Підводні човни проєкту 865 «Піранья» — Вікіпедія

Підводні човни проєкту 865 «Піранья»
Подводные лодки проекта 865 «Пиранья»
Модель надмалого підводного човна проєкту 865 «Піранья»
Верф	Адміралтейські верфі
Під прапором	СРСР  Росія
Належність	Військово-морський флот СРСР  Військово-морські сили Російської Федерації
Замовлення	2
Закладений	2
Спуск на воду	2
Введений до складу флоту	1988 —1990
Виведений зі складу флоту	2
На службі	1990 —1999
Проєкт
Тип ПЧ	надмалі дизель-електричні підводні човни
Розробник проєкту	«Малахіт»
Головний конструктор	Л. В. Чернопятов, Ю. К. Мінєєв
Класифікація НАТО	«Losos»
Основні характеристики
Швидкість (надводна)	6,43 вузли (11,9 км/год)
Швидкість (підводна)	6,43 вузлів (11,9 км/год)
Робоча глибина занурення	180 м
Гранична глибина занурення	200 м
Дальність плавання	1 000 миль (1 860 км) на швидкості 8 вузлів (надводна) 353 миль (653 км) на швидкості 2 вузли (підводна)
Автономність плавання	10 діб
Екіпаж	3 + 6 водолазів
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	28,3 м
Ширина корпусу найб.	4,7 м
Висота	5,1 м
Середня осадка (по КВЛ)	3,9 м
Водотоннажність надводна	218 тонн
Водотоннажність підводна	319 тонн
Силова установка
Дизель-електрична: 2 × дизель-генератори
Гвинти	2
Потужність	220 к.с.
Озброєння
Торпедно- мінне озброєння	2 × 400-мм торпеди МГТ-1 «Латуш», 4 міни ПМТ або ПМА-2

Підводні човни проєкту 865 «Піранья» (рос. Подводные лодки проекта 865 «Пиранья») — серія радянських спеціальних надмалих дизель-електричних підводних човнів, розроблених наприкінці 1980-ті роки, що перебували на озброєнні ВМФ СРСР та ВМФ Російської Федерації до кінця 1990-х років. Човни проєкту 865 «Піранья» призначалися для проведення спеціальних операцій в інтересах флоту в діапазоні глибин від 10 до 200 м, де зможе вирішувати диверсійні завдання з метою протидії противнику, а також вести розвідку. Проєкт перебував на озброєнні флоту з 1990 року до 1999 року.

Всього було побудовано 2 підводні човни цього проєкту. Подальше будівництво надмалих човнів у СРСР було припинено. У результаті серія обмежилася дослідним МС-520 і головним МС-521, прийнятим на озброєння флоту в грудні 1990 року. Третій човен (МС-518) 1991 року знято з будівництва. Підводний човен мав вирішувати завдання протидії противнику і вести розвідку. Для забезпечення цих завдань на човні розмістили відповідне радіоелектронне озброєння, мінно-торпедну зброю, а також водолазний комплекс для виконання спеціальних завдань на глибинах до 60 метрів. Комплекс включав до свого складу 2 забортні герметичні автоматизовані контейнери (діаметр 0,62 м, довжина 12 м), призначені для зберігання індивідуальних засобів руху водолазів і водолазного спорядження, а також камеру сухого шлюзування для виходу водолазів-диверсантів у море в підводному положенні. Крім цього було 2 забортних проникних пристрої (діаметром 537 мм).

• Підводні човни типу «XE»
• Підводні човни типу «Уна»
• Кайру (підводний човен)
• Підводні човни проєкту «Хаскі»
• Зеєгунд
• Людино-торпеда

Виноски

Джерела

• Проект 865 «Пиранья» (NATO — «Losos»)(рос.)
• Дизельные подводные лодки проекта 677 «Лада» и проекта 865 «Пиранья»(рос.)
• Сверхмалая подводная лодка проекта 865 «Пиранья»(рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Підводні човни проєкту 865 «Піранья»

• Минеев Ю. К., Никитин К. А. Уникальная «Пиранья». // Гангут. — 1998. — № 14. — С. 77—84.