French
DeutschПідшкірний мансонельоз — Вікіпедія
| Підшкірний мансонельоз / Стрептоцеркоз / Інвазія, яку спричинює Mansonella streptocerca | |
|---|---|
| Спеціальність | інфекційні хвороби і тропічна медицина |
| Симптоми | висип, депігментація і сверблячка |
| Причини | M. streptocercad |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-10 | B74.4 |
Підшкі́рний мансонельо́з (англ. streptocerciasis; також відомий як інвазія, яку спричинює Mansonella streptocerca, стрептоцерко́з; застаріле — акантохейлонематоз, дипталонематоз, тетрапеталонематоз[1]) — тропічний гельмінтоз з групи філяріїдозів, підгрупи підшкірних філяріїдозів. На сьогодні дуже часто розгляд відомостей про цього гельмінта виносять до розділу «Мансонельоз», де об'єднують інформацію про всі гельмінтози, які спричинюють нематоди з роду Mansonella, хоча за клінічними ознаками це не є правильним, адже вони мають великі розбіжності.
Збудника інвазії Mansonella streptocerca (син. — Acanthocheilonema streptocerca, Dipetalonema streptocerca, Tetrapetalonema streptocerca, Agamofilaria streptocerca, Esslingeria streptocerca) відкрив американський лікар та мікробіолог Вейн М. Мейєрс, який перебував у місії в Центральній Африці, що містилася в Бурунді на кордоні з Танзанією. Серед багатьох пацієнтів (30-40 тисяч), яких Мейерс спостерігав у тих регіонах у лепрозоріях, були такі, у яких наявність прокази викликала сумніви. Ці хворі мали ділянки шкіри зі зниженою пігментацією, що нагадувало туберкулоїдну форму прокази, але в тих ділянках не виявляли втрати больової чутливості, яка саме характерна для прокази. Мейерс провів протягом 1965—1973 років багаторазові біопсії цих ділянок у різних хворих та в 40 пацієнтів виявив у біоптатах дорослу форму Mansonella streptocerca.[2][3]
На сьогодні цей гельмінтоз виявляють у людей в Центральній та Західній Африці. Найбільша захворюваність на півночі Уганди — сягає 85 % дорослих мешканців та 35 % дітей. Відмічені декілька випадків зараження, яке відбулося в людей у Гвінеї, що були завезені до Іспанії.
| Mansonella (Esslingeria)[4] streptocerca | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Mansonella streptocerca | ||||||||||||||
Життєвий цикл включає в себе два етапи — один проходить в організмі мокреців роду Culicoides з родини Ceratopogonidae (Cu. grahami та Cu. malnei), а інший — за участю людини-хазяїна. Мокреці живляться кров'ю людини, при цьому впорскують в місце укусу філярійних личинок третьої стадії. Всередині шкіри личинки розвиваються в дорослих особин, як правило, це відбувається менш ніж в 1 мм від поверхні шкіри. Самиці можуть досягати 27 мм завдовжки, завширшки — до 0,8 мм, самці — до 18 мм завдовжки при 0,4 мм завширшки. У той час як мікрофілярії можуть досягати 240 мкм завдовжки і до 50 мкм завширшки. Mansonella streptocerca мають коротші завитки ніж у Onchocerca volvulus — збудника онхоцеркозу. Після копуляції дорослих особин самиці періодично відроджують мікрофілярій, які більшістю залишаються в шкірі, але також частково можуть циркулювати в периферичній крові. Цих мікрофілярій потім заковтують мокреці, коли живляться кров'ю людини. Після цього мікрофілярії мандрують кишкою через гемоцеле до грудних м'язів мокреців. Там мікрофілярії розвиваються послідовно до личинок третьої стадії. У цій останній стадії личинки потрапляють до хоботка мокреців, звідти вже можуть згодом інфікувати незаражену до того людину під час живлення на ньому.
Джерелом інфекції є заражені люди, в яких відбувається міграція мікрофілярій під шкірою. Можливим резервуаром вважають мавп Західної Африки — не з родини гомінідів. Передавання інфекції до здорових людей іде за допомогою трансмісивного механізму через укус людини мокрецями з роду Culicoides — Cu. grahami та Cu. malnei, які мешкають поблизу водойм і частіше за все кусають протягом всієї доби, хоча інші види мокреців вночі переважно не активні. Сприйнятливість невідома, часто хвороба розвивається в тих людей, які тривалий час перебувають на відкритому просторі у вологих місцях.
Підшкірний мансонельоз слід віднести до тих філяріїдозів, де прояви найбільшою мірою є безсимптомними у більшості інфікованих суб'єктів. Личинки розвиваються в макроорганізмі та мігрують в шкірі. Вважають цілком ймовірним, що крім тих змін, які спричинює сам гельмінт (свербіння, певний набряк), деякі з патологічних змін, які розвиваються, індукує імунна відповідь на гельмінтоз. Підшкірний мансонельоз є мало вивченим в порівнянні з іншими філяріїдозами, тому що не має таких інвалідизуючих проявів як слоновість або ураження органу зору. Тому не так багато є інформації про його специфічний патогенез.
Згідно МКХ-10 виділяють «Мансонельоз» (англ. Mansonelliasis В74.4). Більшість заражених не мають скарг чи клінічних проявів. У клінічно значущих випадках головною ознакою є свербіж у тих місцях, де є підшкірні ураження. Висип, якщо він є, нагадує такий при онхоцеркозі, найчастіше в гострому періоді це папули, в хронічному періоді відбувається ще ліхеніфікація цих папул. Також з'являються гіпопігментовані плями, які на відміну від плям при поширеній у тих регіонах проказі зберігають больову чутливість при поколюванні голкою. Слоновість та ураження ока не відмічені.
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
На сьогодні проводять звичайне мікроскопічне дослідження біоптату з шматочків шкіри, аби знайти мікрофілярій Mansonella streptocerca. Надрізи шкіри можна отримати за допомогою скальпеля і голки. Важливим є те, що зразок слід інкубувати від 30 хвилин до 2 годин у фізіологічному розчині, а лише після того досліджували. Це спонукає мікрофілярій, який були у шматочку шкіри, активно мігрувати до розчину. При світловій мікроскопії потрібно проводити ретельну диференціацію мікрофілярій Mansonella streptocerca від таких у Onchocerca volvulus. Для цього також розробили полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), яку проводять з матеріалом з біоптату шкіри.
Як основний препарат для лікування рекомендують диетилкарбамазин, якій, як вважають діє як на мікрофілярії, так і на дорослі особини, але на сьогодні це не визначеним вселюдно. Вживання івермектину є не показаним через можливість виникнення багатьох тяжких побічних явищ.
Для запобігання підшкірному мансонельозу рекомендують використання репелентів, переважно тих, що містять ДЕТА, аби не дати мокрецям здійснити укуси при подорожі людей в ендемічні райони. Безпосередню боротьбу з мокрецями (як це відбувається з комарами) визнали недоцільною. Вакцини для попередження цієї хвороби не існує.
У США в Алабамі описали декілька випадків ураження людей білячим паразитом — Mansonella interstitium.
- ↑ Achim Hörauf Mansonella streptocerca Springer Link — Chapter. Lexikon der Infektionskrankheiten des Menschen pp. 510—512
- ↑ W M Meyers, D H Connor, L E Harman, K Fleshman, R Moris, R C Neafie Human streptocerciasis. A clinico-pathologic study of 40 Africans (Zairians) including identification of the adult filaria. The American journal of tropical medicine and hygiene 1972. 21(5):528-45
- ↑ Wayne M. Meyers, Ronald C. Neafie, Aileen M. Marty, Douglas J. Wear Pathology of Infectious Diseases: Helminthiases: Volume 1 American Registry of Pathology 2000. — 30 р. ISBN 978-1881041658
- ↑ Stephen Berger Mansonelliasis: Global Status: 2016 Edition. GIDEON Informatics Inc 28 р. ISBN 978-1-4988-0960-3
- Burton Jerome Bogitsh, Clint Earl Carter, Thomas N. Oeltmann Human Parasitology. Academic Press, 2005—459 р. ISBN 9780120884681 (англ.)
- Thomas C. Cheng General Parasitology. Elsevier, 2012. — 827 р. ISBN 978-0121707552 (англ.)
- Aileen M Marty Dermatologic Manifestations of Filariasis. Updated: Nov 11, 2015. Medscape. Dermatology Sections. Parasitic Infections /Chief Editor Dirk M Elston [1] [Архівовано 27 вересня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- Stephen Berger Mansonelliasis: Global Status: 2016 Edition. GIDEON Informatics Inc 28 р. ISBN 978-1-4988-0960-3 (англ.)
- CDC Mansonellosis [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Mansonella streptocerca (англ.)
- Cutaneous Filariasis [Архівовано 22 травня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)