Радзивіллівський літопис — Вікіпедія
Радзивіллівський літопис | ||||
---|---|---|---|---|
Жанр | історична література, літопис | |||
Мова | церковнослов'янська мова | |||
| ||||
Цей твір у Вікісховищі | ||||
Радзиві́ллівський літо́пис — руський лицевий (ілюстрований) літописний список кінця XV ст., що нині зберігається в Санкт-Петербурзі в Бібліотеці академії наук. Цей рукопис належав у XVII ст. польсько-литовським магнатам Радзивіллам (звідси і назва), потім потрапив до Східної Пруссії (Кенігсберг), де з нього була знята копія. 1758 року був захоплений як трофей у Семирічній війні, відвезений до Петербурга і опублікований в 1767.
Радзивіллівський літопис містить Повість временних літ і літописні статті до 1206 року.
Найважливішою особливістю тексту Радзивіллівського літопису є численні кольорові ілюстрації — понад 600 мініатюр. Ілюстрації в Радзивіллівському літописі є цінною художньою пам'яткою, що істотно доповнює дані писемності.
Наукове видання тексту літопису, розпочате Приселковим і завершене через півстоліття після його смерті, було здійснено лише в 1989 році.
На думку Олексія Шахматова Радзивіллівський літопис походить від літописного зведення Переяславля Заліського, складеного в 1214–1216 роках. Текстуально Радзивіллівський літопис близький до Лаврентіївського літопису, але в той же час має численні відмінності (окремі додавання, інші формулювання тощо), що свідчать про систематичне редакційне виправлення попереднього тексту. На підставі цих різночитань Олексій Шахматов та Михайло Приселков дійшли висновку, що в основі Лаврентіївського літопису лежало Володимирське зведення XII ст., де текст літописання попереднього часу не піддався ще особливо значним і тенденційним переробкам, а в основі Переяславського зведення 1214–1216 років — джерела Радзивіллівського літопису — лежало Володимирське зведення початку XIII ст., що прославляло Всеволода Велике Гніздо, і складене при його синах Юрії та Ярославі.
Олексій Толочко спростував ці висновки, доводячи, що літопис має волинське походження[1].
У 2016 році український дизайнер розробив набір з 40 наліпок «Mad king manuscript» для популярного в Азії месенджера Line, використавши за основу мініатюри з літопису.[2][3]
В 2017 році аналогічні наліпки безкоштовно з'явилися в месенджері Telegram.[4]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Радзивіллівський літопис
- Радзивиловская, или Кенигсбергская, летопись.— СПб., 1902. I. Фотомеханическое воспроизведение рукописи. II. Статьи о тексте и миниатюрах рукописи;
- Радзивиловская летопись // ПСРЛ. — 1989.— Т. 38. [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ O. Tolochko Notes on the Radziwiłł Codex // Studi Slavistici. — 2013. — Vol. 10. — P. 29-42. — DOI:10.13128/Studi_Slavis-14133 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]; А. Толочко «Не преступати предела братня» (об источниках миниатюр Радзивиловской летописи) [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Ruthenica. — 2014. — Vol. XII. — P. 67–81.
- ↑ Радзивилівський літопис у стікерах для азійського ринку: цензура, продажі, кавай. Читомо. 7 червня 2016. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 7 червня 2016.
- ↑ Mad king manuscript - LINE Creators' Stickers. LINE STORE. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 7 червня 2016.
- ↑ mad king for Telegram on Telegram-store.com. Telergam store - games telegram (амер.). Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 2 березня 2018.
- Толочко О. П. Радзивіллівський літопис [Архівовано 27 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 107. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Шахматов А. А. Исследование о Радзивиловской, или Кенигсбергской, летописи.— М., 1902.—Т. П.— С. 18—114;
- Приселков. История русского летописания.— С. 57—63, 82— 87;
- Лурье Я. С Летопись Радзивиловская // Словарь книжников.—Вып. 1.—С. 248—251.
- Радзивілівський літопис [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.