пакет «Інтера».

З 1993 року — член Партії прав людини, з 1994 року — в лавах СДПУ(О). Того ж року обраний членом Правління (згодом — Політбюро) партії, в 1995 році — заступником голови СДПУ(О).

За повідомленнями преси, бізнес-структури Плужникова забезпечували близько половини фінансових потреб партії.

1998 року обраний народним депутатом за партійним списком, увійшов до парламентського Комітету з питань бюджету.

2002 року переобраний до Верховної Ради, працював у Комітеті у справах, пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Могила Ігоря Плужникова

Помер на 47-му році життя 22 червня 2005 року в клініці Ганновера, за офіційною причиною — внаслідок гострого інфекційного гепатиту[6]. Після смерті політика його картка двічі «проголосувала» у залі Верховної Ради (у 14:10 та 14:11)[7]. Похований у Києві, на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′3.03″ пн. ш. 30°30′3.40″ сх. д. / 50.41751° пн. ш. 30.50094° сх. д. / 50.41751; 30.50094).

Згідно із запитом депутата Володимира Сівковича до СБУ, після смерті Плужникова контроль над його долею у телеканалі «Інтер» перейшов до російської структури «Євразхолдинг» (віце-президентом якої був Валерій Хорошковський).

Звання, нагороди

[ред. | ред. код]

Заслужений економіст України. Нагороджений орденами «За заслуги» 2-го і 3-го ступеня, багатьма відзнаками України, міжнародних організацій та Української Православної церкви[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. Олігархічні війни: як продавали канал «Інтер» [Архівовано 22 серпня 2010 у Wayback Machine.]. Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, УП, Вівторок, 29 липня 2008
  4. Олігархічні війни. Хорошковський як маска Фірташа? [Архівовано 30 вересня 2014 у Wayback Machine.] Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, УП, Середа, 30 липня 2008
  5. Війна за канал «Інтер». Тимошенко переходить у наступ [Архівовано 11 червня 2010 у Wayback Machine.]. Сергій Лещенко, УП, Понеділок, 02 березня 2009
  6. Украинскую политику осложнил гепатит. Газета «Коммерсантъ» № 114 (3198) от 24.06.2005
  7. ПЛУЖНІКОВ ПІСЛЯ СМЕРТІ ВСТИГ "ПРОГОЛОСУВАТИ" У ПАРЛАМЕНТІ. Есдеки у виправдання згадують Порошенка. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 29 листопада 2020.
  8. Некрополі Києва [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]