Пірчине — Вікіпедія
село Пірчине | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Запорізька область |
Район | Бердянський район |
Тер. громада | Чернігівська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA23020150280067798 |
Основні дані | |
Населення | 118 (2001)[1] |
Площа | 0,68 км² |
Густота населення | 173,53 осіб/км² |
Поштовий індекс | 71206 |
Телефонний код | +380 6140 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 47°12′40″ пн. ш. 36°17′7″ сх. д. / 47.21111° пн. ш. 36.28528° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря | 175 м |
Водойми | р. Сисикулак |
Місцева влада | |
Адреса ради | 71200, Запорізька обл., Чернігівський р-н, смт Чернігівка, вул. Українська, 57 |
Карта | |
Мапа | |
Пі́рчине — село в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 88 осіб (1 січня 2015)[2]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Чернігівська селищна рада.
Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року.
Село Пірчине знаходиться на берегах річки Сисикулак, вище за течією примикає селище Верхній Токмак Перший, нижче за течією на відстані 2 км розташований смт Чернігівка. Поруч проходить залізниця, станція Верхній Токмак I за 1,5 км.
Заселення села пов'язане зі Столипінською аграрною реформою, коли в 1908 році чернігівці Пірко І. та ще два господарі заснували хутір, який назвали за прізвищем першого переселенця. У 1905 році біля села побудували водокачку, яка подавала воду на станцію В. Токмак[3].
У 1921, з приходом радянської влади, переселенцям із Чернігівки було нарізано 25 наділів. У 1921–1922 роках населення голодувало й від голоду померло кілька осіб. У період колективізації розкуркулили одного заможного господаря, в якого був млин. У 1930 році в селі утворили колгосп ім. Чкалова. У голодомор 1932–1933 років загинуло 5 осіб. У період сталінських репресій було репресовано трьох жителів села. У 1927 році збудовано початкову школу[3].
Напередодні війни в 1940 році в селі було приблизно 40 будинків і 120 жителів. На фронті воювало 20 жителів села, 7 з них загинуло. Галич С. П. повернувся з війни офіцером-орденоносцем. Після звільнення село стало шпиталем; місцеві жителі доглядали поранених; біля села розташовувався зенітний батальйон. Голод 1946–1947 років і тиф, який його супроводжував забрали життя кількох осіб[3].
Після війни село відбудували, найбільше в ньому було розташовано 58 будинків. Жителі працювали на ст. В. Токмак і в Чернігівському колгоспі. У 1960 році було закрито місцеву школу[3].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.[4]
17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району[5].
українська мова | російська | молдовська |
---|---|---|
89.83% | 9.32% | 0.85% |
- ↑ Населення населених пунктів Запорізької області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
- ↑ Чернігівська територіальна громада - Запорізька область - Децентралізація влади. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016.
- ↑ а б в г Єременко М. Край шляху Муравського…: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с. — ISBN 966-8132-60-2.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Це незавершена стаття з географії Запорізької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |