Римські договори — Вікіпедія

Римські договори
Назва	англ. Treaty establishing the European Economic Community
Місце розташування	Рим
Наступник	Договір про функціонування Європейського Союзу
Момент часу	25 березня 1957
Сторона, яка підписала	Бельгія, Франція, Італія, Нідерланди, Люксембург і ФРН
Депозитарій	Уряд Італійської Республіки
Дата набуття чинності	1 січня 1958
Римські договори у Вікісховищі

«Ри́мські договори́» (англ. Treaties of Rome) — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 (набув чинності 1 січня 1958 року): Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше розуміють саме його.

Договори мали важливе значення для розвитку процесів інтеграції в Західній Європі. Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом) регулювала порівняно вузьку, але дуже важливу енергетичну область міжнародного співробітництва.

На відміну від Євратому, створення Європейської економічного товариства мало надзвичайно важливе не тільки енергетичне, але й політично-правове значення. Було створене інтеграційне об'єднання універсального характеру. До складу Товариства ввійшли країни з високим рівнем розвитку, що вплинуло на значні темпи його економічного росту протягом наступних 15 років. В 1958 році середньомісячний дохід на душу населення становив 980 доларів у Нідерландах, 1170 у Бельгії й 800 доларів у Північній Італії. Сильно відставала лише Південна Італія (360 доларів). За перші 15 років розрив по обсязі ВНП на душу населення між країнами скорочувався: 26% в 1960 році, 13.5% в 1970 році та 15% в 1973 році [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.], що свідчить про зближення рівнів економічного розвитку учасників Товариства.

Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного товариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами. Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку. Товариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами. 

8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС (1 липня 1967 року набув чинності).Були передбачені 4 головних інститути:

1) Рада (складався з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).

2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Крім того, Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.

Договором про створення ЄЕС також передбачена установа:

3) Парламентської асамблеї, чиї повноваження більш розширені в порівнянні з ЄОВС;

4) Суду Європейських спільнот.

Договір про створення Європейське економічне товариство (спільного ринку) регламентував співпрацю в галузі економіки, науки та техніки. У ньому проголошувалося створення спільного ринку країн-учасниць, і планувалися форми зближення, уніфікації економічної політики країн-учасниць. Договір передбачав зниження в три етапи митних бар'єрів між державами-учасницями протягом 12 років (тобто до 1969 р.), а також прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торговельної політики відносно третіх країн. Так реалізовувалася ідея «митного роззброєння» (тобто консолідації та зменшення мита), висунута під час конференції в Мессіні.

Учасники «спільного ринку» зобов'язалися домагатися усунення перешкод для переміщення між ними робочої сили, капіталів і послуг. Вони домовилися проводити спільну політику в галузі сільського господарства і транспорту, домагатися зближення економічного законодавства і сприяти стандартизації процедур вироблення та прийняття узгоджених рішень у питаннях проведення економічної політики кожної з країн-учасниць.

Включення в Римський договір пунктів про узгодження економічних політик і застосуванні єдиних стандартів вироблення рішень передбачало неминучість стандартизації в перспективі як мінімум деяких політичних практик. Це своєю чергою передбачало розвиток політичної інтеграції. У Західній Європі став затверджуватися новий тип взаємодії, який дозволяв через тривалу практику узгодження суперечливих економічних і політичних інтересів країн-учасниць у перспективі прийти до формування єдиної економічної політики.

У розвитку економічної інтеграції у кожної з країн були свої інтереси. Позиція ФРН визначалася тим, що на її частку в 1957 р. припадало близько 45% виробництва та понад 44% експорту промисловості продукції «шістки». Західнонімецькі керівні кола розглядали інтеграцію як засіб вирівнювання статусу з іншими країнами спільноти, насамперед Францією. ФРН розраховувала стати економічним лідером, не поступившись політичною першістю з Францією, на частку якої припадало тільки 25% виробництва і 20% експорту промислової продукції шести країн. Інтереси Італії та інших країн ЄЕС визначалися наявністю у них тісних зв'язків або з ФРН, або з Францією. Італія при цьому розраховувала збільшити збут своєї сільськогосподарської продукції на єдиному європейському ринку.

У Франції, де раніше інших європейських країн стали проводити дослідження в цій сфері, швидко прийшли до висновку, що самостійно досягти рівня США вони не в змозі. Французьким політикам вдалося наполягти на необхідності появи спеціальної організації в цій сфері в процесі переговорів з іншими державами ЄОВС. Так був створений другий Римський договір і Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом).

Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії регламентував інтеграцію європейських країн у сфері мирного використання ядерної енергії, яка розглядалася усіма європейськими країнами як найважливіший і перспективний інструмент розв'язання енергетичної проблеми Західної Європи. Таким чином, передбачалося зняти гостроту енергетичної кризи, від якого страждали насамперед малі західноєвропейські держави.

Ключовою ланкою Євратому є не спільний ринок, хоча він теж був створений (розділ IX Договору про Євратом «Спільний ринок з атомної енергії»). Пріоритетне значення в діяльності Євроатому мають питання наукових досліджень і промислового використання ядерної енергії, яким присвячено основну кількість норм установчого договору (розділ I «Розвиток досліджень», розділ II «Поширення інформації», розділ III «Охорона здоров'я та праці» тощо).

Договір про Євратом включає також положення у сфері права власності. Право власності на матеріали, що розщеплюються перейшло до Євратому. Діяльність Євратому охоплює використання енергії атома тільки в мирних цілях. Військові програми в цій сфері держави — учасниці здійснюють самостійно.

• Римський договір 1957 [Архівовано 31 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]

• Т. Шинкаренко. Римський договір // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с. 638 ISBN 978-966-611-818-2